Незалежна медіа-профспілка України закликає журналістів не використовувати «мову ворожнечі» у своїх матеріалах та не порушувати Кодекс етики українських журналістів. Про це повідомила прес-служба НМПУ.

Так, 3 вересня, журналісти та медіаексперти зібрались на конференцію про використання «мови ворожнечі» у ЗМІ. Організували захід Незалежна медіа-профспілка України та Національна спілка журналістів України у рамках співпраці із женевським Офісом Верховного комісара ООН з прав людини.

У своїх виступах учасники конференції відзначили кілька аспектів функціонування «мови ворожнечі» в українських медіа. Наприклад, найпоширенішими словами «мови ворожнечі» в українських ЗМІ є: «ватнік», «москаль», «рашизм», «Мордор», «Лугандон», «колорад». Проте, деякі експерти зійшлись у поглядах, що усування «поганих» слів не вирішить проблеми.

Крім того, медіа, навіть без прямих висловів із «мовою ворожнечі», формують міфи та стереотипи.

Як зауважує НМПУ, варто пам’ятати, що в журналістиці немає двох точок зору – це стереотип серед журналістів, який варто долати. Точок зору є стільки, скільки груп у суспільстві – великих, малих чи навіть маргінальних, які часто навіть не мають доступу до ЗМІ для окреслення своєї позиції.

Крім того, окрім «мови ворожнечі» є зворотній бік – використання надмірного позитиву та героїзації, що теж негативно може вплинути на медіасередовище.

З огляду на події в країні, зауважує НМПУ, стандарти часто нівелюються, й журналісти стають пропагандистами. «Мова ворожнечі» може проявлятися навіть у виборі тем. Під час виступів також звучала думка, що медійників можна звинувачувати за поширення емоційно-забарвлених висловів, але, з іншого боку, їх одночасно і не можна звинувачувати, адже вони віддзеркалюють суспільство. Також часто «мова ворожнечі» зустрічається у медіа через пряме цитування політиків, які безпосередньо її використовують. А ще, зазначає НМПУ, це явище варто відстежувати не лише зараз, у період війни, а ще й з контекстом минулого, адже, як мінімум на Донеччині, це явище не нове й використовувалось ще за кілька років до військового конфлікту.

Серед рецептів подолання «мови ворожнечі» пролунали пропозиції використання гумору та нейтральної лексики. Крім того, кілька експертів підкреслювали потребу журналістів у власному редакційному «словнику нейтральної лексики» або загальний від журналістських незаангажованих організацій.

За словами голови Юридичного бюро Незалежної медіа-профспілки України та голови Київської організації НМПУ Юки Гаврилової, «мова ворожнечі» у медіа з’явилась не під час конфлікту. «Ця дискусія, без сумніву, була плідною і цінною, проте ніскільки не похитнула мене в переконанні, що медіа мають говорити єдиною мовою – мовою правди. Коли журналіст ігнорує факти лише заради того, щоб продемонструвати свою толерантність, це не журналістика, а сервільність. Журналіст не зобов’язаний обслуговувати інтереси політиків, які в той чи інший період мають фобії до певних слів. Також ми маємо розуміти, що зараз обговорюємо гарячу стадію конфлікту, проте конфлікт почався задовго до Майдану. Варто проаналізувати інформаційну артпідготовку в ЗМІ за роки до озброєних конфліктів. Придністров’я, Абхазія, Осетія, Грузія, Україна – всі ці країни мають подібне інформаційне підігрівання розвитку подій», – наголосила вона.