Ми звикли асоціювати мову ворожнечі насамперед з дискримінацією за національною, етнічною, релігійною чи гендерною ознакою, адже саме представники таких соціальних груп найчастіше стають об’єктами стигматизації через використання некоректних назв і ярликів.
Проте некоректна лексика може застосовуватися й щодо інших соціальних груп, зокрема представників окремих професій. Такі слова не завжди мають виразно негативне значення, однак у певних контекстах вони здатні формувати упереджене ставлення, сприяти стигматизації та навіть наближатися до мови ворожнечі.
Моніторинг Інституту масової інформації виявив професійні групи, щодо яких в українському медіапросторі найчастіше використовуються некоректні або стилістично сумнівні назви.
“ТЦКашники” та “воєнкоми” – що не так з цими назвами?
Одним з найпоширеніших розмовних позначень, які медіа та користувачі соцмереж застосовують до військовослужбовців територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), є “ТЦКашники”. Також трапляється адаптований до української мови варіант – “ТЦКівці”.
Що ж не так з цими лексемами?
Передусім варто зазначити, що назва “ТЦКашники”, ймовірно, потрапила до українського інформаційного простору з російського медіасередовища. Саме так у межах пропаганди в прокремлівських медіа та соцмережах часто називають працівників українських територіальних центрів комплектування, які здійснюють заходи мобілізації.
До прикладу, як застосовують цю назву російські медіа:
Видання АрміяInform звертає увагу на те, що ворог зміг закріпити в мові образ “людоловів”, використовуючи слово “ТЦКашники”. Ним називають військовослужбовців ЗСУ, які служать у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (ТЦК).
Характерно, що ця назва найчастіше використовується в публікаціях, де діяльність військовослужбовців ТЦК висвітлюється в негативному контексті – під час повідомлень про конфліктні ситуації, порушення законодавства чи суспільний резонанс навколо мобілізаційних заходів. У таких випадках лексема поступово набуває негативного емоційного забарвлення та перетворюється на узагальнювальний ярлик для всієї професійної групи.
В українських медіа поширення набув також варіант “ТЦКівці”, який є спробою адаптувати російськомовну модель словотворення до української мови. Особливо активно ця назва використовується в новинних матеріалах окремих онлайн-видань. Водночас така лексема залишається неофіційною і не відповідає назвам посад або підрозділів, визначеним чинним законодавством.
З лінгвістичного погляду “ТЦКашники” чи “ТЦКівці” не є загальновизнаною лайкою чи класичним прикладом мови ворожнечі у вузькому юридичному сенсі. Мова ворожнечі зазвичай спрямована проти людей через їхню національність, расу, релігію, стать чи інші захищені ознаки. Однак у конкретному контексті це слово може виконувати схожу функцію – знецінювати, висміювати або демонізувати певну професійну групу.
Ще одна назва, яка активно використовується в українському інформаційному просторі щодо представників системи комплектування, – “воєнком”. Вона є офіційно некоректною та застарілою, оскільки ще 2021 року військові комісаріати були реорганізовані в територіальні центри комплектування.
Попри це, медіа й досі часто називають керівників ТЦК “воєнкомами”. Значною мірою цьому сприяло те, що протягом повномасштабної війни інформаційні повідомлення про таких посадовців нерідко були пов’язані зі скандалами, корупційними розслідуваннями чи кримінальними провадженнями. У результаті слово “воєнком” поступово набуло додаткового негативного забарвлення.
Наприклад, у заголовках медіа можна зустріти такі формулювання:
- “Волинський воєнком під прицілом: статки, зв’язки, скандали”, – пише сайт “Останній бастіон”.
- “Одіозний колишній воєнком Одеської області залишається з електронним браслетом”, – повідомляє “Південний кур’єр”.
Варто також ураховувати, що слово “воєнком” походить з російськомовної бюрократичної традиції та не відповідає сучасній українській офіційній термінології. В українських медіа трапляється українізований варіант – “військком”, однак така адаптація не усуває головної проблеми – невідповідності чинним назвам посад і установ.
Використання назв на кшталт “ТЦКашники”, “ТЦКівці”, “воєнкоми” чи “військкоми” не завжди є прямим виявом мови ворожнечі. Проте такі слова часто виконують функцію ярликів, які спрощують складні соціальні явища та формують узагальнений образ цілої професійної групи. Особливо проблематичним стає їхнє використання тоді, коли вони регулярно з’являються в негативному контексті та починають асоціюватися не з конкретними особами чи випадками, а з усіма представниками професії.
