Фейки: «пропагандистські метастази». Українські експерти поділилися досвідом із західними дослідниками

«Фейки - це поважна загроза», «Фейки - це крапля в морі інформаційної війни», «Коли боротися із фейками, не буде часу на власну роботу» – між такими на перший погляд полярними думками проходили дискусії в рамках дослідницької лабораторії «Ініціативи чесних новин», що відбулися 28-29 листопада під егідою Інтерньюз Нетворк та Інституту масової інформації. Обговорення велося поміж, з одного боку, українськими теоретиками і практиками з медійного середовища та представниками факультетів та інститутів журналістики США і Євросоюзу.

На перший погляд, бо так насправді ніхто не заперечував того, що це таки дієвий елемент пропаганди, питання лишень у способі занурення в проблему, «часу і натхнення». Про важливість теми свідчив і факт, що фейковим новинам було присвячено одну з чотирьох тематичних дискусій.

Неправдива інформація: український досвід

Як зауважив Джефф Джарвіс з міського університету Нью-Йорка, «ми в США часто думаємо, що якщо в світі щось відбувається, то у нас, а насправді технології протистояння маніпуляціям є досвідом українським», – ця його фраза стала своєрідним моттом до цілої дискусії. Виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк, котра модерувала зустріч, визнала, що Україна просто мусила зустрітися із величезним масштабом інформаційної агресії, тож треба було оперативно і влучно реагувати.

Фейки стали органічним елементом гібридної війни Росії проти України, а згодом і проти цивілізованого світу загалом, проте власне на українському напрямку були обкатані основні методики.

Як зазначив Євген Федченко, засновник і керівник проекту «СтопФейк», що існує при Могилянській школі журналістики з весни 2014 р., команда ініціативи не знала, наскільки багато буде фейкової інформації, наскільки довго ця інформаційна війна триватиме, – просто почали робити. «Ми хотіли з’ясувати, який механізм створення фейку», – говорить Федченко, зазначаючи, що нині проект існує в 11 мовних версіях (в інших країнах підключаються волонтери, що перекладають вміст українського сайту, а також наповнюють сторінку власним контентом, що стосується фейків у цих країнах).

Федченко також зазначив, що було виокремлено 18 основних наративів російської пропаганди, і ця класифікація дозволила швидше знаходити і викривати нові фейки, оскільки їх поява крутиться навколо власне цих тем. При цьому явище інформаційної війни не є сформованою реальністю, воно далі формується, фейки стають більш досконалими. За словами керівника проекту «СтопФейк», зараз трендом є заперечення участі Росії в подіях на Сході України, і в тому числі це йде від західних журналістів, які базуються в Росії, від науковців які розповідають, що Росія заслабка, щоб вести таку війну, що неспроможна: «Раніше росіяни хизувалися тим, що можуть на це впливати, тепер тактика змінилася – вони приховують свій вплив», – сказав Євген Федченко.

Окрім наративів російської пропаганди СтопФейк досліджував також канали її надходження. На першому місці, як свідчить Федченко, телеканал російського міністерства оборони «Звезда», на другому – частина МИА-Новости сайт ukraina.ru, на третьому – інформагенція «РИА-Новости».

«Так звана медіагалузь в РФ долучається до поширення фейкової інформації, – говорить Євген. – Ми відстежуємо фейкових експертів, буває також, що реальних експертів просто включають у фейкові новини чи навіть книги, як це сталося з Едвардом Лукасом. Залучаються також фейкові експерти з "усіх галузей", а коли їх діяльність викривають, то іноді вони пропадають на певний час, потім знову виринають. Приміром, чимало було "експертів" з падіння боїнга».

Керівник Могилянської школи журналістики також розповів, що вони підключають студентів переперевіряти факти, проте це відбувається в рамках навчання журналістиці як такій. Існує окремий курс з верифікації фактів, у цьому сенсі також надається допомога іншим вузам.

«Треба більше практичних розробок, курсів, посібників», – висновок Євгена Федченка.

Володимир Притула, редактор сайту «Крим.Реалії», який існує при Радіо Свобода, у своєму виступі зазначив, що вони у своїй діяльності не ставлять за мету викривати фейки, але оскільки на кримському інформаційному напрямку їх трапляється чимало, то змушені також і цим займатися, хоч це і забирає час. Якісна робота сайту дає свої плоди: на «Крим.Реалії» заходить 1,5 млн осіб на місяць, що є втричі більше, ніж на найпопулярніший ресурс у Криму «Крыминформ».

Коли джерело фейку – політик

Олена Шкарпова з проекту VoxChek розповіла, що у своїй діяльності вони ставлять за мету ловити фейки у заявах політиків, себто «на виході». Українські ЗМІ ретранслюють відверту брехню та маніпуляції (дуже часто за гроші, публікуючи ці заяви у вигляді джинси), без жодної критики, і населення вірить цим заявам. Як приклад Шкарпова навела висловлювання Юлії Тимошенко і Олега Ляшка, котрі називають медичну реформу не інакше як геноцид. Їхнім яскравим заявам люди вірять більше, вважаючи відтак, що реформа принесе закриття лікарень у менших місцевостях, що «тепер будемо платити двічі: офіційно і в вигляді хабарів». Разом з тим правда про реформу, котра звучить із вуст прем’єра Володимира Гройсмана чи Петра Порошенка (останній за два роки висловився на тему медреформи взагалі один раз) звучить мляво, непереконливо. Висновок Шкарпової, що базується в тому числі на поглядах російського науковця Сергія Гурієва, такий: щоб перебити фейки в заявах політиків, правда мусить бути цікавою, а політик харизматичним.

