ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІПодай скаргу

Пропозиції до проєкту закону "Про медіа" від ІМІ та "Детектора медіа"

15.07.2020, 16:38
Фото – DW
Фото – DW

ІМІ (Алі Сафаров, Роман Головенко) та "Детектор медіа" підтримують позицію Медіаруху "Медіа за усвідомлений вибір", який відзначив важливість ухвалення за основу законопроєкту, підготовленого до повторного першого читання (№2693-д від 02.07.2020).

Медійні організації відзначають суттєвий прогрес, порівняно з попередньою редакцією законопроєкту, що подавався на перше читання (№2693 від 27.12.2019).

Водночас медіаексперти звертають увагу, що цей проєкт має певні тривожні положення, які потребують змін. Нагадаємо, що, на думку Медіаруху, головними проблемами, закладеними в проєкт закону "Про медіа", є:

  1. Занадто широкі повноваження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення щодо регулювання та контролю за поширенням інформації, причому не тільки щодо телерадіомовників, а й щодо будь-якої інформаційної діяльності, включно з поширенням інформації друкованими ЗМІ, незареєстрованими онлайн-медіа, блогерами й дописувачами соціальних мереж.
  2. Впровадження інституту співрегулювання без чіткого визначення повноважень учасників такого співрегулювання і розділення повноважень між ними.
  3. Суто декларативні норми щодо дотримання професійних стандартів журналістики.
  4. Збереження старих неефективних норм законодавства, які мали б запобігати надмірній концентрації аудіовізувальних медіа в руках одного власника.

ІМІ та ДМ підготували базові пропозиції для вирішення зазначених тривожних моментів, викладені нижче в таблиці. Загалом законопроєкт потребує також доопрацювання в частині узгодження термінології та в інших менш критичних аспектах, які, сподіваємося, буде вирішено до другого читання.

Норма законопроєкту до повторного першого читання

Пропозиції медійних ГО щодо даної норми

Пояснення пропозицій

     Розділ I.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

...

Вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи – пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами акціями, часткою в статутному капіталі або правами голосу за акціями, часткою в статутному капіталі юридичної особи в розмірі 50 і більше відсотків та/або незалежна від формального володіння можливість здійснення такого впливу на управління чи діяльність юридичної особи

...

...

Вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи – пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами акціями, часткою в статутному капіталі або правами голосу за акціями, часткою в статутному капіталі юридичної особи в розмірі 50 і більше відсотків та/або незалежна від формального володіння аналогічна такому пакету корпоративних прав можливість здійснення впливу на управління чи

...

Формулювання "можливість здійснення такого впливу" є надто нечітким, що може призвести до неможливості застосування поняття "вирішального впливу" за відсутності формальних ознак

Друковане медіа – медіа, що здійснює поширення інформації в текстовій чи візуальній формі на друкованих носіях, є однотипно оформленим, виходить у світ через певні проміжки часу упродовж року – по мірі настання відповідного періоду або накопичення матеріалу.

Друковане медіа – медіа, що виготовляються в друкованому вигляді на паперових носіях, виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року і зареєстровані як медіа в порядку, встановленому законом.

Визначення друкованого медіа, наведене в законопроєкті, змішує власне медіа з каталогами продукції або іншими носіями інформації, які не виконують функцію засобу масової інформації і розповсюджуються з рекламними або іншими аналогічними цілями.

...

Значний вплив на управління або діяльність юридичної особи – пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами акціями, часткою в статутному капіталі або правом голосу за акціями, часткою в статутному капіталі юридичної особи у розмірі від 10 до 50 відсотків та/або незалежна від формального володіння можливість здійснення такого впливу на управління чи діяльність юридичної особи

...

...

Значний вплив на управління або діяльність юридичної особи – пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами акціями, часткою в статутному капіталі або правом голосу за акціями, часткою в статутному капіталі юридичної особи у розмірі від 10 до 50 відсотків та/або незалежна від формального володіння аналогічна такому пакету корпоративних прав можливість здійснення впливу на управління чи діяльність юридичної особи

...

Така ж проблема у визначенні поняття значного впливу та аналогічна пропозиція її вирішення.

 

Це врегульовано: є поняття "вирішального впливу", див. вище.

...

Ланцюг володіння корпоративними правами – інформація про склад ключовиx учасників суб’єкта у сфері медіа, яка включає інформацію про ключовиx учасників першого і кожного наступного рівня володіння корпоративними правами суб’єкта у сфері медіа

...

...

Ланцюг володіння корпоративними правами – інформація про склад ключовиx учасників суб’єкта у сфері медіа, яка включає інформацію про ключовиx учасників першого і кожного наступного рівня володіння корпоративними правами суб’єкта у сфері медіа. У разі якщо такий ланцюг закільцьовано, тобто кожна з юридичних осіб у ньому опосередковано здійснює контроль сама над собою, то Національній раді має бути надано інформацію про фізичну особу/осіб, які здійснюють вирішальний або значний вплив на управління чи діяльність юридичної особи без формальних підстав, з належним підтверджуючим обгрунтуванням. Інакше структура власності відповідної юридичної особи вважається непрозорою.

...

На практиці вже мали місце випадки, коли регулятору подавали структуру власності ТРО, в якій дві юридичні особи володіли одна одною (тобто кінцеві бенефіціари / володільці істотної участі були свідомо приховані). Тому необхідно відсікти можливість таких зловживань.