Для журналістів і медійників важливо дотримуватися принципу точності та нейтральності. Тому замість емоційно забарвлених або неофіційних назв доцільно використовувати коректні терміни: “військовослужбовці ТЦК та СП”, “представники ТЦК”, “керівник ТЦК”, “начальник територіального центру комплектування та соціальної підтримки”. Такий підхід допомагає уникати стигматизації, зберігати стандарти професійної журналістики та не сприяти поширенню упереджень щодо окремих соціальних груп.
Жаргон замість професії. Чому “менти” й “копи” не є нейтральними назвами
Втім, некоректні назви використовуються не лише щодо військовослужбовців. Подібна проблема простежується й у висвітленні діяльності правоохоронних органів. У медіа та соцмережах доволі часто можна зустріти слова “копи” та “менти” на позначення працівників поліції. Попри поширеність таких лексем обидві вони є стилістично небажаними для журналістських матеріалів, хоча й з різних причин. Слово “менти” має виражений негативний відтінок і є застарілим з кількох причин. Передусім варто зазначити, що слово походить ще з кримінального жаргону (фені) Російської імперії та СРСР для позначення співробітників міліції. В українському контексті воно міцно асоціюється з корумпованою радянською та пострадянською міліцейською системою.
Окрім того, слово “мент” функціонує як зневажливий ярлик для вираження ворожості та знецінення професії правоохоронця. Про це, зокрема, йдеться в дослідженнях української лінгвістики Лесі Ставицької.
Українська дослідниця класифікує подібні запозичені жаргонізми як елементи інвективної (лайливої, зневажливої) лексики, що використовується для зниження соціального статусу особи чи професії, на яку вона спрямована.
Попри це окремі українські медіа все ще використовують слово “мент” у своїх матеріалах або цитують його без належного пояснення контексту.
Трапляються випадки, коли таку лексику використовують публічні особи, політики чи учасники подій, а журналісти відтворюють їхні висловлювання в заголовках або текстах новин. Однак навіть у такому разі редакції повинні оцінювати доцільність поширення подібних формулювань і за можливості замінювати їх нейтральними відповідниками.
Коли медійники використовують слово “мент” замість “поліцейський”, вони певною мірою відмовляють представнику закону в офіційній повазі, трансформуючи назву посади на зневажливе прізвисько.
Інша поширена назва – “копи”. На відміну від слова “мент” вона не має настільки вираженого негативного забарвлення, однак також є стилістично недоречною для новинних матеріалів.
Лексема “коп” походить з американського варіанта англійської мови (cop) і традиційно використовується щодо працівників правоохоронних органів у США. В українській мові ця назва набула популярності завдяки американським фільмам, серіалам та масовій культурі. Водночас вона не має жодного стосунку до офіційної структури Національної поліції України та не є нормативною назвою посади чи професії.
Попри це, слово доволі часто трапляється в заголовках українських медіа:
- “У столиці копи затримали мародера”, – пише сайт dsnews.
- “Знадобилася бригада психіатрів: копи таки затримали навіжену бабцю, що руйнувала клумби у Києві”, – повідомляє сайт “Інформатор”.
Подібні формулювання можуть здаватися нейтральними або навіть розмовними, однак вони знижують рівень офіційності повідомлення та не відповідають стандартам точності. Використання жаргонної або запозиченої лексики замість офіційних назв професій створює враження суб’єктивності та може впливати на сприйняття аудиторією діяльності правоохоронних органів.
Щоб дотримуватися професійних стандартів, уникати стигматизації та упереджень, слід вживати офіційні та нейтральні терміни:
- поліцейський / поліцейська, поліціянт / поліціянтка;
- працівник(-ця) / представник(-ця) Національної поліції України;
- правоохоронець / правоохоронниця (загальний коректний термін для представників системи правопорядку).
Такий підхід допомагає зберігати нейтральність викладу та демонструє повагу до інституції правопорядку.
“ТЦКашники”, “воєнкоми”, “менти” та “копи” належать до різних типів некоректної лексики: одні є зневажливими, інші – жаргонними або застарілими, але всі вони порушують стандарт точності та можуть формувати викривлене сприйняття професійних груп.
Грантоїди та соросята – що ховається за принизливими назвами представників ГО
У переліку професій, які з певною частотою зазнають зневажливого ставлення, є і працівники громадського сектору. Як лише не називають їх у медійному просторі співробітників громадських організацій: грантоїди, грантожери, соросята.
