Як ефективно використовувати інструмент запитів на інформацію

Закон України «Про доступ до публічної інформації» передбачає як одну з форм доступу отримання інформації через запити. Перечитавши даний невеликий Закон ви можете дізнатися формальні правила користування запитами на інформацію (вимоги до їхнього змісту, строки розгляду, оплатність/неоплатність надання відповіді та ін.) Але також при використанні даного інструменту необхідно пам̕̕ятати низку важливих нюансів, які спрощують отримання інформації та роблять його більш ефективним. І вони не завжди випливають із закону.

1. Яку інформацію можна запитувати?Саме публічну інформацію, тобто зафіксовану в розпорядника певним чином (ч. 1 ст. 1 Закону): копії документів (повністю або частково), інформацію, що ймовірно міститься в документах. Немає сенсу в запиті ставити питання на кшталт: «На якій підставі ваша установа продовжує вчиняти наступні протиправні дії..?» (очевидно, що жоден розпорядник у власних документах не напише, що він чинить щось протиправне, відповідно, така інформація не зафіксована, не є публічною й не може бути отримана від розпорядника, який чинить якісь спірні дії – в окремих випадках вона може бути в іншого розпорядника, який перевіряв першого і виявив ці порушення). Аналогічно не варто в запитах ставити питання: «Прокоментуйте…», «Як ви оцінюєте…?» і т.д. Дані питання передбачають творчу діяльність щодо вираження власної позиції людиною, а не владним органом, тому такої інформації теж немає в розпорядників. У кращому разі вони такий «запит» кваліфікують як звернення і розглядають за процедурою Закону «Про звернення громадян» (зазвичай це 30 днів).

2. Від кого надсилати запит? На мою думку, найефективніше надсилати інформаційні запити від імені фізичної особи. Справа в тому, що юридичні особи також мають право це робити, але з ними все складніше: підписувати документи від імені юрособи може її керівник та ще максимум декілька осіб. У розпорядника опрацюванням запитів почасти займаються чиновники, які «з̕̕їли зуби» на діловодстві, тому в них може виникнути питання, чи є належні повноваження в того, хто підписав запит від імені юрособи, якщо не вказано, що це її керівник. Також, хоча це не вимагається Законом, чиновники можуть «придиратися» до наступних моментів: наявність печатки юрособи, наявність її бланку, вихідного номеру листа/запиту й т.п.

Крім того, варто зауважити, що юридично некоректно надсилати запит від імені газети чи інтернет-видання, хіба від імені їхньої редакції, якщо вона є юридичною особою (оскільки власне газета юридично є брендом, тобто об̕̕єктом, а не суб̕̕єктом правовідносин).

Хоча можуть бути ситуації, коли надсилання запиту від імені юридичної особи (об̕єднання громадян без статусу юрособи) буде більше ефективним: якщо це додасть ваги запиту й до нього поставляться більш уважно, напр., чиновники знають, що недбала відповідь на запит цієї юрособи може спричинити значний розголос або звернення до компетентних органів щодо порушення Закону про доступ зі швидкою реакцією останніх.

Те ж саме стосується можливості вказувати в запиті, що Ви є журналістом (Закон у ст. 12 не виділяє їх в окрему категорію запитувачів і журналіст не має в плані доступу якихось переваг перед пересічними громадянами): іноді це може «налякати» розпорядника й у відповіді інформації буде ще менше, ніж надали б пересічному громадянину. В ін. випадках це змушує розпорядника більш уважно ставитися до відповіді на такий запит. Тому вирішувати, чи зазначати себе як журналіста, належить Вам, і це може бути доцільно/недоцільно залежно від ситуації з конкретним запитом і розпорядником, якому той надсилається.

3. Скільки питань варто ставити в одному запиті? У запиті може бути 1-2 питання, а може бути і багато, але на наш погляд, вміщення більше 3-5 питань в одному запиті буде вже неефективним. Об̕єктивно, велика кількість питань у запиті збільшує навантаження на чиновника, який готує відповідь на нього. Юридично – це не Ваша проблема, але на практиці це дається в знаки. Більше того, при великій кількості питань, відповідь на запит буде якісно неоднорідною: на певні питання наявна чітка відповідь, а на певні – відповіді по факту нема, відповідають за принципом «біг пес через овес», адже при великій кількості питань і відповідей «халтурні» відповіді на окремі питання не настільки помітні. Виходячи з цього: краще надіслати 3 запити по 5 питань (вмістивши в них сумарно 15 питань), аніж 1 запит із 15-ма питаннями в ньому.

4. Як запитувати документи, що (частково) містять інформацію з обмеженим доступом? Закон передбачає (ч. 7 ст. 6), що доступ обмежується до інформації, а не до документу в цілому, якщо він містить інформацію з обмеженим доступом. На практиці це означає, що коли запитується такий документ, то має надаватися його копія з купюрами (правда, діловоди називають копією тільки повне відтворення інформації в документі), тобто з вилученням/затиранням інформації з обмеженим доступом. Можна спробувати назвати це витягом з документу. На практиці це означає, що документ, який містить інформацію з обмеженим доступом (зазвичай це персональні дані або ін. конфіденційна інфо) копіюють і в цій копії ретушують/затирають/замазують слова речення, фрази, зображення, які становлять інформацію з обмеженим доступом. З такої правленої копії знімають ще одну копію і документ уже з купюрами надається у відповідь на запит.

Але, на жаль, на практиці чиновники рідко виконують дану норму, оскільки для цього потрібно доволі скурпульозно попрацювати з документом і це суперечить попередній, ще радянській практиці засекречування документів повністю. Крім згаданої норми (яка чітко не говорить, що робити з документом, аби надати відкриту інформацію з нього) можна також посилатися на останній рядок таблиці Граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію (затв. Постановою Кабміну № 740 від 13 липня 2011 р.). Там установлюється підвищена оплата за копіювання або друк копій документів, якщо в документах поряд з відкритою інформацією міститься інформація з обмеженим доступом, що потребує її відокремлення, приховування тощо (оплата за відповідь на запит стягується лише тими розпорядниками, які її встановили (це далеко не усі), й за відповіді обсягом більше 10 стор., але сам факт існування даної норми вказує на обов̕̕язок розпорядників надавати документи хоча б з купюрами).

Таким чином, якщо надсилаючи запит щодо документу, в якому Ви підозрюєте наявність інформації з обмеженим доступом, у самому запиті чиновникам можна нагадати про норми ч. 7 ст. 6 відповідного Закону та четвертий рядок Граничних норм витрат на копіювання і друк документів, що надаються за запитом.