 

Онлайн-медіа – медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо, візуальній чи іншій формі у електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному вебсайті або власній сторінці на платформі спільного доступу до інформації, крім медіа, які віднесені цим Законом до аудіовізуальних медіа.

Онлайн-медіа – медіа, що на постійній і професійній основі поширює інформацію за допомогою мережі Інтернет на власному вебсайті і зареєстроване як онлайн-медіа в порядку, визначеному законом.

 

 

Наведене в законопроекті визначення змішує власне онлайн-медіа, основною метою яких є поширення новинної інформації на необмежене коло осіб з метою інформування про події і явища, що відбуваються в країні і у світі, з іншими особами, які діють в мережі Інтернет, зокрема з блогерами, дописувачами в соцмережах тощо. Таке змішування призводить до розмивання предмету правового регулювання. Пропонується вважати в якості онлайн-медіа тільки зареєстровані відповідно до закону, а щодо решти - застосовувати загальні норми інформаційного права.

...

Пошукова система (пошуковий сервіс) – апаратно-програмний комплекс з вебінтерфейсом, що забезпечує систематичний пошук у мережі Інтернет інформації, зазначеної в текстовому запиті вебпошуку

...

...

Пошукова система (пошуковий сервіс) – апаратно-програмний комплекс з вебінтерфейсом, що забезпечує систематичний пошук у мережі Інтернет інформації, зазначеної в запиті вебпошуку

...

Наразі пошукові системи вже здійснюють пошук не лише за текстовими, а й за звуковими запитами та за фото.

Стаття 2. Сфера дії Закону

1. Цей Закон регулює відносини, пов’язані з поширенням масової інформації. Цей Закон також визначає правові засади діяльності в Україні суб’єктів у сфері медіа, а також засади державного управління, регулювання та нагляду (контролю) у цій сфері.

 

Стаття 2. Сфера дії Закону

1. Цей Закон регулює відносини, пов’язані з поширенням масової інформації за допомогою медіа, зареєстрованих відповідно до закону, або таких, що мають бути зареєстровані відповідно до закону; а також визначає правові засади діяльності в Україні суб’єктів у сфері медіа, засади державного управління, регулювання та нагляду (контролю) у цій сфері.

 

Пропонується обмежити сферу дії закону лише щодо медіа, які зареєстровані або мають бути зареєстровані відповідно до закону. Щодо інших суб’єктів інформаційних відносин пропонується застосовувати загальні норми  Законів України "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації" тощо.

2. До сфери дії цього Закону не відноситься поширення масової інформації:

1) фізичними особами, які не діють як медіа (не є суб’єктами у сфері медіа);

2) фізичними особами – підприємцями або юридичними особами на власних вебсайтах, якщо поширення масової інформації не є основним видом діяльності суб’єкта та поширювана ним масова інформація пов’язана з господарською діяльністю суб’єкта у сферах, відмінних від сфери дії цього Закону; 

3) у вигляді кореспонденції, яка надсилається визначеному колу користувачів, зокрема, з використанням електронних комунікацій, за виключенням розповсюдження масової інформації;

4) у вигляді онлайн-ігор в мережі Інтернет, крім випадків надання доступу до програм через онлайн ігри, у тому числі шляхом інтеграції аудіовізуальних медіасервісів в інтерфейс (середовище) онлайн-ігор;

5) на вебсайтах державних органів, органів місцевого самоврядування, за умови, що поширення такої інформації не є діяльністю, визначеною у розділі ІІ цього Закону;

6) в електронних комунікаційних мережах в межах одного житлового будинку без права наступного поширення та отримання оплати;

7) в технологічних електронних комунікаційних мережах та інших електронних комунікаційних мережах закритого типу та спеціального призначення, не розрахованих на масове приймання програм, зокрема в системі, в якій обладнання для поширення та прийому інформації належить одному суб’єкту, а зміст інформації безпосередньо стосується господарської діяльності такого суб’єкта і спрямований на працівників або інших осіб, пов’язаних з таким суб’єктом. Цей виняток не поширюється на заклади ресторанного господарства, готелі або господарську діяльність щодо надання житлових приміщень для тимчасового проживання, а також на підприємства транспорту загального користування, за умови, що зазначені суб’єкти надають повний або частковий доступ до медіасервісів не здійснюючи при цьому редакційного контролю щодо добору та організації в пакети телеканалів та радіоканалів.

 

2. До сфери дії цього Закону не відносяться правовідносини, пов’язані з отриманням, зберіганням, обробкою та розповсюдженням інформації, у тому числі поширення масової інформації, якщо такі дії здійснюються юридичними і фізичними особами, які не зареєстровані як медіа і не мають реєструватись в обов’язковому порядку відповідно до закону. До таких суб’єктів застосовуються загальні норми законодавства України, що регулюють відносини у сфері інформації.

 

 

Враховуючи, що в умовах розвитку Інтернету будь-яка інформація є масовою, пропонується чіткіше відокремити предмет регулювання цим законом, залишивши під його регулюванням виключно ті медіа, що мають бути зареєстровані.

11. Дія цього Закону поширюється на суб’єктів у сфері онлайн-медіа, що відповідають вимогам частини восьмої цієї статті, незалежно від їх реєстрації, крім випадків прямо передбачених цим Законом. У випадку, коли особа поширює онлайн-медіа без здійснення добровільної реєстрації, Національна рада при визначенні, чи є така особа суб’єктом у сфері онлайн-медіа, застосовує критерії, встановлені актом спільного регулювання.

