Не інформаційним фронтом єдиним: де волонтерять прикарпатські журналісти

Музиканти вступають до лав тероборони та ЗСУ, мистці, вилучені за свої роботи, кошти передають на потреби армії, а Даша Астаф’єва власноруч готує вареники для наших захисників. Попри те, що після початку повномасштабного наступу росії на Україну в інформаційників роботи менше не стало, багато Івано-Франківських журналістів встигають не лише на інформаційному фронті боротись, а й сітки плести. І не тільки.

“Допомога потребуючим - це дуже крутий досвід. Відколи себе пам’ятаю, намагалася бути корисною, наскільки це можливо. І зараз весь свій вільний час скеровую в щось корисне. Коли голова забита новинами, зрозуміло, що всі втомлюються. Але навіть декілька годин у волонтерському центрі допомагають мені розрядитися. Це - “швидка емоційна допомога” для мене. Насправді, дуже корисно для ментального здоров’я, адже ти не сидиш вдома, не плачеш в подушку, а робиш корисну справу й усвідомлюєш усю силу допомоги, від цього отримуєш задоволення та “чисту голову”. Повертатися додому після цієї роботи й спілкування набагато легше”, - Уляна Мокринчук, редакторка стрічки новин .

“В перші дні робота давалася особливо важко, адже інформації було так багато, що ледве встигали її опрацьовувати й перевіряти. “Завдяки” такому навантаженню бракувало часу, щоб повною мірою усвідомити все, що з нами відбувається. Хід подій розвивався шаленими темпами - це допомогло не впасти в депресію. Точно знала, що я дуже потрібна на роботі, адже людям необхідна інформація. В такі миті власний емоційний стан переходив на другий план. Дуже важко було всім. Та коли ми остаточно налагодили всі робочі процеси в нових умовах, почали “накривати” емоції: як далі жити? що буде? Попри це, з усіх сил намагалася триматись, бо впадати в паніку - поганий варіант. Спробувала себе чимось зайняти. Спочатку намагалася читати, бо дивитися фільми не могла. Згодом з’явилося бажання бути корисно не лише в студії, здавалося, що постійно роблю замало. Досі вірю в те, що будь-яка дрібниця, яку ми робимо для України, трішки наближає нашу спільну перемогу. Тому, щойно випадала вільна хвилинка, ходила плести сітки. Це було непросто, але мені одразу пояснили що і як робити. Так, поки робила корисну справу, знайомилася з цікавими людьми, вільний час минав без відслідковування новин і думок про війну. Далі перейшла на виготовлення цигарок. Це мені сподобалося більше - 3 години пролітають непомітно, без жодної негативної думки. Досі не знаю, як це працює. У тебе є лиш тютюн, гільзи та машинки - все інше не має значення. Хтось при цьому слухав музику, хтось спілкувався з компанією, а для мене це - медитація, своєрідна рефлексія. Дуже допомагає розслабитися, навіть краще, ніж книжка (сміється). Ніколи не думала, що волонтерство може настільки бути корисним для мене. Ходжу сама й беру друзів. Найбільше боюся моменту, коли люди звикнуть до війни... Нам необхідно тримати темп і робити свою роботу з любов’ю”, - Уляна Калин, радіоведуча.

“Перш за все, я для себе зрозумів, що якщо ми - ті, хто можуть це робити - не будемо тут допомагати, забезпечувати тих, кому це потрібно, то активні бойові дії можуть поширитися сюди набагато швидше, ніж ми могли б про це подумати. Хтось назве це збігом обставин, хтось - долею чи Божим помислом, але на початку повномасштабного наступу росії я виявився першим прикарпатцем, який зустрів Сергія - волонтера з Херсонщини в нашій області. Я вже не міг “з’їхати” з теми - треба було допомагати, адже спочатку було складно з “волонтеркою” в цьому напрямку від Івано-Франківщини, не особливо збиралась. Довгий час ми не могли зрушити це питання з пасивної точки, відверто кажучи. Зараз намагаємося організовувати цілі фури на виїзд. Здається, що бусики-спрінтери завантажити легше, але насправді з фурами, котрі в 10 разів більші, все простіше й займає менше часу. 

Якщо не йдеться про піар-акцію на 5 днів, така діяльність займає дуже багато часу: протягом крайніх трьох тижнів приблизно - від 8 години ранку до якоїсь там години вечора. Незважаючи на це, на мою думку, з основною роботою вдається поєднувати досить спокійно й адекватно. Якщо не встигаю сам - колеги страхують. Висвітлюємо й волонтерську діяльність: намагаємося менше говорити про себе, більше - про інших волонтерів і тих, хто цього потребує. Від переважно розумово-творчо-мистецької діяльності журналіста “волонтерка” відрізняється тим, що поєднує в собі і розумову, й фізичну роботу. Здебільшого доводиться займатися логістикою: як все організувати, заправити, кого з впливових осіб залучити, щоб ті сприяли, збирали “волонтерку” чи допомогли з паркуванням фури на ніч в місті, що охороняється - їй треба десь безпечно “переночувати”. Окрім того, цей транспорт не може заїхати в центр міста. Отже, важливо знайти інший, який довезе необхідне, та, власне, людей, які все перезавантажать. Інший аспект - рідний, інформаційний. Ми сприяли в тому, щоб сюжет про діяльність Сергія вийшов на всеукраїнських телеканалах - це дуже впливає на збір. Це теж була наша “волонтерка” - організувати розголос. Так необхідно було зробити на перших етапах - без цього ефективне залучення вже згаданих впливових осіб майже неможливе”, - Микола Грабовецький, головний редактор.

Окрім того, дехто з прикарпатських журналістів змінив камеру на зброю, хтось розвінчує пропагандистські фейки у вільний від основної роботи час і майже всі підтримують  нашу армію гривнею. Та більшість із них, зі зрозумілих причин, надають перевагу поки що залишатися невідомими.

Юлія Марціновська, регіональна представниця Інституту масової інформації в Івано-Франківській області