Етери в бомбосховищах, переформатування контенту і пошук фінансів: як в умовах війни львівським медійникам вдається залишитися на плаву

З початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну львівські ЗМІ не припиняли свою роботу і міцно тримають інформаційну оборону. Одні перейшли на дистанційну роботу, інші – під час повітряної тривоги проводять етери в бомбосховищах. Місцевим журналістам доводиться розповідати вже не лише про локальні події, але й загальноукраїнські й приділяти чимало часу для контенту в соцмережах.

Як львівські ЗМІ працюють у нових умовах, які мають плани, від чого довелося відмовитися та яку стратегію роботи обрали для себе – про все це ми розпитали в шеф-редакторів сайту "Zaxid.net", медіахабу "Твоє місто" та директорки телеканалу "НТА".

Олег Онисько, шеф-редактор сайту "Zaxid.net": "Ми просили про підтримку в наших читачів. Чимало людей відгукнулося, незважаючи на те що в людей є багато витрат"

Одразу з 24 лютого ми перейшли на цілодобовий режим роботи. Він тривав більш ніж місяць. Зараз ми повернулися до звичного режиму роботи: із 7-ї ранку до 11-ї вечора. Раніше на нашій українській стрічці працювало чотири людини. В цьому випадку майже всі писали про війну в Україні. В перші тижні це було про військові дії, початок евакуації, виїзди за кордон. Зараз ми також про це пишемо досить багато, але ми не маємо власних кореспондентів у гарячих точках, це більше переповідання повідомлень Генштабу, інших медіа. Тому ми зосередилися на проблемах переселенців: де поселитися, як отримати допомогу. В цьому разі ми можемо бути першоджерелом і продукувати оригінальний контент, зважаючи на те що редакція розташована у Львові, ми регіональний сайт, а нашою аудиторією є мешканці Західної України.

Наша аудиторія суттєво зросла – десь із 5 мільйонів до 10 мільйонів користувачів на місяць. На жаль, деякі плани щодо розширення і якісного зростання нам довелося відкласти. Ми частково відмовилися від регіональної мережі, яку запустили влітку минулого року. У нас були кореспонденти в західних регіонах, мережа дуже гарно розвивалася. Бо є багато локальних новин у Тернополі, Івано-Франківську, на Закарпатті, якщо їх "витягнути" й гарно зробити, вони будуть цікаві не лише для мешканців цих областей. Зараз ми залишили двох людей з восьми.

Ключова допомога для сайтів зараз – це цифрова безпека і фінанси. Щодо цифрової безпеки в нас усе більш-менш добре, хоча регулярно нас намагаються знищитися різні хакери. Через те що впав рекламний ринок, ми змушені звертатися до багатьох західних фондів. Частково нам допомогли. Це така термінова, екстрена допомога на один-два місяці війни. Дивитимемося, як буде далі. Потроху починає отямлюватися бізнес, з'являється незначна потреба в рекламі.

Також ми просили наших читачів про підтримку. Я дуже вдячний їм, багато людей активно відгукнулось і продовжують донатити, незважаючи на те що в людей багато витрат і медіа, очевидно, не є пріоритетом для благодійності.

Світлана Жаб’юк – шеф-редакторка медіахабу "Твоє місто": "Ми зрозуміли, що наша місія також пояснювати іноземним журналістам український контекст"

"Твоє місто" завжди мало чіткий фокус на локальну тематику. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ми зрозуміли, що мусимо переглядати свій підхід до роботи: працювати цілодобово, давати загальнонаціональну інформацію, бо зараз вона також цікавить нашого читача-львів'янина, і працювати для тих, хто свідомо чи змушений був вибрати Львів як місце проживання.

Наша аудиторія дуже змінилась і сегментувалася. Хтось читатиме інтерв'ю з Плохієм, чому Україна має перемогти, а хтось читатиме розповідь медсестри з Маріуполя, яку хотіли вивезти до росії. Ми зараз думаємо про різні майданчики, з яких люди отримують інформацію.

Ми запустили різнопланові проєкти від прямих ефірів до англомовних. Наприклад, Strong Ukraine – це зустрічі з іноземними журналістами, щоб пояснювати їм український контекст. У Львові була і є велика кількість журналістів-міжнародників, які мали Пулітцерівські премії, досвід висвітлення інших війн, але вони не завжди розуміли наш, український контекст, чому українці в цій ситуації поводяться саме так. Тому ми зрозуміли, що наша місія – їм це пояснювати. Також продовжуємо робити нашу двомовну газету. Тут є дуже багато представників міжнародних організацій, посольств, такий контент теж заходить.