Вилучити

Поширення дії закону на суб’єктів у мережі Інтернет, які не реєструються як онлайн-медіа і не вважають себе онлайн-медіа, розмиває предмет правового регулювання і перекладає на Нацраду не притаманні їй функції. Тому пропонується залишити в колі регулювання Нацради виключно зареєстровані онлайн-медіа, а щодо інших суб’єктів застосовувати загальні механізми, передбачені чинним законодавством.

Стаття 5. Основні завдання державної політики у сфері медіа

1. Основними завданнями державної політики у сфері медіа є:

3) захист державної мови;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8) захист економічної конкуренції у сфері медіа;

 

 

Стаття 5. Основні завдання державної політики у сфері медіа

1. Основними завданнями державної політики у сфері медіа є:

3) підтримка й популяризація державної мови та захист прав її носіїв;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8) захист економічної конкуренції та недопущення надмірної концентрації у сфері медіа;

 

 

 

 

 

 

Використання терміна "захист" доречніше щодо суб’єктів, а не об’єктів правовідносин. Також у цій нормі варто підкреслити подвійну мету мовної політики в цьому аспекті: захист прав носіїв державної мови, які в минулому зазнавали дискримінації (і зараз почасти на практиці мають менший обсяг прав), та  підтримка мови як об’єднавчого державотворчого фактора.

 

 

Плюралізм на медійному ринку важливий не лише з огляду на економічні фактори, оскільки в цьому разі володіння монопольним становищем на ринку, на відміну від більшості інших ринків, створює явно більші ризики і вже саме по собі є неприпустимим. Що необхідно означити і в цій засадничій нормі.

Стаття 7. Захист економічної конкуренції у сфері медіа

1. Держава сприяє вільній конкуренції у сфері медіа з метою захисту прав та інтересів користувачів й гарантування свободи господарської діяльності відповідно до цього Закону та Закону України "Про захист економічної конкуренції".

                     

 

2. Жодна фізична або юридична особа одноособово та/або спільно з групою пов’язаних осіб не має права контролювати у будь-який спосіб, у тому числі через вплив на формування управлінських та/або наглядових органів суб’єкта у сфері аудіовізуальних медіа, більше 35 відсотків загального обсягу відповідного територіального аудіовізуального медіаринку – загальнонаціонального або регіонального.

Межі ринків у сфері аудіовізуальних медіа визначає Антимонопольний комітет України, в тому числі за поданням Національної ради. Методика визначення таких ринків затверджується Національною радою спільно з Антимонопольним комітетом.

                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Жодна фізична або юридична особа одноособово та/або спільно з групою пов’язаних осіб не має права контролювати у будь-який спосіб, у тому числі через вплив на формування управлінських та/або наглядових органів суб’єкта у сфері друкованих медіа, більше 5 відсотків загальної кількості зареєстрованих друкованих медіа.

 

4. Контроль за дотриманням вимог, передбачених цією статтею Закону, та інших вимог законодавства про захист економічної конкуренції та недопущення недобросовісної конкуренції у сфері медіа здійснює Антимонопольний комітет України.

                   

 

 

 

 

 

    5. У випадку обґрунтованих підозр щодо недотримання обмежень, визначених цією статтею, Національна рада зобов’язана звернутися до Антимонопольного комітету України з повідомленням про наявність ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Стаття 7. Захист економічної конкуренції та недопущення концентрації у сфері медіа

1. Держава сприяє вільній конкуренції та не допускає надмірної концентрації у сфері медіа з метою захисту прав та інтересів користувачів й гарантування свободи господарської діяльності відповідно до цього Закону та Закону України "Про захист економічної конкуренції".

2. Жодна фізична або юридична особа одноособово та/або спільно з групою пов’язаних осіб не має права контролювати у будь-який спосіб, у тому числі через вплив на формування управлінських та/або наглядових органів суб’єкта у сфері аудіовізуальних медіа, більше 35 відсотків загального обсягу відповідного територіального аудіовізуального медіаринку – загальнонаціонального або регіонального. Жодна фізична особа не може виступати кінцевим бенефіціарним власником або здійснювати значний вплив на управління або діяльність більш як одного суб’єкта у сфері аудіовізуальних медіа в межах відповідного територіального аудіовізуального медіаринку.

Сутність поняття відповідного ринку і межі ринків у сфері аудіовізуальних медіа визначає Антимонопольний комітет України, в тому числі за поданням Національної ради. Методика визначення таких ринків затверджується Національною радою спільно з Антимонопольним комітетом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Жодна фізична або юридична особа одноособово та/або спільно з групою пов’язаних осіб не має права контролювати у будь-який спосіб, у тому числі через вплив на формування управлінських та/або наглядових органів суб’єкта у сфері друкованих медіа, більше 5 відсотків загальної кількості функціонуючих друкованих медіа.

 

4. Контроль за дотриманням вимог, передбачених цією статтею Закону, та інших вимог законодавства про захист економічної конкуренції та недопущення недобросовісної конкуренції у сфері медіа здійснює Антимонопольний комітет України. Національна рада контролює дотримання вимог даної статті Закону щодо недопущення надмірної концентрації в однієї фізичної особи корпоративних прав або значного впливу на управління або діяльність суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа.

