У вінницьких ЗМІ найбільше крадуть вінницькі ЗМІ (оновлено)

Авторське право журналіста порушується, насправді, найчастіше, ледь не щодня. Це вже настільки звичне для журналістів, особливо регіональних, явище, що майже ніхто не звертає на нього увагу як на порушення.

Дослідження експертами ІМІ вінницьких сайтів показало, що «на ресурсах гіперпосилання на джерело інформації обмежується переходом на головну сторінку, а не на сторінку де безпосередньо розміщена інформація джерела або взагалі без додавання посилання. Хоча примітивний пошук за ключовими словами та словосполученнями видає першоджерело з розміщеною на його сайті новиною. Крім того, спостерігається вибіркове додавання гіперпосилання на першоджерело, тобто в одному матеріалі є посилання, в іншому просто вказується джерело».

Посилаючись на типологію Девіда Рендала, запорізька дослідниця Анастасія Панасенко узагальнює:

Плагіат проявляється у багатьох формах та поділити його на різновиди можна умовно за обсягом привласненого матеріалу – повний та частковий плагіат; а також за ступенем автентичності (подібних або спірних) текстів – прямий та опосередкований.

Під повним плагіатом розуміємо – зумисне привласнення авторства на твір у повному обсязі.

Частковий плагіат – використання у своїх працях частин або уривків з чужих творів без зазначення імені автора або без оформлення уривку відповідно до вимог цитування.

Прямий плагіат передбачає - привласнення авторства на чужий твір або його уривки, що використані без змін.

Опосередкований плагіат – привласнення авторства на чужий твір або його уривки, що попередньо були видозмінені плагіатором.

Можна виділити і ще один різновид плагіату – смисловий. В основі його лежить переказ авторського тексту іншими словами – перефразування.

Також Панасенко наводить такі типу плагіату як:

• реплікація, тобто "копіювання даних з одного джерела на багато інших і навпаки";
• " творчі переробки опублікованих чужих творів без дозволу автора, а саме адаптація, аранжування, рерайт та інші видозміни твору, що є також різновидом плагіату, як і творчий чи дослівний переклад";
• рерайт.

У "Кодексі професійної етики українського журналіста" йдеться, що: "Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок".

"Етичний кодекс українського журналіста" "суворо застерігає", що "Плагіат несумісний із званням журналіста".

Міжнародна Декларація принципів поведінки журналістів ставить плагіат на рівень із хабаром та наклепом:

"Журналіст має розцінювати як серйозні порушення:

плагіат;

зловмисне введення в оману;

наклеп, злослів’я, диффамацію, безпідставні звинувачення;

отримання хабара у будь-якій формі, враховуючи публікацію чи приховування інформації".

Попри все це, опитування редакторів вінницьких ЗМІ показує, що на війну із плагіатом, порушенням авторських прав у самих журналістів бракує і часу, і сил, і бажання сваритися з колегами.

Редакторам було запропоновано відповісти на наступні запитання:

1. Чи траплялися випадки, коли тексти чи інші матеріали ваших авторів без посилань на ваше видання з'являлися на інших ресурсах? Як часто подібне відбувається?
2. Як ви реагували на випадки порушення ваших авторських прав?
3. Чи доводилось вам звертатися до юристів, щоб захистити своє авторське право?
4. Що ви вважаєте потрібно зробити, щоб змінити таку ситуацію?

Степан Бессолов, редактор газети "Вінницькі реалії" та сайту real-vin.com

1. На наш ресурс на сьогодні посилаються згідно зі статистикою pr-cy.ru (один із провідних на ринку електронних ЗМІ аналізаторів трафіку і показників сайтів ресурс) 1386 сайтів. При цьому випадки використання наших текстів без гіперпосилань зустрічаються.

Тут я б виділив два моменти:

Чим авторитетніший ресурс, тим чесніший він в плані відображення посилань на наш сайт, коли бере нашу новину;

Найчастіше грішать «крадіжкою» вінницькі сайти (приблизно третина з них, решта працюють порядно), ніж іногородні і загальноукраїнські;

2. Зв’язуємося електронкою або телефоном і просимо усунути порушення. У 90% випадків ресурси усувають проблему. На деякі ресурси (без вихідних даних і/або з вкрай низькою відвідуваністю) не реагуємо, вважаючи за краще не витрачати час.

3. Ні. У нас є свій документ-претензія.

4. Тут потрібен комплексний підхід. Але щоб його організувати, необхідно здійснити ряд кропітких об’єднавчих процесів найбільших гравців ринку, в тому числі тих, які забезпечують трафік.

Андрій Качор, редактор сайту vezha.vn.ua:

1. Такі випадки у Вінниці трапляються практично щодня і ми вже, на жаль, до цього звикли. Не лише відсутність посилань: видалення лого з оригінальних фото та відеоматеріалів, плагіат текстів, в т.ч. з перекладом рос. мовою. На превеликий жаль, для Вінниці це звична практика і місцеве журналістське середовище здебільшого вважає це нормою.

