ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІПодай скаргу

Медіачек: Зображення каліцтва в анонсах "Я соромлюсь свого тіла" СТБ особливо може травмувати дітей (доповнено коментарем СТБ)

27.03.2021, 10:00

Ініціатива "Медіачек" отримала скаргу на два анонси програми "Я соромлюсь свого тіла" каналу СТБ, що вийшли в ефір 15 та 22 листопада 2020 року. У першому показано літню жінку, яка 10 років лікувалась ізатізоном; у другому – молодого чоловіка з травмованим обличчям, якого мали прооперувати, та його наречену.

Закон України "Про телебачення і радіомовлення" передбачає: "Телерадіоорганізаціям забороняється розповсюджувати, а також анонсувати програми та передачі, які можуть зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх та юнацтва, крім як протягом ефірного часу в добовому відрізку з 23.00 до 6.00 та на каналах з обмеженим доступом" (частина 2 статті 62).

Ініціатива звернулася до експертів Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України (НАПН) з проханням фахово проаналізувати та прокоментувати можливий деструктивний вплив цих відеороликів на психіку глядачів.

Висновок підготували заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН, президентка Української асоціації медіапсихологів і медіапедагогів Любов Найдьонова, кандидатка психологічних наук, завідувачка лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН Наталія Череповська та кандидатка психологічних наук, старший науковий співробітник лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН Юлія Чаплінська.

Наводимо текст висновку повністю лише з необхідними форматно-стилістичними змінами.

Науковці-психологи розрізняють три види деструктивних інформаційних медіавпливів. Об’єктивні – ті, що завдають певної шкоди переважній більшості стихійних споживачів.  Суб’єктивні – ті, що завдають шкоди лише тоді, коли є певні суб’єктивні передумови, або окремим групам споживачів, які мають певні суб’єктивні психологічні особливості. Технологічні – медіаконтент, спеціально створений, щоб впливати на певну категорію споживачів (наприклад, неправдива інформація, перекручування фактів, чутки тощо).

Представлений у відеосюжетах матеріал – приклад об’єктивного деструктивного впливу медіа, оскільки містить потенційно травмувальну інформацію, що виходить за межі звичного досвіду. Перший сюжет ілюструє "страшну рану" літньої жінки (саркома грудей у критичній стадії), другий – "страшне скалічене обличчя" молодого чоловіка, яке сильно контрастує з красивим обличчям молодої жінки. Особливо цей контраст разючий у момент поцілунку. Зображення значних тілесних ушкоджень належать до категорії медіаризиків "жахи", бо можуть налякати й викликати негативні емоційні стани неприйняття (відрази).

Ці анонси можуть психологічно травмувати деякі категорії телеглядачів, адже містять рідкісні зображення, які не є звичними для більшості глядачів (окрім тих, для  кого такі образи є частиною, наприклад, професійної діяльності). Демонстрація тілесних ушкоджень викликає відчуття порушення тілесності як базової цінності та ознаки безпечного життєвого світу. Порушення тілесності зі значними спотвореннями інстинктивно викликає сильну захисну реакцію психіки, тому  виникає страх (переляк), відраза, фізичний дискомфорт, тривога тощо.

Демонстрація таких кадрів потребує попередження глядача, що вмикає механізм мобілізації та стабілізації психіки для сприйняття потенційно жахливого без наслідків, що травмують. Анонс не передбачає попередження й не дає психіці глядача часу на преадаптацію, тому небезпека від жахливого зображення поєднується з впливом несподіванки.

Телеглядачі можуть зазнати психологічної травми через натуралістичне подання у візуальному форматі страшних ран і каліцтва людини. Є три головні причини таких травм:

1. Відсутність досвіду опанування вражень від страшних ран і тілесних ушкоджень у переважної більшості глядачів, адже вони не стикались із такими ситуаціями в повсякденному житті й не мають спеціальної (наприклад, медичної) підготовки.

2. Надмірна візуальна чутливість (тут об’єктивні ризики поєднуються з особливостями вікової групи), яка продовжує і посилює дію візуального образу за межами його демонстрації.