  5. У випадку обґрунтованих підозр щодо недотримання обмежень із захисту економічної конкуренції, визначених цією статтею, Національна рада зобов’язана звернутися до Антимонопольного комітету України з повідомленням про наявність ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Фактично ця норма спрямована не лише проти зловживань монопольним становищем (що характерно для загальних норм антимонопольного законодавства), а й проти надмірної концентрації на ринку (ч. 2), що є особливістю медійного законодавства й мало б бути прямо задекларованим у назві й загальній нормі цієї статті закону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ані в цьому законопроєкті, ані в чинному законі не деталізовано, що саме є аудіовізуальним медіаринком (аудиторія, обсяг доходу або щось ін.). Відповідно, як і зараз, вказана норма, найімовірніше, залишатиметься "мертвою" через відсутність законодавчого механізму визначення сутності такого ринку. Без чіткої законодавчої вказівки, зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції, держоргани не візьмуть на себе відповідальність визначати, що є таким ринком, тому пропонується надати їм чіткіші повноваження в цьому аспекті.

Надмірна концентрація на медійному ринку може мати не лише негативні економічні наслідки, але й призводити до маніпулювання громадською думкою, зокрема в політичних цілях. Наразі це яскраво проявляється на прикладі загальнонаціональних телеканалів, які використовуються власниками-олігархами для просування підтримуваних ними політичних проєктів та дискредитації їхніх опонентів. Водночас у багатьох випадках ідеться не про один телеканал, а про цілі медіагрупи, задіяні в таких маніпуляціях.

Зважаючи на величезну кількість зареєстрованих, але не функціонуючих друкованих видань, дана норма є "мертвою". Зважаючи на збереження обов’язку надсилання контрольних примірників, пропонується змінити прив’язку даної норми на функціонуючі видання (беручи до уваги декларовану кожним періодичність виходу).

 

Оскільки АМКУ має запобігати зловживанням монопольним становищем, то більш логічно й ефективно покласти саме на Нацраду обов’язок реагування на надмірну концентрацію корпоративних прав / значного впливу, оскільки саме даний регулятор відповідальний за прозорість корпоративних відносин і діяльності суб’єктів у сфері медіа.

Розділ ІІ.

СУБ’ЄКТИ У СФЕРІ МЕДІА

Стаття 15. Суб’єкти у сфері друкованих медіа.

1. Для цілей цього Закону суб’єктом у сфері друкованих медіа вважається особа, що здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення масової інформації у формі друкованого медіа.

                      

Стаття 15. Суб’єкти у сфері друкованих медіа.

1. Для цілей цього Закону суб’єктом у сфері друкованих медіа вважається особа, що здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації, виготовлення та поширення масової інформації у формі друкованого медіа.

 

Однією з найважливіших складових друкованих медіа, на відміну від інших медіа, є необхідність виготовлення друкованих медіа на паперових носіях. Чинне законодавство відносить цю функцію до видавця, що створює правову плутанину при визначенні суб’єктів і їх повноважень у сфері друкованих медіа.

Стаття 16. Суб’єкти у сфері онлайн-медіа

1. Для цілей цього Закону суб’єктом у сфері онлайн-медіа вважається особа, що здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення масової інформації у формі онлайн-медіа, крім суб’єктів, які визначені цим Законом як аудіовізуальні медіа.

 

Стаття 16. Суб’єкти у сфері онлайн-медіа

1. Для цілей цього Закону суб’єктом у сфері онлайн-медіа вважається особа, яка зазначена в реєстраційних даних онлайн-медіа та здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення масової інформації у формі онлайн-медіа, крім суб’єктів, які визначені цим Законом як аудіовізуальні медіа.

 

З оглядуна особливості онлайн-медіа та особливості щодо контролю за інформацією на сайті, вважаємо за необхідне залишити право визначення, яка саме особа здійснює редакційний контроль і відповідає за інформацією, саме за суб’єктом, який реєструє онлайн-медіа.

 Стаття 25. Вимоги до прозорості структури власності

                 ...

2. Структура власності суб’єкта у сфері медіа є прозорою, якщо одночасно виконуються такі вимоги:

1) відомості про структуру власності суб’єкта у сфері медіа дають змогу встановити:

– усіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь в суб’єкті у сфері медіа або можливість значного або вирішального впливу на управління та/або діяльність суб’єкта у сфері медіа;

– усіх ключових учасників суб’єкта у сфері медіа та всіх ключових учасників усіх юридичних осіб у ланцюгу володіння корпоративними правами суб’єкта у сфері медіа;

– характер взаємозв'язків між особами, зазначеними вище;

2) серед власників істотної участі у суб’єкті у сфері медіа на всіх рівнях структури власності відсутні трасти, крім випадку, якщо трастовий керуючий (комерційний агент, номінальний власник або номінальний утримувач) діє виключно в інтересах установника трасту, який заявляє себе у якості кінцевого бенефіціарного власника чи власника істотної участі суб’єкта у сфері медіа,або контролює та керує трастом виключно в інтересах вигодонабувача (вигодоодержувача) або бенефіціара дискретного трасту, який заявляється у відповідній якості;

3) серед власників істотної участі у суб’єкті у сфері медіа на всіх рівнях структури власності відсутні юридичні особи, зареєстровані в офшорних зонах, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України.

                      ...

Стаття 25. Вимоги до прозорості структури власності

                 ...

