З мріями про кропивницький медійний опенспейс

Мрій масштабно. Хтось з великих точно мав би щось таке сказати. А якщо не сказав, то це лише питання часу. 

У Кропивницькому масштабною мрією, яку я вже кілька разів ставив собі то в плани, то в цілі, стало створення великого відкритого медійного простору. Локації, де журналісти могли б працювати, незважаючи на блекаути чи відсутність власних редакційних площ, куди медійники з інших міст могли б зайти прийти поспілкуватись з колегами, випити чашку кави, написати сюжет-другий в очікуванні свого поїзда/автобуса. Здавалось би, що може піти не так і завадити? Відповідь більш ніж очевидна - пішло не так усе. 

Гроші, площі і стільці

Наразі у Кропивницькому та ще десятку міст України діють журналістські хаби мережі “Медіабаза”, створені Інститутом масової інформації (ІМІ) за підтримки міжнародних донорів. Координатори на місцях мали можливість самостійно обирати формат хабів - захищені невеликі приміщення на цокольних поверхах, відкриті майданчики в бізнес-центрах, та, власне, що завгодно в рамках наявного бюджета та безпекової ситуації у місті. 

Оскільки ідею створення медійного опенспейсу я виношую не перший рік, звісно ж, мав можливість промоніторити ринок нерухомості і зрозуміти - оренда сотні квадратних метрів, які потрібні для того, аби вмістити все необхідне для роботи, вартуватиме захмарних грошей для некомерційного проєкту. 

Війна, як не дивно, не змінила цієї ситуації. Ба більше - оскільки Кропивницький знаходиться у самісінькому центрі України, саме через наше місто їхало чимало вимушених переселенців зі сходу та півдня країни. Досить багато тут і лишилось. Релокувався і бізнес, який розворушив ринок оренди комерційної нерухомості. Ціни підскочили, а знайти щось досить велике і не за всі гроші світу стало майже нереально.

Не варто забувати й про наповнення омріяного опенспейсу. Столи, стільці, освітлення, обладнання кімнати для запису звуку, фони для запису відео. Усе це також недешеве задоволення. Та й передати в дар медійникам усе це, нехай, навіть на тимчасове користування, готові дуже мало людей. Серед бажаючих - фактично лише ті, хто так чи інакше був чи є пов’язаний з журналістикою. 

Логічним було б звернутись до колег-журналістів за допомогою, в тому числі, фінансовою. Але й з цим не надто складається. Робота журналіста на Кіровградщині не є надто добре оплачуваною. Тож, “акули пера” не проти допомогти “руками”, але долучитись гривнею до процесу облаштування простору,  скинутись на стільці чи частково покрити оренду приміщення, відверто не готові. 

Як наслідок, створюючи “Медіабазу Кропивницький” я відштовхувався, скоріше, від функціональності та можливостей, ніж від власного бачення і бажання. Те, що маємо зараз, - кілька кімнат з кухнею, робочі місця, де можна попрацювати, але не провести тренінг, та куточок, де приїжджі можуть переночувати, прийняти душ і просто відпочити. Функціонально, втім хочеться більшого.

Цільова аудиторія: зупинитись не можна продовжувати

За час функціонування “Медіабаза Кропивницький” до нас приходило чимало журналістів. Цьогоріч, з урахуванням енергетичної ситуації в країні, ми очікуємо на ще більший потік медійників. 

Втім за понад два роки війни чимало редакцій, не без нашої допомоги, вже обзавелись власними генераторами, зарядними станціями та павербанками. А ідея працювати, нехай і час від часу, під одним дахом з колегами-конкурентами подобаєтсья далеко не всім. 

Не додає балів ідеї створення опенспейсу і той факт, що за ковідно-воєнний період кропивницькі журналісти звикли працювати віддалено, виходячи в люди лише за нагальної потреби. А відкривати задуманий опенспейс, вкладаючи в нього гроші, сили та час, варто лише, якщо цільовій аудиторії це, дійсно, потрібно. І тут думки колег-медійників розділились. 

Деякі ідею підтримали, хоча й зауважили, що завсідниками не будуть, окільки мають свої редакційні приміщення.

Анастасія Дзюбак, редактор “Гречки”:

фото - ФБ сторінка Анастасії Дзюбак

Думаю, така локація, однозначно, потрібна, адже, як показав досвід  2022-2023 років, під час постійних блекаутів місце з інтернетом та електрикою - порятунок для медійників і воно користувалось популярністю.

