На правах «джинси»

Проблема «джинси» в українських ЗМІ останнім часом активно порушується  самими журналістами, громадськими діячами, висвітлюється в профільних та інших виданнях, телерадіопередачах тощо. Але сама проблема є доволі багатогранною, вона не вичерпується тіньовою проплатою за розміщення прихованої реклами в ЗМІ якоюсь сторонньою особою або структурою. Серед близьких до «джинси» матеріалів можна виділити саморекламу  ЗМІ в місцях, де її не повинно бути.

Оскільки визначення «джинси» не закріплене формально, то вказана категорія матеріалів може або називатися «джинсою», або розглядатися як щось близьке до неї. Це не настільки принципове питання. Натомість варто ближче придивитися до таких субджинсових матеріалів, зокрема й під юридичним кутом зору.

Прикладом таких рекламних матеріалів може бути активна реклама шоу «Танці з зірками» у випусках новин ТСН. Очевидно такі сюжети з’являються з ініціативи менеджменту каналу. Але сідаючи дивитися новини, очікуєш побачити ті  сюжети про події в Україні та світі, які дійсно мають загальносуспільне або планетарне значення, які  актуальні для багатьох категорій людей. І тут серед випуску новин здоровенний сюжет про зіркові танці, так наче ніяких особливо цікавих подій протягом дня і не відбулося, тому треба чимось просто заповнити ефірний час у випуску новин. При цьому особисто нічого не маю проти самих танців, хоча окремі «зірки» все ж видаються надто нав’язливими чи то нав’язаними країні. Але це так – на колір і смак, як відомо…

Сприймати подібні матеріали можна по-різному, проте закон доволі однозначно визначає: «Реклама  має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Реклама у теле- і радіопередачах, програмах повинна бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-,  комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова "реклама"» (частини 1-2 статті 9 Закону України «Про рекламу»). Нагадаю, що за визначенням зі статті 1 того ж Закону рекламою є «інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару». 

Якщо хто не зрозумів, де в сюжеті про «Танці…» особи й товар, поясню. В самому шоу чимало фізичних осіб, зацікавлених у створенні й підтриманні інтересу до своєї персони, шоу-бізнес як не як, а товаром є саме шоу, про яке розповідається у випусках новин. Адже право показу цього шоу може бути продане іншому телеканалові, а «Студія 1+1» об’єктивно зацікавлена у високому рейтингу «Танців з зірками» аби отримати якомога більше грошей від реклами, що транслюється паралельно з шоу.

«Танцівні» сюжети в новинах ТСН можуть розглядатися і як анонси  телепередач, але Закон України «Про телебачення і радіомовлення» в частині другій статті 55 чітко зобов’язує транслювати такі анонси відповідно до вимог Закону України "Про рекламу".  

Зауважу, що реклама у випусках ТСН тут наведена лише як яскравий приклад, а не для того, щоби виставити канал 1+1 як єдиного злісного порушника рекламного законодавства. Серед ЗМІ, котрі спеціалізуються на медіа сфері, можна, наприклад, знайти чимало матеріалів присвячених особливо «пристрасному» висвітленню каналами так званого «пінчуківського холдингу» подій навколо НЗФ у 2005 р. і т.п. Як то кажуть: «1+1» – ти не один.

Традицію «пихання» реклами від власника ЗМІ куди слід і куди не слід частково можна пояснити радянським сприйняттям власника, менеджера, як людей, котрим всі працівники чимось зобов’язані, від яких вони цілком залежні, і при цьому така ситуація сприймається як нормальна. Поки що в Україні нема суспільного телерадіомовлення, яке  потенційно могло б з часом стати еталоном для приватних засобів масової інформації. Проте поступово приватні ЗМІ мали би стати достатньо прозорим бізнесом, в якому інвестор звертатиме увагу й на такі «несуттєві» випадки, коли працівники нібито не помічають незначних порушень закону з боку роботодавця (поки порушення не утискають їх власних  інтересів) та ще й допомагають роботодавцеві вчиняти ці порушення.

Роман Головенко, Інститут масової інформації