2. Структура власності суб’єкта у сфері медіа є прозорою, якщо одночасно виконуються такі вимоги:

1) відомості про структуру власності суб’єкта у сфері медіа дають змогу встановити:

– усіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь в суб’єкті у сфері медіа або можливість значного або вирішального впливу на управління та/або діяльність суб’єкта у сфері медіа;

– усіх ключових учасників суб’єкта у сфері медіа та всіх ключових учасників усіх юридичних осіб у ланцюгу володіння корпоративними правами суб’єкта у сфері медіа;

– характер взаємозв'язків між особами, зазначеними вище;

2) серед власників істотної участі у суб’єкті у сфері медіа на всіх рівнях структури власності відсутні трасти, крім випадку, якщо трастовий керуючий (комерційний агент, номінальний власник або номінальний утримувач) діє виключно в інтересах установника трасту, який заявляє себе у якості кінцевого бенефіціарного власника чи власника істотної участі суб’єкта у сфері медіа,або контролює та керує трастом виключно в інтересах вигодонабувача (вигодоодержувача) або бенефіціара дискретного трасту, який заявляється у відповідній якості;

3) структура власності суб’єкта не є закільцьованою;

4) серед власників істотної участі у суб’єкті у сфері медіа на всіх рівнях структури власності відсутні юридичні особи, зареєстровані в офшорних зонах, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України.

                      ...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Див. вище у ст. з визначеннями термінів.

Стаття 27. Забезпечення дотримання вимог щодо прозорості структури власності

3. Дослідження питання дотримання вимог щодо прозорості структури власності полягає в отриманні Національною радою на її запит від суб’єктів у сфері медіа, державних органів документальних відомостей, на підставі яких можна встановити наявність або відсутність підстав для визнання структури власності прозорою.

 

 

4. При дослідженні питання або проведенні перевірки дотримання вимог щодо прозорості структури власності, Національна рада має право запитувати у суб’єктів у сфері медіа, державних органів...

Стаття 27. Забезпечення дотримання вимог щодо прозорості структури власності

3. Дослідження питання дотримання вимог щодо прозорості структури власності полягає в отриманні Національною радою на її запит від суб’єктів у сфері медіа та юридичних і фізичних осіб, які входять до структур власності суб’єктів у сфері медів, від державних органів документальних відомостей, на підставі яких можна встановити наявність або відсутність підстав для визнання структури власності прозорою.

4. При дослідженні питання або проведенні перевірки дотримання вимог щодо прозорості структури власності, Національна рада має право запитувати...

Обмеження такого роду дослідження запитами до держорганів та суб’єктів у сфері медіа дуже звужує можливості отримання інформації, робить перевірки більш тривалими й менш ефективними (перелік суб’єктів у сфері медіа (див. ст. 13 і наступні) не включає осіб, які входять у структуру власності цих суб’єктів). Більш раціонально отримувати інформацію напряму від того суб’єкта зі структури власності, щодо якого безпосередньо виникли питання.

РОЗДІЛ IV.

ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ ІНФОРМАЦІЇ

ТА ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ МЕДІАСЕРВІСІВ

Стаття 35. Обов’язки суб’єктів у сфері медіа щодо організації надання медіасервісів

 2. Суб’єкти у сфері лінійних медіа зобов’язані затвердити та оприлюднити на своєму вебсайті (в разі його наявності) редакційний статут, що містить вимоги до створення та поширення інформації, розроблені відповідно до вимог законодавства та стандартів журналістики.

Стаття 35. Обов’язки суб’єктів у сфері медіа щодо організації надання медіасервісів

 2. Суб’єкти у сфері лінійних медіа зобов’язані затвердити та оприлюднити на своєму вебсайті (в разі його наявності) редакційний статут, що містить вимоги до створення та поширення інформації, розроблені відповідно до вимог законодавства та стандартів журналістики, зокрема таких як:

  • достовірність (правдивість подання інформації та посилання на її джерела);
  • відокремлення фактів від коментарів та оцінок;
  • збалансованості (подання всіх вагомих точок зору на питання, щодо яких наявні суперечливі позиції / версії);
  • повноти подання інформації (викладення всіх вагомих аспектів питання).

Редакційні статути ТРО зазвичай виписані непогано, але оскільки відповідний обов’язок поширюється тепер на всі лінійні медіа, то варто надати в законі певні орієнтири для уникнення ситуацій, коли "редакційний статут" зводитиметься до одного-двох абзаців.

Стаття 40. Мова у сфері аудіовізуальних медіа

...

7. ….

Програма, що транслюється в прямому ефірі, вважається виконаною державною мовою, якщо виступи (репліки) ведучих (дикторів) програми виконані українською мовою.

...

Стаття 40. Мова у сфері аудіовізуальних медіа

...

7. ...

Програма, що транслюється в прямому ефірі, вважається виконаною державною мовою, якщо виступи (репліки) ведучих (дикторів), більшості постійних експертів (членів журі) програми виконані українською мовою.

...

У багатьох програмах мовлення постійних гостей, експертів програми займає значний обсяг ефіру, в багато разів більший за час мовлення ведучого або окремого учасника. При цьому в прямоефірних програмах такі репліки випадають з-під дії регулювання даної норми, що може створювати стереотип про те, що успішні люди, експерти не можуть бути україномовними, а відповідно - й негативні стереотипи щодо самої мови та її носіїв.

