Угруповання "ЛНР" опублікувало літературну збірку. Там є про "біляші з російських людей"

Угруповання "Спілка письменників ЛНР" презентувало в Луганську чергову літературну збірку – "Вектор Донбасса". Журналіст "Реальної газети" Олександр Білокобильський дослідив твори з цієї збірки та проаналізував у матеріалі "Вектор Донбасса": Як "ЛНР" годує Росію "біляшами з начинкою з русскіх людей".

Серед авторів – голова "Спілки письменників ЛНР" Гліб Бобров. Його представлено в збірці двома роботами. Одна з них – кіноповість "Група Векслера": про те, що на заході України живуть "недолюдки, недобиті поліцаї і прислужники нацистів, які ірраціонально ненавидять росіян і ладні їх убивати навіть без зиску (або й на шкоду) для себе".

Цей твір Бобров писав пару років. 

До війни, зазначає Білокобильський, Бобров писав "окопну прозу" про афганську інтервенцію СРСР, під час якої сам був снайпером. А найбільшу відомість йому принесла "пророча" книжка про "громадянську війну в Україні" (ймовірно, написана на завдання Москви) – "Епоха мертвонароджених" (2007).

Щодо "Групи Векслера", то зазначається, що вона "базується на реальних подіях", які відбувались у 1946 році у Ворошиловграді. Нібито "група недобитків-поліцаїв із західної України в Луганську вбиває місцевих жителів, щоб з них зробити начинку для біляшів і продавати на залізничному вокзалі під прикриттям торгівлі самогонкою". 

Існує навіть аудіокнижка цього витвору.

"За чотири місяці зникли вісім "корпулентних" місцевих жителів вагою від 70 до 100 кг. Автор розуміє, що цього не досить для "бізнесу" ("Тысяча условных беляшей – это пятьдесят килограмм мяса в сутки. Значит, не человечиной единой – надо искать свиноферму"). І, так, родина недобитків, що переховується у Ворошиловграді, дійсно має свиней", – зазначає Білокобильський.

Сам автор не вказує, навіщо їм розкриватися, вбиваючи ще й людей, але "можна здогадатися – через ненависть до інтернаціонального радянського народу".

За сюжетом, злочинців вираховують через немісцевий говір, зокрема вживання вислову "Та йой" замість вітання. А навчання в німецькій школі диверсантів доводиться особливим способом убивства, якому передує удар ножем в анус. Такий собі переспів тези про "стріляли дідам у спину".

Як зауважує Білокобильський, твір викладено доволі незграбною мовою з численними анахронізмами. 

"Вектор Донбасса" містить низку текстів, які проводять паралелі між "великою вітчизняною" та сучасністю. Секретар "спілки письменників ЛНР" Андрій Чернов надав для збірки статтю "На огненной черте: Литература о Великой Отечественной войне в Донбассе", а іркутянин історик Гольдфарб пропонує читачеві велику добірку радянських агітаційних плакатів часів Другої світової.

"Власне, це і є "вектор": підведення "історичної бази" під теперішню війну. Мовляв, "колись поліцаї нашим дідам втикали ножі в анус, а тепер їхні нащадки вбивають мирних жителів Донбасу за бажання розмовляти російською". І – багато віршів, що емоційно доповнюють меседж. Тут, як у блатному фольклорі, чимало стареньких матерів врятованих кішечок та собачок та неохопних краєвидів, що римуються із широкою русскою душею", – зауважує журналіст.

Він згадує, що термін "розлюднення" ("расчеловечивание"), тобто позбавлення супротивника людських рис, уперше почув саме від Гліба Боброва. Таке зустрічається і в його книжках. В "Епосі мертвонароджених" старий снайпер наставляє молодого не сприймати ворога як людину, бо тоді не зможеш вистрілити. Саме таку функцію й виконує цей витвір пропаганди паралельно з героїзацією "воїнів СВО" та "ополченців".

"Вектор Донбасса", як і попередні видання, не самодіяльність, а спланована операція кремлівської пропаганди.

"Ідея видання збірки в Іркутську належить… шеф-редактору журналу "Родіна", заступникові головного редактора "Россійской газєти" Ігорю Алєксандровічу Коцу", – сказав Гліб Бобров на презентації. Цей Коц – батько Алєксандра Ігорєвіча Коца, російського пропагандиста, який з 2014 року підтримує війну проти України.