ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІПодай скаргу

Facebook видалив акаунт журналістки через допис про злочини радянської армії у Львові

05.07.2021, 16:33
Фото: ivakhniuk.com
Фото: ivakhniuk.com

Соцмережа Facebook видалила акаунт журналістки та блогерки українського походження Устини Стефанчук, яка мешкає в Канаді, через допис про злочини радянської армії у Львові в липні 1941 року. Про це вона повідомила вже з нового акаунту в соцмережі, передає "Детектор медіа".

"Фб видалив мій екаунт з кінцями, принаймні так сказав, за допис про мою родинну історію, історію звірств щодо мого народу і фото жінки у вишитому вбранні... Зараз друзі, яким я безмежно вдячна, намагаються це вирішити. Але сам факт того, що фб витирає всю інформацію людини, з її дописами, фото, архівами без права отримати доступ до контенту і без права на апеляцію, це дуже-дуже неправильно. І про це потрібно говорити!" – написала пані Устина.

Також блогерка втратила доступ до своєї групи "На своїй не своїй землі" у Facebook, а всі її дописи в цій групі також зникли.

Щодо самого допису, через який видалено акаунт, то його встигли передрукувати деякі сайти, і з повним текстом можна ознайомитися, наприклад, тут.

У дописі пані Устина розповіла про події 3 липня 1941 року, коли радянська армія відступала зі Львова під натиском Німеччини та знищила десятки тисяч українців, зокрема тих, хто сидів по в'язницях як "контрреволюційні елементи".

"За даними львівських істориків, станом на 22 червня в тюрмах Львова було ув’язнено близько 5 тисяч осіб, звинувачених у діяльності проти радянської влади.

Переповнені в’язниці "контрреволюційним елементом", а насправді студентами, вчителями, інтелігенцією, членами ОУН, наближення фронту і потреба знищити сліди своєї злочинної діяльности, недостатня кількість транспорту і брак часу для евакуації в’язнів, ненависть і страх… Усе це призвело до початку справжнього жаху – масового знищення в’язнів Львова і Західної України. Йде мова про десятки тисяч замордованих шляхом розстрілу, підриву гранати (в спільну камеру кидали гранату) та вбитих іншими насильницькими способами. За браком часу частину тіл замурували в тих же камерах чи поскидали в ями в подвір’ях тюрем.

Маю записані спомини моєї бабці Ірени, на той момент 16-літки, яка їздила ровером шукати свою найближчу товаришку, ще не знаючи, що вона в одній з тих братських могил, куди людей скинули як непотреб. Згадуючи про ті дні на початку літа, бабця постійно казала, що спека робила неможливим сморід від розкладання трупів у кількох частинах міста, особливо на Городоцькій, куди вона з'їжджала з Левандівки. Львів був просякнутий жахом і божевільними криками батьків, матерів, людей, які знаходили понівечені тіла своїх рідних, і солодким огидним сопухом смерти. Товаришку моєї бабці опізнав кілька днів по тому її батько по косах і одежі, усе, що можна було пізнати серед гори напіврозкладених тіл, тітку матері мого чоловіка знайшли серед інших вбитих лише за закривавленою знимкою в кишені, обох у тій самій тюрмі Бриґітки. Такі історії є чи не в кожній родині Західної України від Золочева до Бучача, від Станіславова до Луцька. Але про це згадані історики та історикині зручно мовчать", – писала блогерка.

Свій допис вона супроводила фотографією дівчини у вишитому українському вбранні, яка була свідком тих подій.

"Саме тут доречна оця відома світлина, де жінка нажахана від побаченого в одній із львівських в’язниць. Світлина, зроблена саме 3 липня 1941 року. Ця дівчина у вишитім строю серед замордованих тіл якнайкраще ілюструє всю макабричність моменту, де, з одного боку, українка у вишивці, а з іншого – ціла машина вбивства. Нечуваний і небачений для Львова акт терору, на який не спромоглися ні поляки до того, ні німці по тому.

І саме тут хочу згадати дивізію "Галичина", на яку місяць тому спустили всіх собак деякі українські й закордонні псевдоінтелектуали, зокрема ті ж історики й історикині. Псевдо, бо наука й адекватність закінчуються там, де починаються пересмикування і маніпуляції фактами і обставинами. Розглядати історію дивізії і сприйняття німців окремими групами львів’ян слід лише в історичному контексті, захоплюючи переддень, а саме ситуацію, про яку йшла мова вище. Саме жах радянського терору і масакри 1941 року визначив настрої львів’ян. "Людям здавалося, що нічого страшнішого, ніж радянська влада, бути не може", – писала моя бабця. І хто їй дорікне чи заперечить?" – додала Устина Стефанчук.

Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!