Стаття 48. Облік і зберігання програм та примірників друкованих медіа

7. Суб’єкти у сфері друкованих медіа зобов’язані надсилати до Національної ради контрольні примірники кожного випуску друкованого медіа в електронній формі (за наявності), та на запит Національної ради безоплатно надсилати їй контрольні примірники кожного випуску відповідного друкованого медіа у друкованій формі.

 

Стаття 48. Облік і зберігання програм та примірників друкованих медіа

7. Суб’єкти у сфері друкованих медіа на запит Національної ради безоплатно надсилають їй контрольні примірники випуску відповідного друкованого медіа у друкованій або електронній формі.

 

Враховуючи велику кількість зареєстрованих друкованих видань в Україні обов’язок відправляти кожний випуск друкованого видання призведе до перевантаження НацРади. Пропонується відправляти друковані видання виключно за запитом НацРади в тій формі, яку запитує НацРада.

РОЗДІЛ V.

ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТА РЕЄСТРАЦІЯ У СФЕРІ МЕДІА

Стаття 63. Реєстрація суб’єктів у сфері медіа

2. Суб’єкти у сфері друкованих медіа можуть зареєструватись добровільно відповідно до вимог цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених Розділом IX цього Закону.

 

 

 

3. Суб’єкти у сфері онлайн-медіа та платформи спільного доступу до відео можуть зареєструватись добровільно відповідно до вимог цього Закону.

 

 

 

Стаття 63. Реєстрація суб’єктів у сфері медіа

2. Суб’єкти у сфері друкованих медіа можуть зареєструватись добровільно відповідно до вимог цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених Розділом IX цього Закону. У випадку відсутності реєстрації поширення інформації на друкованих носіях регулюється загальними нормами законодавства про інформацію.

3. Суб’єкти у сфері онлайн-медіа та платформи спільного доступу до відео можуть зареєструватись добровільно відповідно до вимог цього Закону. У випадку відсутності реєстрації поширення інформації в мережі Інтернет та за допомогою інших засобів електронної масової комунікації регулюється загальними нормами законодавства про інформацію.

 

 

РОЗДІЛ VI.

НАЦІОНАЛЬНА РАДА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ ТА ЇЇ ПОВНОВАЖЕННЯ

Стаття 90. Повноваження Національної ради

1. Національна рада:

...

19) з метою дослідження питання дотримання вимог щодо прозорості структури власності суб’єктів у сфері медіа запитує у суб’єктів у сфері медіа, державних органів, включаючи Національну поліцію України, Службу безпеки України, Державне бюро розслідувань, Державну фіскальну службу України, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції, Офіс Генерального прокурора, інформацію та документи в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону;

 

 20) звертається до Антимонопольного комітету України щодо визначення меж ринків у сфері аудіовізуальних медіа, у випадку обґрунтованих підозр щодо недотримання обмежень, визначених статтею 7 цього Закону, звертається до Антимонопольного комітету України з повідомленням про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

...

Стаття 90. Повноваження Національної ради

1. Національна рада:

...

 19) з метою дослідження питання дотримання вимог щодо прозорості структури власності суб’єктів у сфері медіа запитує у суб’єктів у сфері медіа, юридичних та фізичних осіб, зазначених у структурі власності такого суб’єкта, державних органів, включаючи Національну поліцію України, Службу безпеки України, Державне бюро розслідувань, Державну фіскальну службу України, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції, Офіс Генерального прокурора, інформацію та документи в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону;

20) звертається до Антимонопольного комітету України щодо визначення суті поняття і меж ринків у сфері аудіовізуальних медіа, у випадку обґрунтованих підозр щодо недотримання обмежень із захисту конкуренції, визначених статтею 7 цього Закону, звертається до Антимонопольного комітету України з повідомленням про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

...

 

 

 

 

Див. вище

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Див. ст. 7

РОЗДІЛ VII.

СПІЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ МЕДІА

Стаття 95. Правила (кодекси) створення та поширення інформації

 7. У разі, якщо Національна рада не прийме рішення про затвердження правил (кодексу) упродовж двох місяців після передачі кодексу Національній раді, правління може прийняти рішення про повернення кодексу робочій групі на доопрацювання або про початок процедури його підписання.

Стаття 95. Правила (кодекси) створення та поширення інформації

 7. Національна рада може затвердити правила (кодекс) або мотивовано їх відхилити. У разі, якщо Національна рада не прийме рішення щодо правил (кодексу) упродовж двох місяців після передачі кодексу Національній раді, правління може прийняти рішення про повернення кодексу робочій групі на доопрацювання або про початок процедури його підписання.

Питання права Нацради відхилити запропонований кодекс у проєкті чітко не врегульоване. Зважаючи на те, що йдеться саме про співрегулювання, а не саморегулювання, логічною є наявність у регулятора можливості не погодитися із запропонованою йому редакцією кодексу.

 

 

 

РОЗДІЛ VIII.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ МЕДІА

 Стаття 110. Відповідальність суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа

2. До незначних порушень відноситься

4) не розміщення актуальних відомостей про структуру власності на своєму вебсайті (в разі його наявності);

5) порушення встановлених статтею 37 цього Закону вимог щодо повідомлення вихідних даних;

 

 

 

 

 

 

 

3. До значних порушень відноситься:

Норма відсутня

 Стаття 110. Відповідальність суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа

2. До незначних порушень відноситься

4) не розміщення актуальних відомостей про структуру власності, актуальної редакції редакційного статуту на своєму вебсайті (в разі його наявності);

5) одноразове порушення суб’єктом у сфері лінійних медіа вимог свого редакційного статуту;

6) порушення встановлених статтею 37 цього Закону вимог щодо повідомлення вихідних даних

3. До значних порушень відноситься

21) відсутність редакційного статуту в суб’єкта в сфері лінійних медіа або невідповідність наявного редакційного статуту стандартам журналістики, вказаним у ч. 2 ст. 35 цього Закону (така невідповідність редакційного статуту підтверджується висновком колегіального органу в сфері журналістської етики, наданим на звернення Національної ради).