Такі зневажливі назви є яскравими прикладами стигматизувальних ярликів. Вони не описують джерело фінансування організації нейтрально, а містять приховане звинувачення.
Так, наприклад, слово “грантоїд” співзвучне слову “дармоїд” і очевидно містить у собі вже сформовану негативно конотацію через ототожнення. Своєю чергою, назва “грантожер” може ніби натякати суспільству на даремне засвоєння чужих коштів.
Ще одним поширеним ярликом щодо представників громадського сектору, антикорупційних активістів, експертів та журналістів є слово “соросята”.
Ця назва походить від прізвища американського філантропа Джорджа Сороса, засновника мережі фондів Open Society Foundations, які впродовж десятиліть фінансували освітні, правозахисні, наукові та громадські проєкти в багатьох країнах світу, зокрема й в Україні.
За даними дослідження Школи політичної аналітики НаУКМА, систематичне використання терміна “соросята” в українському інформаційному просторі помітно активізувалось у 2019 році. Цим словом почали таврувати широке коло громадських активістів, експертів, учасників реформаторських ініціатив, працівників аналітичних центрів та осіб, пов’язаних з міжнародними грантовими програмами. Також у цьому досліджені вказано, що “соросята” – це не просто зневажливе назва, а цілий наратив, який свідомо формує негативне ставлення суспільства до цієї групи. У межах різноманітних конспірологічних теорій Джорджа Сороса часто зображували як впливового зовнішнього суб’єкта, який нібито прагне здійснювати визначальний вплив на внутрішню політику держав та посилювати їхню залежність від міжнародних структур.
Саме термін “соросята” вперше був використаний у Росії і потрапив в український інформаційний простір з російського в межах російської пропаганди.
Так, зокрема, про це говорить у своєму інтерв’ю для Громадського радіо вже колишня керівниця відділу дослідження дезінформації OpenMinds Юлія Дукач.
“І такі яскраві слова, які мають високе емоційне забарвлення, вони в першу чергу мають відволікти нас від того, що в тексті нам не надають фактів. А надають емоційні оцінки і судження. І ми бачимо, що часто ці тексти, заяви, використання таких термінів ідуть доволі скоординовано. Це не означає, що абсолютно всі, хто включається в цю хвилю, є так званими агентами Кремля. Але це означає, що принаймні ці відверто проросійські наративи є дуже вигідними”, – пряма мова Юлії Дукач.
Такі зневажливі назви зумовлені передусім різними політичними іграми. Оскільки саме громадські організації найчастіше займаються контролем влади, зокрема витрат бюджетних коштів чи викриванням різних корупційних схем. Тому ці зневажливі лексеми застосовуються для нівелювання діяльності ГО. Окрім цього, громадські організації у своїй переважній більшості отримують кошти на свою діяльність із міжнародних фондів, що деякою мірою зумовлює недовіру певної частини суспільства через нібито заангажованість.
Також варто зауважити, що певне упереджене ставлення до громадських організацій сформувалось особливо в старшого покоління через радянську пропаганду, яка зображували ГО як щось “чуже”, що працює в інтересах “зовнішнього ворога”, образ якого активно культивувався в радянському суспільстві.
Так, за допомогою таких негативних лексем свого часу дискредитації зазнав і Інститут масової інформації через свої дослідження та вплив на медійний сектор. Зокрема, проросійський блогер Анатолій Шарій у соцмережах влаштував цілу війну проти ІМІ за те, що директорка ІМІ Оксана Романюк сказала, що Шарій прикривався журналістським посвідченням після відкриття проти нього кримінальних справ.
Регулярні нападки на ІМІ до свого закриття вчиняв і проросійський сайт “Страна”, який неодноразово критикували експерти ІМІ через поширення прокремлівських наративів та низький рівень дотримання професійних стандартів. Зокрема, сайт “Страна” свого часу поширив такі матеріали: “Как грантоедские организации цензурируют украинское информпространство” або “Списки врагов прессы от соросят”.
Зауважимо, що в межах написання цього матеріалу експерти ІМІ зафіксували зниження інформаційних атак проти громадського сектору після закриття прокремлівських ресурсів та після повномасштабного вторгнення. Однак вони трапляються і досі.
Наведемо ще кілька прикладів використання зневажливих і дискредитаційних лексем стосовно працівників громадського сектору:
- “Грантоїди” критично важливі і підлягають 100% бронюванню від мобілізації, – постанова уряду”, – пише сайт “Українські новини”.
