Полтавська битва за інформацію
Полтавська міська рада – унікальне явище саме по собі. А коли цьому явищу доводиться комунікувати із журналістами, унікальність автоматично подвоюється із блискавичною швидкістю. І, що частіше буває, – не на користь ЗМІ.
Відповідь на запит як новий спосіб відправити «на…»
Здавалося б, журналісти роблять із мухи слона, і отримати необхідну інформацію можна, якщо добре постаратися. Бо більшість місцевих представників ЗМІ мають номери мобільних перших осіб в міській раді, депутатів (телефони вказані на сайті Полтавської міськради), різного рангу начальників. Та, як показує практика, часто цього буває замало. Добре, якщо додзвонитися пощастить, а якщо ще й поталанить отримати вичерпну відповідь – узагалі #перемога. Додатковий бонус в отриманні інформації – пости депутатів міськради (здебільшого, опозиційних) у Фейсбуці або листування у «приваті». Телефонувати на робочий стаціонарний в будь-який кабінет міськради, як правило, марна трата журналістського часу. Прохатимуть телефонувати пізніше; даватимуть інші номери телефонів, де скажуть те саме; рекомендуватимуть написати інформаційний запит. І тут починається стосерійний серіал «Любовні листи від міської ради». У дію вступає залізобетонний закон комунікації полтавської влади і ЗМІ: якщо запит стосується бюджетних коштів – чекай відписку. Улюблені бюрократичні відмовки Полтавської міської ради:
– необхідною умовою виникнення правовідносин, щодо обов’язку розпорядника стосовно надання інформації, які складають предмет правового регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації», є наявність факту створення документу з інформацією;
– враховуючи вищевикладене, можливості та правових підстав для надання документу немає у зв’язку з відсутністю реального фактичного існування вказаного документу на момент звернення запитувача;
– задокументовані відомості щодо запиту на інформацію особи із назвою (назви змінюють залежно від назви того чи іншого ЗМІ, а відповідь зазвичай однакова) не надають можливості визначення правосуб'єктності вказаної особи та, зокрема, здійснити належну правову оцінку на предмет існування права у вказаної особи на звернення з інформаційним запитом;
– інформаційний запит не відповідає приписам ч.5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також неможливо встановити належність запиту на інформацію саме (тут потрібно просто вписати назву того чи іншого ЗМІ, бо, за моїми спостереженнями, подібні відповіді отримували більшість колег), що унеможливлює вирішення питання про її надання.
Всі ці формули відписок – універсальні. Змінюються лише назви ЗМІ, а відповіді на будь-які запитання, що можуть пролити хоча б невелике світло на використання бюджетних коштів, майже однакові.
Ще одна «геніальна» відписка, яку полюбляють у міськраді – відправляти журналістів самим шукати запитувану інформацію, яка «є у вільному доступі на сайті Полтавської міської ради». Юрист ІМІ Роман Головенко зазначив, що «посилання на веб-сайт – неправомірна відсилка до загальнодоступних джерел, мали б дати перелік своїх заходів». А деякі відповіді узагалі можна вважати до смішного абсурдними.
Вишенька на торті
Деяким журналістам терпець увірвався. Зокрема, Полтавське Громадське ТБ судиться з Полтавським виконкомом через обмеження доступу до інформації. Загалом же два позови – до Київського районного суду міста і до Октябрського районного суду подали три позивачі – журналісти, громадські діячі та депутати. Перше судове засідання, за попередньою інформацією, має відбутися днями.
Полтавська міська рада не лише обмежує доступ до інформації, даючи на запити формальні відписки. На сайті міськради завчасно, за 20 днів до засідання сесії, не публікують усі проекти рішень.
А ті, що публікують, подають без додатків, які є одним цілим із проектами, бо один документ доповнює інший. Для прикладу, надважливий документ – проект рішення ради про міський бюджет-2017 – ще протягом минулого тижня був опублікований без додатків. За день до сесії, яка запланована на 31 січня, додатки таки опублікували.