У проєкті не передбачено відповідальності за ігнорування суб’єктами у сфері лінійних медіа обов’язків щодо редакційних статутів, що по суті нівелює норми про існування та оприлюднення даних статутів, а також положення самих цих статутів. Відповідно, необхідне запровадження відповідальності для суб’єктів у сфері лінійних медіа за неопублікування редакційного статуту, порушення його вимог.

РОЗДІЛ Х.

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

26. У цілях застосування цього Закону враховується, що станом на день його прийняття державою-агресором (державою-окупантом) є Російська Федерація.

26. У цілях застосування цього Закону враховується, що станом на день його прийняття державою-агресором (державою-окупантом) є Російська Федерація. До держави-агресора прирівнюються самопроголошені квазідержавні утворення, яким Російська Федерація надає військову підтримку.

Так звані Придністровська Молдавська Республіка, Південна Осетія, Абхазія і ЛНР-ДНР фактично знаходяться під контролем РФ, як і населення відповідних територій. Відповідно, це породжує аналогічні ризики, як і у випадку з РФ, але формально ці території та їхнє населення не належать до РФ. Том необхідним є прирівняння даних квазідержавних утворень до держави-агресора.

28. Внести зміни до таких законів України:

...

29.12. у Законі України "Про інформацію" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 48, ст.650):

...

4) Статтю 26 викласти в такій редакції:

"Стаття 26. Акредитація журналістів

...

6. Журналіст зобов'язаний дотримуватися встановлених суб'єктом владних повноважень правил внутрішнього трудового розпорядку, не перешкоджати діяльності його службових та посадових осіб".

...

29.12. у Законі України "Про інформацію" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 48, ст.650):

...

4) Статтю 26 викласти в такій редакції:

"Стаття 26. Акредитація журналістів

...

6. Журналіст зобов'язаний дотримуватися встановлених суб'єктом владних повноважень правил внутрішнього розпорядку, не перешкоджати діяльності його службових та посадових осіб".

Правила внутрішнього трудового розпорядку можуть стосуватися лише працівників відповідного органу, а не акредитованих при ньому журналістів, але в ньому зазвичай також є правила, які визначають норми поведінки відвідувачів.

29.18. у Законі України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, № 50, ст. 302):

2) у частині першій статті 1:

в) абзац десятий викласти в такій редакції:

"Журналіст – творчий працівник суб’єкта у сфері медіа, який професійно збирає, одержує, створює, редагує, поширює і займається підготовкою інформації для медіа. Статус журналіста підтверджується документом, виданим суб’єктом у сфері медіа, професійною чи творчою спілкою журналістів. Документ, який підтверджує статус журналіста має містити найменування та вид медіа, його ідентифікатор в Реєстрі суб’єктів у сфері медіа або найменування професійної чи творчої спілки, фото, прізвище, ім’я та по-батькові журналіста, номер документу, дату видачі і строк його дії, підпис особи, яка видала документ".

3) статтю 2 викласти в такій редакції:

"Стаття 2. Сфера дії закону

Визначені цим Законом норми державної підтримки застосовуються до всіх суб’єктів у сфері медіа, які діють відповідно до Конституції України, незалежно від форм власності, крім медіа, зазначених у частині третій цієї статті".

29.18. у Законі України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, № 50, ст. 302):

2) у частині першій статті 1:

в) абзац десятий викласти в такій редакції:

"Журналіст – творчий працівник (штатний або позаштатний), який професійно в інтересах аудиторії збирає, одержує, створює, редагує, поширює і займається підготовкою інформації для медіа. Статус журналіста може підтверджуватися документом, виданим суб’єктом у сфері медіа, або професійною чи творчою спілкою журналістів. Документ, який підтверджує статус журналіста має містити найменування та вид медіа, його ідентифікатор в Реєстрі суб’єктів у сфері медіа, фото, прізвище, ім’я та по-батькові журналіста, номер документу, дату видачі і строк його дії, підпис особи, яка видала документ".

3) статтю 2 викласти в такій редакції:

"Стаття 2. Сфера дії закону

Визначені цим Законом норми державної підтримки застосовуються до всіх суб’єктів у сфері медіа, які діють відповідно до Конституції України, незалежно від форм власності, крім медіа, зазначених у частині другій цієї статті".

Потрібно врахувати наявність журналістів-фрілансерів, які не є працівниками жодного медіа. Крім того, має бути відображена місія журналістики (служити інтересам глядача/читача), оскільки, наприклад, працівники рекламного відділу медіа також готують інформацію для поширення в ньому, але це не є журналістикою.