- “Призупинення фінансування USAID: хто вони вінницькі “грантоїди”?” – йдеться на сайті “Ми Вінничани”.
Використання таких таврувальних назв у медіа може формувати в громадян враження, що громадські організації діють лише у власних інтересах або в інтересах зовнішніх донорів. Це може зменшувати готовність людей підтримувати громадські ініціативи, волонтерські проєкти чи брати участь у суспільному житті. Хоча працівники громадських організацій не належать до категорій, які зазвичай охоплює поняття мови ворожнечі в юридичному сенсі, систематичне використання таких ярликів може сприяти стигматизації цілої професійної та соціальної групи.
Спираючись на журналістські стандарти варто використовувати нейтральні та точні визначення, які описують реальну діяльність людини або організації:
- представник / представниця громадської організації;
- представник / представниця громадського сектору;
- представник / представниця громадянського суспільства;
- громадський активіст / громадська активістка;
- правозахисник / правозахисниця (якщо йдеться про правозахисну діяльність);
- антикорупційний активіст / антикорупційна активістка;
- волонтер / волонтерка;
- експерт / експертка громадської організації;
- керівник або керівниця громадської організації.
“Суддівська мафія” і “чиновники”
Окремих дискредитаційних ярликів в українському інформаційному просторі зазнають і представники судової влади. Так, у деяких медіа та публічних висловлюваннях можна зустріти узагальнювальні формулювання на кшталт “суддівська мафія”.
Подібні вислови можуть використовуватися для критики корупції або недоброчесності окремих представників судової системи. Однак проблема таких узагальнень полягає в тому, що вони переносять відповідальність окремих суддів на всю професійну спільноту. У результаті негативна оцінка конкретних порушень трансформується в негативне ставлення до всіх представників судової влади.
Використання подібних ярликів також суперечить принципу точності та порушує стандарт відокремлення фактів від коментарів, оскільки не дає змоги аудиторії відрізнити окремі випадки корупції чи зловживань від діяльності судової системи загалом. Крім того, такі узагальнення можуть підривати суспільну довіру до судової влади як інституції та формувати стійкі негативні стереотипи щодо професії судді.
Те саме стосується і слова “чиновники”. Саме по собі воно не є образливим, але в сучасному українському дискурсі часто набуває негативного забарвлення.
Найчастіше українські медіа використовують це слово в разі повідомлення про зловживання чи корупційні схеми щодо посадовців. Це може накладати на назву певний негативний контекст у сприйнятті посадовців у суспільстві.
Трудові мігранти, а не заробітчани
До категорії потенційно стигматизувальних або неточних назв певних соціальних груп можна зарахувати і лексему “заробітчани”. Назва “заробітчани” сама по собі не є образливою чи дискримінаційною в прямому значенні, однак з огляду на професійні стандарти для медіа вона є неточною. Слово “заробітчанин” акцентує лише на тому, що людина виїхала “заробляти гроші”. Незважаючи на те що українські трудові мігранти працюють за кордоном у різних сферах, мають різний соціальний статус, освіту та мотиви для переїзду, слово “заробітчани” використовують переважно щодо малопрестижних професій. Так, до прикладу, лікаря-українця, який працює в німецькій лікарні, навряд чи назвуть “заробітчанином”.
Упродовж багатьох років слово “заробітчани” нерідко використовувалося в контексті бідності, вимушеної міграції або соціальної вразливості. Через це воно могло набувати відтінку другосортності.
Окрім того, часто це слово фігурує в новинах негативного характеру щодо групи або кримінальних хроніках.
Тому медійникам коректніше вживати такі назви:
- трудові мігранти;
- українські працівники за кордоном;
- громадяни України, які працюють за кордоном;
- сезонні працівники (якщо йдеться саме про сезонну роботу).
***
Проаналізовані приклади свідчать, що некоректні назви можуть стосуватися не лише національних, етнічних чи інших вразливих груп, а й представників окремих професій та соціальних спільнот. Такі лексеми, як “грантоїди”, “грантожери”, “соросята”, “суддівська мафія” чи навіть “заробітчани”, мають різну природу та ступінь негативного забарвлення, проте їх об’єднує одна риса – вони спрощують реальність і формують в аудиторії готові оцінки ще до ознайомлення з фактами.
Здебільшого йдеться не про мову ворожнечі в її класичному юридичному розумінні, а про стигматизувальну та дискредитаційну лексику. Її використання може підривати довіру до окремих інституцій, посилювати суспільну поляризацію та переносити відповідальність окремих представників професії на всю професійну спільноту.