Саме інтернет, світло і досить простору, щоб розміститись - для нас основне. Наша редакція має певний запас власного енергообладнання, проте важко передбачити, чи його потужностей вистачить. Тому у випадках, якщо ми не зможемо себе забезпечити живленням самі, звісно, рятувались би в опенспейсі. Проте, поки можемо залишатись у приміщенні своєї редакції, то робитимемо це. Адже у нас невеликий, але шумний колектив: ми звикли обговорювати поточні ідеї, брати коментарі, а в опенспейсі це точно б заважало колегам. Загалом, кілька невеликих звукоізольованих приміщень зі стільцем мають бути в опенспейсі, аби спокійно записати коментар у хорошій якості, зробити робочий дзвінок і не відволікати десяток людей.

Ольга Зима, редакторка “Точки доступу”:

Один великий опенспейс для медійників – дуже цікава ідея. У моїй уяві – це великий зонований простір, де можна попрацювати, записати відео чи подкаст, або ж провести невеликий захід. Час від часу журналістам потрібно скористатися тією чи іншою послугою. Інше ж питання, наскільки часто.

Наша редакція має зручний офіс у центрі міста, тому, в першу чергу, надаємо перевагу йому. У випадках же довготривалих блекаутів працювали б у такому просторі. А ще це було б зручно для записів відео та інтерв’ю, бо ми такої локації не маємо й саме це часто стає перепоною до запровадження подібних форматів. Проте, чи часто ми будемо користуватися послугами опенспейсу, відповісти важко – швидше, це будуть лиш ситуативні запити, а не стабільна відвідуваність.

А от інші зауважили - не вбачають потреби у створенні саме опенспейсу.

Наталя Кривошей, редакторка “Без купюр”:

Наразі у нас немає проблем з локаціями для зйомок чи просто роботи під час блекаутів завдяки співпраці "Без купюр" із колегами з видань "Пульс" та "Нова газета" у рамках колаборації "Медіаколо".

Інна Тільнова-Данильченко, редакторка газети “Нова газета”:

У нас є приміщення в центрі міста, є генератори і батареї, маємо також приміщення музею та скоро будемо відкривати шоу-рум в рамках розвитку "Баби Єльки". Також є один потужний генератор, який забезпечує все приміщення (кілька офісів), а також два, які ми отримали від ІМІ.

Але раптом їх не буде вистачати, то буду писати "Паша, привіт, а можна прийти? ", бо ти вже символ "людини, яка порішає для журналістів".

Були й ті, хто підтримує роботу медійного хабу в тому форматі, який наразі має “Медіабаза.Кропивницький”

Володимир Іванченко, журналіст телеканалу “TTV”, регіональний кореспондент “5 канал”, “УНН”:

Це хороша точка на випадок форс-мажорних ситуацій. Наприклад, коли зникає світло, немає інтернету, терміново треба ноут, щоб написати якусь коротуху і тут же відправити, а не гаяти час на дорогу в офіс, зарядити техніку тощо. В принципі, у 2023-2023 роках журналістський хаб у цьому форматі себе чудово зарекомендував і став знахідкою для кореспондентів під час блекаутів. За каву та печеньки - окремий лайк. 

Хаб потрібен, та я б нічого в ньому докорінно не міняв. Головне, щоб інтернет прудкий у вас був, а то коли багато журналістів одночасно збиралися і під'єднувалися до WI-FI, він лягав. На постійній основі я б у вас не засідав за роботою, але заскочити на якусь годину знайти інфу, написати щось чи включитися в ефір - геть запросто”.

Чи бути опенспейсу?

Скажу відверто, оптимізму відповіді колег не надто додали. З одного боку, зрозуміло, що сам журналістський хаб “Медіабаза Кропивницький” потрібен. Він виконує свої функції, має сталу аудиторію користувачів і загалом є більш, ніж корисною ініціативою, реалізованою ІМІ. А от розширення наявного функціоналу та створення міксу коворкінга з пресцентром та додатковими “плюшками”, наразі особливої зацікавленості не викликає. 

Звісно, локацією користуватимуться. Однак наскільки часто? І чи зможе ця кількість відвідувань виправдати дороговартісну оренду час витрачений на облаштування простору? Відповіді на ці питання  не дуже радують, адже схиляють до думки, що відкриття подібного простору не на часі. Чи то винна в цьому славнозвісна “місцева специфіка”, чи відсутність згуртованості медійників, чи просто втома і небажання витрачати свій ресурс ще й на такі проєкти. Як би там не було, аби реалізувати задумане, не варто покладатись лише на думку оточуючих. Варто мати чіткий план та, як мінімум, вірити у власну ідею, аби в неї повірили й інші. Тож почнемо з цього. 

Павло Лісниченко, регіональний представник ІМІ в Кіровоградській області