3. Індивідуальні суб’єктивні особливості. Наприклад, тригер попереднього травматичного досвіду (медіаобраз – це стимул, що викликає неконтрольовані спогади про пережиту травму або пов’язані з нею сильні емоції), що може викликати зміну станів і повторну психічну травматизацію. Або ідентифікація з демонстрованою ситуацією, що може підштовхнути до повторення певних дій, схем поведінки або – у разі негативної ідентифікації – до альтернативних дій, які можуть вплинути на життя та стосунки глядача.

Ці механізми посилені тим, що зображення подаються в анонсах телепрограми. А отже, сила їхнього впливу поєднується з:

  • Непідготовленістю глядача до раптового сприйняття неестетичного, жахливого зображення.
  • Нечутливістю до індивідуального сприйняття людини, якщо вона, наприклад, мала особистий досвід із подібними явищами, який закінчився для неї негативно або неприємно.
  • Завданням шкоди людям, які мають чутливу, тонку нервову організацію, які б не обрали переглядати таку телепрограму, але вимушено зазнають візуальних впливів під час показу анонсів.
  • Високою візуальною чутливістю і ейдетичною (фотогрфічною) мимовільною пам’яттю про візуальну інформацію як індивідуальною особливістю психіки окремих людей.

Особливо вразливими до такого контенту є всі діти віком від чотирьох до шести років навіть за умови пасивного спостереження (перебування в кімнаті, де ввімкнено телевізор). У частини дітей візуальна чутливість зберігається до 12–14 років, а частина людей зберігає її й у дорослому віці.

Сприймаючи візуальні образи пошкодженої тілесності з екрана, чутлива дитина може зазнати значного дискомфорту. У поєднанні з іншими чинниками це може зумовити формування фобій і розладів, що потребуватимуть тривалої психологічної допомоги й корекції.

Ймовірний позитивний ефект від зростання толерантності до людей з тілесними ушкодженнями, який може виправдати створення таких телепрограм, нівелюється під час використання цих сцен в анонсах. Анонси стають часто повторюваними негативними стимулами без відповідного супроводу глядача. Ймовірна шкода значно перевищує ймовірний позитивний ефект.

Варто врахувати й те, що під час епідемії коронавірусної хвороби люди довго перебувають в умовах карантинних обмежень, які значно впливають на відчуття тілесності, цілісності власного тіла і його складових. Ці відчуття належать до життєво важливих, але є слабко усвідомленими, фоновими (як, наприклад, процес дихання). Проте для психологічного добробуту тілесність є принципово важливою цінністю. Карантинні обмеження змінюють наші звичні практики й викликають психологічну депривацію тілесності – психічний стан, коли людина довго не може задовольняти деякі свої основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою. Стан депривації може накопичуватися від примусового переходу до дистанційних форм взаємодії, в яких велика частина тілесності не задіяна. Виявляється цей стан у накопиченні незрозумілого роздратування, напруження, емоційних вибухових реакціях. Це відбувається через вилучення зі щоденного спілкування звичних тілесно-просторових компенсацій, які зазвичай слабко усвідомлені, але стабілізують психіку.

Це стан суспільства загалом, який може бути більш вираженим в одних і зовсім не помітним в інших людей. Підвищена чутливість до тем тілесності в умовах соціальної ізоляції призводить до того, що вплив шокових сцен тілесних ушкоджень на реакції глядачів стає набагато важче перебачити. Стан депривації тілесності потребує від виробників медіапродукту особливо обережного ставлення до тем, пов’язаних з тілесністю, підкреслення позитивної цінності, краси, потрібності, важливості. Насичення інформаційного простору образами, які сприяють компенсації тимчасової втрати тілесності.

Ми рекомендуємо:

1. Уникати візуальних образів тілесних ушкоджень і каліцтва в анонсах телепрограм.

2. Телепрограми з використанням сцен зі значними тілесними ушкодженнями не мають бути доступними дітям до шести років. Такі програми слід показувати після 21.00.

3. Позначати програми, в яких використано подібну візуальну інформацію, як ті, що не розраховані на візуально чутливих дітей, зокрема застосовувати маркування 18+ або 16+.

4. Безпосередньо перед показом подібних сцен попереджати глядачів, що наступні зображення можуть бути неприємними для сприймання.