До слова про медичну, як і інші реформи, представниця ІМІ Олена Голуб, виступаючи у другій частині дискусії, зазначила, що і з політиками і зі ЗМІ відбуваються певні метаморфози до і після прийняття реформи парламентом: якщо до прийняття реформи вона активно критикується, якщо не сказати ганиться популістами від політики, то після прийняття критика десь зникає.

Ще один тренд у вишуковуванні неправди в словах політиків – це вираховувати невиконані обіцянки. Як розповіла редактор сайту «061» із Запоріжжя Тетяна Гонченко, коли вона вирішила порахувати рівень виконання обіцянок діючого мера міста Володимира Буряка, то виявилося що невиконаних обіцянок є 70%, і проаналізувати це було досить складним завданням, оскільки влада з непідконтрольним ЗМІ йде на співпрацю зі скрипом.

Щодо фейків у регіональних медіа, то, за словами Гонченко, їх досить важко відловлювати, оскільки вони приходять із соцмереж і губляться у масі новин. Окремого фактчекера найняти в редакцію немає змоги, дорого (для прикладу, у німецькому журналі Der Spiegel працює 70 фактчекерів – за словами Джеффа Джарвіса). У редакції 061 працює всього 4 журналісти, і це вважається досить багато. Разом з тим у 061 затруднено 8 працівників рекламного відділу і сайт цілком самоокупний.

Фейки під виглядом гумору: досвід Грузії і Молдови

На питання Оксани Романюк, чи може вирішити проблему боротьби з фейками окремий телеканал російською мовою, котрий би надавав правдиву інформацію, присутні висловили певні сумніви, оскільки спростування фейку завжди має менший резонанс, ніж він сам, будучи скерованим на емоції людини. Разом з тим у проекту «СтопФейк» є також телевипуски російською та англійською мовами.

Представниці Інтерньюз із Молдови (Коріна Чепой) та Грузії (Майя Мікашавідзе) розповіли, що так чи інакше з проявами цих «пропагандистських метастазів» (вислав Майї) варто боротися, оскільки ЗМІ, котрі поширюють суб’єктивні судження, а не факти, вистачає в обох країнах. У Грузії фейки просуваються через на перший погляд «сатиричні сайти», проте свою нищівну роль виконують. Мало хто вірив, що це робиться цілеспрямовано. Євген Федченко розвинув думку, посилаючись на власний досвід: «Іноді видається, що певні речі "само собою зрозумілі", проте щоразу стикаєшся з тим, що ні – треба пояснювати, чимало людей мають наївні підходи. А для журналістів це особливо небезпечно. Треба захистити медійну екосистему від неперевірених ресурсів. Не називати журналістами тих, хто ними не є, маскується під таким шидлом».

Федченко зазначив, що потрібно використовували комбіновані методи боротьби, підключати громадські організації з інших країн, де складається подібна ситуація. Уряди підключати тоді, коли необхідні радикальні кроки, приблизно як у ситуації агресії проти України, коли влада відключила російські телеканали та заблокувала російські соцмережі: це стало поштовхом для розвитку українських медіа. Коріна Чепой відповіла, що для Молдови вона бачить вихід у забороні через суд, за прикладом Литви, коли російські канали відключалися за поширення мови ворожнечі.

Загроза чи не загроза?

Діана Дуцик з ГО «Детектор медіа» сказала, що фейки як такі – це лише один із виявів інформаційної війни: «Маніпуляція ведеться на багатьох рівнях: поширення напівправди і непоширення правди. Натискання на кнопки, закладені раніше, у тому числі в радянську добу». На думку експертки, в Україні, а передусім на Сході, треба формувати нові ціннісні моделі, потрібні нові рішення з дезорієнтованою аудиторією.

Катерина Коберник з ТСН вважає, що якщо поставити несвідомо фейк, а потім зняти і вибачитися, то страшного нічого в цьому немає, більшу проблему натомість вона вбачає у тому, що в Україні чимало сайтів, які «не перевіряють нічого».

Джефф Джарвіс розповів, що одною з методик вивіреної роботи журналістики на Заході є ідея «стратегічної мовчанки», не використовувати в роботі чутки, донесення тролів: «Ми маємо знати, якого походження є плітка, і коли ти на неї посилаєшся, чи не робиш ти комусь послугу», – сказав американський медіазнавець.

Своєрідним підсумком обговорення можна вважати слова Євгена Федченка про те, що коли журналізм розбавлений пропагандою, він відвертає довіру споживача інформації, а відтак ЗМІ може повільно вмерти. «Ми не знаємо, коли закінчиться війна з фейками, тому просто виконуємо свою роботу», – резюмував експерт.

Роман Кабачій, ІМІ