Ми ніколи не мали єдиного джерела фінансування, і, можливо, це нам зараз допомогло. У нас був немалий відсоток доходів від реклами. Зараз він упав на 100%, реклами немає, але, можливо, вона буде відновлюватися. У нас є друзі "Твого міста", так ми їх називаємо. Це декілька підприємців, які давали певний рівнозначний фінансовий внесок, але на роботу редакції вони не впливають.

Також ми вдячні тим грантодавцям, які нас підтримали в цей час. Ми запустили деякі проєкти до 24 лютого, і це нам допомогло протриматися чи запропонувати роботу тим людям, яких ми бачили з журналістської спільноти, що їх варто зберегти в професії. Наприклад, ми записували інтерв'ю з фотографом з Маріуполя, який просидів у підвалі декілька тижнів, а потім запропонували йому роботу фотографа в нас. Ми розуміли, що людині краще, коли вона працює, а не просто розповідає історію, як вирватися з міста. На початку співпрацювали з журналісткою з Харкова. Це такі свідомі кроки, що ми можемо допомогти цим людям, які тут, у Львові.

Також у редакції обговорювався варіант, чи попросити грошей у читачів. Але зрозуміли, що це буде нечесно, бо краще допомагати тим, хто воює на передовій. Тому не зверталися до аудиторії, не просили нічого.

Особисто ми завжди себе запитуємо, чим ми цінні для аудиторії, оскільки ми не просто працюємо у воєнний час, ми ще змагаємося з різними соцмережами, блогерами. Зараз треба собі ставити дуже багато питань: для чого ми це робимо, якою буде Україна через рік, якою буде ціна цієї перемоги, який буде запит в українців, на які питання вони шукатимуть відповіді. Через цю війну ми не можемо мати відповіді, але ми можемо ставити запитання, що нам далі робити. Звичайно, якщо хтось не має грошей на зарплати, то йому це може виглядати як філософія. Але, з іншого боку, це може бути порятунок, що ми не перестанемо робити так, бо цього потребує аудиторія, бо ми не погоджуємося, щоб були проросійські журналісти в ефірах, і ми будемо робити своє, подавати цінну інформацію.

Наталія Струк, директорка телеканалу "НТА": "Соцмережі завжди були нашим пріоритетом. Для аудиторії – це найшвидший спосіб отримати інформацію"

У перший день повномасштабного вторгнення ми зібрались і розглянули всі сценарії нашої роботи, включно з найгіршим, якщо не буде електроенергії, інтернету. Одразу запланували виходити в прямий етер, поки є така можливість, по дві-три години на день. У такому форматі "спецетеру" працюємо дотепер. Щось стається важливе – ми виходимо в етер одразу. Аналізуємо події з гостями, експертами в студії. Якщо день більш-менш спокійний, збираємо інформацію на вечірній випуск о 19:00. Десь розуміємо, що формат "спецетеру" вже трохи приївся аудиторії. Тому в планах маємо відновити деякі формати, які мали до війни, і запустити декілька нових.

Наразі роботу побудували так, що більшість працює онлайн. Для прямого етеру група приїжджає на студію лише на декілька годин. На студії маємо облаштоване бомбосховище. Декілька етерів нам довелося вести з нього, оскільки в цей час на Львівщині була повітряна тривога.

Із 24 лютого наша аудиторія стрімко зростає у Facebook, YouTube, Telegram і навіть у TikTok. Буквально перед війною наш YouTube-канал "Говорить великий Львів" отримав "срібну" кнопку (відзнака за 100 000 підписників). Ми працювали для цього три роки. За два місяці війни на канал підписалося ще 70 000 людей. Соцмережі завжди були нашим пріоритетом, бо це найшвидший спосіб для аудиторії отримати інформацію. Якщо ми говоримо про YouTube, це також дає нам можливість заробляти якісь кошти й використовувати їх для подальшої роботи.

У перший місяць повномасштабного вторгнення ми розуміли, що залишилися без рекламних надходжень, які частково перекривали наші витрати. Команда розуміла, що десь стає волонтерами інформаційного фронту. Але всі залишилися на своїх місцях, погодилися працювати навіть і без зарплатні, якщо це буде потрібно. Всі розуміли, що наш обов'язок – інформувати людей про події, робити це вчасно, разом з тим подавати перевірену інформацію.

Далі проаналізували заощадження, порахували, як витрачати мінімум, але зберегти етер. Ми також просимо допомогу від своєї аудиторії, хоча розуміємо, що ресурси обмежені, бо багато хто допомагає армії. В березні нам вдалось отримати фінансову допомогу від Національної асоціації мовників. Це допомогло покрити витрати. Із середини квітня вже почала з'являтися якась реклама. Надія є. А стратегія роботи проста – робити продукт, який буде цікавим, потрібним аудиторії, за який вона готова буде платити своїм переглядом чи донатом.

Як бачимо, після війни рівень місцевих журналістів зросте в рази. А отриманий досвід зробить їх конкурентними й на загальнонаціональному рівні.