Також формулювання щодо підтвердження статусу посвідченням журналіста може викликати проблеми при доведенні складу злочину у випадках нападів на журналістів, оскільки далеко не завжди останні мають змогу продемонструвати своє посвідчення перед нападом або довести, що воно було продемонстроване. Тому пропонується змінити формулювання норми таким чином, аби посвідчення було одним із варіантів підтвердження статусу, а не винятковим способом цього. Стосовно вказування в посвідченні ідентифікатора медіа в Реєстрі, то в багатьох випадках цю норму буде неможливо виконати, оскільки не всі медіа підлягають обов’язковій реєстрації навіть за цим законом.

 

Виправлення техн. помилки.

29.20. у Законі України "Про кінематографію" (Відомості Верховної Ради України, 1998, N  22, ст.114):

1) у статті 3:

а) абзац.., одинадцятий викласти у такій редакції:

держава-агресор (держава-окупант) – держава, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом.

29.20. у Законі України "Про кінематографію" (Відомості Верховної Ради України, 1998, N  22, ст.114):

1) у статті 3:

а) абзац.., одинадцятий викласти у такій редакції:

держава-агресор (держава-окупант) – держава, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом. До держави-агресора прирівнюються самопроголошені квазідержавні утворення, яким Російська Федерація надає військову підтримку.

Див. пояснення вище

29.27. у Законі України "Про рекламу" (Відомості Верховної Ради України, 2004, № 8, ст.62):

1. у статті 1:

...

б) абзац шістнадцятий частини першої викласти у такій редакції:

соціальна реклама – суспільно-корисна інформація, спрямована на розвиток особистості та суспільства, популяризацію загальнолюдських цінностей, здорового способу життя, освіти, науки, культури, історії, розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку та/або не спонукає виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу. До соціальної реклами може відноситися інформація про  висвітлення державних безкоштовних програм, спрямованих на захист державності, громадського порядку, підвищення обороноздатності держави тощо

...

29.27. у Законі України "Про рекламу" (Відомості Верховної Ради України, 2004, № 8, ст.62):

1. у статті 1:

...

б) абзац шістнадцятий частини першої викласти у такій редакції:

соціальна реклама – суспільно-корисна інформація, спрямована на розвиток особистості та суспільства, популяризацію загальнолюдських цінностей, здорового способу життя, освіти, науки, культури, історії, розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку, привернення уваги / підтримання обізнаності щодо певної особи та/або не спонукає виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу. До соціальної реклами може відноситися інформація про  висвітлення державних безкоштовних програм, спрямованих на захист державності, громадського порядку, підвищення обороноздатності держави тощо.

...

Практика показує, що рекламна кампанія певної фізичної особи або політсили (іноді під виглядом ГО) починається задовго до офіційного старту виборчої кампанії, тобто це фактично політична реклама, яка може здійснюватися в якості звичайної реклами за ЗУ "Про рекламу" або й під виглядом соціальної реклами (по суті є зловживанням). Відповідно, пропонується додати до визначення соціальної реклами ще один елемент, аби не допускати в ній рекламування певної особи.  

29.46. у Законі України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 27, ст.904):

2) абзац перший частини другої статті 1 викласти в такій редакції:

"Суспільні медіасервіси України надаються  акціонерним товариством "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі – НСТУ), 100 відсотків акцій якого належить державі і яке не має на меті одержання прибутку".

2) абзац перший частини другої статті 1 викласти в такій редакції:

"Суспільні медіа України надаються неприбутковим акціонерним товариством "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі - НСТУ), 100 відсотків акцій якого належить державі".

 

Це обговорювалося з НСТУ, практичне такого статусу є ризикованим.

4) статтю 5 викласти в новій редакції:

Стаття 5. Суспільні медіа

 

 

5) в абзаці третьому частини п’ятої статті 8 слова "телерадіомовлення" замінити словами "медійної індустрії";

 

5) у статті 8:

в абзаці третьому частини п’ятої слова "телерадіомовлення" замінити словами "медійної індустрії";

частину сьому статті 8 викласти в такій редакції:

"7. Оплата послуг та компенсації витрат членів Наглядової ради НСТУ здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України".

Додається можливість оплати роботи членів Наглядової ради НСТУ, відповідно до рекомендацій Ради Європи.

6) у статті 9:

а) пункт третій частини другої викласти в такій редакції:

"3) працівники чи представники суб'єктів у сфері медіа (крім НСТУ), що мають ліцензію на здійснення мовлення або зареєстровані як суб’єкти у сфері медіа в Україні, або виконують будь-яку оплачувану роботу (реалізують товари, надають послуги) для суб’єктів у сфері медіа";

б) у пункті четвертому частини другої слова "телерадіоорганізацій" замінити словами "суб’єктами у сфері медіа".

 

6) пункт третій та четвертий статті 9 викласти в такій редакції:

"3) працівники чи представники суб'єктів у сфері медіа, що мають ліцензію на здійснення мовлення в Україні, або виконують будь-яку оплачувану роботу (реалізують товари, надають послуги) для таких суб’єктів;

4) особи, які прямо або опосередковано володіють часткою у статутному (складеному) капіталі суб'єктів у сфері медіа, що мають ліцензію на здійснення мовлення в Україні або юридичних осіб, що виконують будь-яку оплачувану роботу (реалізують товари, надають послуги) для таких суб’єктів".

Запропонована редакція норми могла би призвести до того, що жоден журналіст, навіть газетний, не матиме шансів потрапити до Наглядової ради Суспільного — і таким чином рада не міститиме цієї важливої для компанії компетенції.

Прохання взяти в запропонованій нами редакції.

Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!