Ініціатива вважає, що у двох анонсах програми "Я соромлюсь свого тіла" телеканалу СТБ порушено частину 2 статті 62 ЗУ "Про телебачення і радіомовлення". Копію цього висновку надсилаємо до Національної ради України з питань телебачення й радіомовлення.

Незабаром після публікації цього рішення до "Детектора медіа" надійшла відповідь від каналу СТБ.

Наводимо її повністю: 

Виданню «Детектор Медіа» стосовно нарікань щодо зображень патологічних змін на тілі людини в анонсах «Я соромлюсь свого тіла»

Офіційний коментар телеканалу СТБ стосовно публікації від 29 березня 2021 року, в якій були висловлені зауваження щодо анонсів «Я соромлюсь свого тіла» із зображеннями людського тіла, що зазнало патологічних змін у зв’язку з захворюваннями.

«Я соромлюсь свого тіла»  - це українська адаптація всесвітньовідомого успішного британського формату Embarrassing Bodies. Проєкт виходив в ефірі СТБ з осені 2013 року, і за цей час став для українців більшим, ніж просто медичне реаліті. Він виконує важливу соціально-освітню місію: допомагає людям вирішити серйозні проблеми зі здоров’ям, вчить з увагою ставитись до свого тіла, працює з медичною неграмотністю населення та розвінчує поширені міфи щодо псевдоліків та самолікування.

Кожен випуск і анонс проєкту обов’язково проходить експертну оцінку головного психолога групи StarLightMedia на предмет того, як висвітлюється історія героя програми, на чому будується анонс і як цей контент може бути сприйнятий аудиторією.

Перша історія, згадана у матеріалі «Детектор Медіа» – це резонансне журналістське розслідування проєкту про псевдоліки від раку. За даними Медстату на 2020 рік, в Україні щороку злоякісні новоутворення виявляють більш ніж у 180 тисяч жителів. Через запізнілу діагностику кожен третій хворий помирає протягом року після встановлення діагнозу, з них 35% – особи працездатного віку. У випуску від 15 листопада 2020 року «Я соромлюсь свого тіла» показав надважливе журналістське розслідування, яке викрило морально неприпустимі речі, з якими в нашій країні ніхто не бореться: шахраї обманювали тисячі онкохворих українців, наживаючись на хворобі, при якій не можна гаяти часу без професійної медичної допомоги. Приклад Тетяни, яка звернулася в проєкт по допомогу на останній стадії онкохвороби – це результат втраченого часу на псевдолікування  та несертифікований препарат замість лікування в медичній установі.

Другий анонс  - це історія Мар'яна Кунчика. Чоловіка, який вступився за дівчину і через протиправні дії ображчиків отримав 80% опіків тіла. Його одужання можна вважати справжнім дивом. Проте Мар'ян мріяв позбутися від рубців на обличчі, відновити рухливість кінцівок і знов жити повноцінним життям. «Я соромлюсь свого тіла» став для нього останнім шансом здійснити свою мрію. 

«Я соромлюсь свого тіла» - єдиний в Україні медичний соціальний телевізійний проєкт, який брався за надскладних пацієнтів. Ми не отримували фінансування ані від державних установ, ані від соціальних інституцій, а для багатьох українців часто були останнім шансом на повноцінне життя. Завдяки семи сезонам «Я соромлюсь свого тіла», майже 500 українців отримали медичну допомогу від проєкту, більше ніж 200 з них – повне лікування у кращих спеціалістів України на Європи. Дійсно, учасниками проєкту в більшості є люди з дуже запущеними формами захворювання різної етимології. І, враховуючи відсутність в країні інших подібних медичних програм, скоріше за все без допомоги команди проєкту і телеканалу у цих людей не було б взагалі другого шансу на лікування. Проте, в жодному випуску чи анонсі ми не займалися смакуванням хвороб учасників, тому що в першу чергу прагнули допомогти нашим учасникам і показати глядачам, що навіть при складному захворюванні шанс повернути повноцінне життя є. Всі, хто дивився проєкт, захоплені тим, як делікатно команда працює з такою складною тематикою. Саме тому «Я соромлюсь свого тіла» є дуже успішним і важливим проєктом для українського ТБ», - коментує керуюча директорка телеканалу СТБ Людмила Семчук

Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!