Але, щоб так сталося, мені довелося виносити це питання на розгляд комісії з питань місцевого самоврядування, законності, правопорядку, інформаційної політики, Регламенту, депутатської етики та антикорупційної політики та годину переконувати заступника міського голови з юридичних питань, що додатки мають бути опублікованими!
Медіа-юрист ІМІ Роман Головенко зауважує, що додатки до проектів рішень в законі напряму не згадуються, бо в Україні нема закону про нормативно-правові акти.
– Але всім юристам очевидно, що додаток є складовою частиною проекту, він же затверджується разом з ним і його деталізує, – пояснює Роман Головенко.
Однак Віталій Нікіпелов, заступник міського голови Полтави з юридичних питань, переконував мене, що закон дозволяє не публікувати додатки. На мої слова щодо необхідності публікувати додатки, бо вони невід’ємна частина проектів рішень, говорив таке:
– Правова позиція, про яку ви кажете, може мати місце, але це є суб’єктивне тлумачення окремих фахівців у галузі права. Виключною компетенцією тлумачення законодавства в Україні наділений Конституційний суд України. Тому треба відмежовувати оприлюднення звичайно, за законом про доступ до публічної інформації, від спеціальних процедур оприлюднення. Наприклад, які застосовуються при виконанні закону про державну регуляторну політику, політику в галузі господарської діяльності. Регуляторний закон чітко передбачає, що оприлюднення акту відбувається відразу з певними документами, наприклад, аналізом регуляторного впливу. Суттєві зміни регуляторного акту тягнуть за собою початок регуляторної процедури з самого початку. Тобто, знову оприлюднення, знову – аналіз регуляторного акту. Закон про доступ до публічної інформації такої процедури не застосовує, – таку позицію висловив заступник мера Полтави з юридичних питань.
На мої твердження, що міська рада повинна діяти на засадах гласності і відкритості, Нікіпелов говорить, що погоджується. Та без «але» у нашій дискусії не обійшлося:
– Як з цим не погодитися? Це те саме, аби сонце назвали сонцем, небо небом і спитати чи можна з цим не погодитися. Щодо додатків, не бачу в цьому порушення саме закону про доступ до публічної інформації. Але це не заважає вам як журналістам, і кожному громадянину висловлювати свою незгоду із цим, – говорив Віталій Нікіпелов.
У підсумку додатки таки опублікували. Але чому, щоб це зробили, потрібно було влаштовувати у міській раді мало не скандал? Звісно, запитання можна вважати риторичним.
Більшість депутатів не бажають відкритості мера
Інша проблема – небажання міського голови Олександра Мамая спілкуватися із журналістами на суспільно важливі теми. Так само, здається, не має мер і бажання прозвітуватися за рік на посаді. Ані перед журналістами (громадськістю), ані перед колегами по роботі, депутатам. 27 січня депутати розглядали мою петицію із відповідною вимогою зобов’язати міського голову щомісяця влаштовувати прес-конференції. Очікувано, петицію оприлюднювати відмовились, мовляв, змусити мера чи його заступників проводити прес-конференції жодний закон насильно змусити не можуть. Натомість дехто із депутатів міськради пообіцяв підготувати відпорний проект рішення і ініціювати зміни до Регламенту роботи міської ради, які б могли посприяти постійній, не вибірковій, комунікації міського голови із представниками ЗМІ. Показово: мою ініціативу підтримали опозиційні партії, і лише кілька колег із різних видань задекларували своєю присутністю солідарність із моїми проханнями. За неофіційною інформацією, яку маю, саме в цей час деякі представники ЗМІ, нагороджені скандальними 500 гривнями від Мамая, перебували у Львові, куди поїхали також не без допомоги мера. Бути чи не бути у Полтаві традиції постійного спілкування міського голови із журналістами без поспіху і ловіння його у коридорах мерії чи на міських заходах – покаже час, бажання самих журналістів та воля депутатів міської ради, які мають вирішити, яким шляхом іти – гласності і відкритості, чи недоступності і закритості.
Текст: Надія Труш, регіональна представниця ІМІ в Полтавській області, для сайту "Коло".
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House та МЗС Норвегії.
Help us be even more cool!