2. На перших порах реагували у публічній площині, закликали редакторів та власників відповідних видань до совісті та журналістської етики. У 95% це викликало неадекватну реакцію та навіть осуд з боку багатьох інших колег: ще раз підкреслю – для багатьох вінницьких журналістів такі речі є нормою.

За увесь час трапився лише один випадок, коли після бурхливого обговорення відповідальні працівники редакції перепросили і видалили крадений текст зі свого ресурсу.

3.  Ні, поки не доводилося, позаяк, усвідомлюючи часові витрати і тверезо оцінюючи судові перспективи в нашій країні, вирішили що це зараз для нашого видання не раціонально. Ми очікуємо найбільш показового випадку, аби ситуація була максимально виграшна для нас. Тоді вдаримо з усією силою.

4. При наявних редакторах навряд чи щось можна вдіяти. Тутешні так звикли, для них це – норма. Сподіваюсь, що з часом, коли посади випускових/головредів “омолодяться” і на їхнє місце прийдуть нові люди, не заражені подібним способом мислення, щось зміниться на краще.

Але взагалі просто потрібно всім зрозуміти, що красти – це погано.

Юрій Басюк, редактор сайту vindaily.info

1. Постійно. Останній випадок від «хацапетівських хлопчиків»: http://vezha.vn.ua/moldovski-beltsy-ta-vinnytskyj-molfar-razom-dopomagatymut-ukrayinskym-bijtsyam/

2. Колись намагався із цим боротися. Дзвонив у редакції, сварився, обіцяв по морді дати, в суд подати. А потім перестав. На цю гидоту уходить багато часу та енергії. Зараз вважаю, що «копіп…дення» – це свідчення слабкості видання

3. Ні

4. Не знаю. Гарний продукт завжди буде під прицілом ворішек і мілких людей

Ганна Гаращук, редактор сайту vinnitsa.info:

1. Траплялись і досить часто.

2. Максимум реакції – зателефонувати в «дружню» редакцію і пояснити що так робити не можна.

3. Не звертались до юристів, на це потрібен час. Витрачений час не виправдовує відшкодування за порушення авторських прав, яке передбачено законами.

4. Совість мати))) Якщо серйозно повинна бути більш жорстка відповідальність.

Олена Шмигельська, редактор сайту vlasno.info:

1. Так і дуже часто: 3-4  рази на тиждень.

2. Телефонували та писали до редакторів видань.

3. Ні.

4. Все на совісті тих, хто краде контент. Але потрібно в кожному випадку доводити свої авторські права через юриста. Тоді б, можливо, медіа злодійства було б менше.

Ірина Жук, редактор газети «Місто», misto.vn.ua

1. Ми спеціально не відстежуємо випадки плагіату, адже розуміємо, що боротися із цим сенсу немає. Якщо матеріал ексклюзивний, свіжий – його потім наші журналісти часто знаходять на інших сайтах.

2. Намагаємось списуватись, пояснюємо, шо красти негарно.

3. До юристів не звертались. Судові розгляди тягнуться зазвичай довго, на це не вистачить ні часу, ні нервів.

4. Зараз ця ситуація знаходиться більше в етичній площині. Ця проблема характерна не тільки для Україні. І хоча в нас є законодавство, це не зупиняє тих, хто краде чужі тексти. Все починається з моралі – якщо людина собі закарбує в голові це, тоді щось зміниться. Коли ми беремо інформацію з інших джерел, завжди робимо посилання.

«Не називання автора, джерела інформації є обманом своєї аудиторії, суспільства, адже поширюється неточна, неповна, недостовірна інформація, що може не тільки призвести до непорозумінь і скарг, а й дезорієнтувати людей», - зазначає професор Олена Кузнецова.

Захист інтелектуальної власності та авторського права гарантує ст.54 і ст. 41 Конституції України, Закон України „Про авторське право та суміжні права”, ст. 512 „Кодексу України про адміністративні правопорушення”, ст.433-456 „Цивільного кодексу України” (ЦКУ), ст. 176 „Кримінального кодексу України” (ККУ).

За ст. 512 „Кодексу України про адміністративні правопорушення” незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства або інше умисне порушення права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

За ст.442, п. 1 ЦКУ твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він відображений у загальнодоступних електронних системах інформації. Пункт 3 цієї ж статті закріплює норму: ”Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншим законом”.

Часто порушується ст. 429 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо матеріал створений у зв’язку з виконанням трудового договору, то необхідно отримати згоду автора та юридичної або фізичної особи, де або у якої він працює, яким спільно належить майнове право інтелектуальної власності на створений об’єкт. Керуючись цією статтею, треба просити згоду на використання матеріалу не тільки в автора, а й у редакції, що першою обнародувала матеріал. Але звідки журналістам інших ЗМІ знати в якому Інтернет-ЗМІ обнародуваний матеріал вперше? Не знає журналіст Інтернет-ЗМІ й про трудові договори, угоди автора й редакції ЗМІ. Отже годилося б, перш ніж використовувати чужий контент, зателефонувати до редакції й отримати згоду редакції та автора.

Крім того, плагіат є кримінальним злочином. За ст. 176 Кримінального Кодексу України плагіат є порушенням інтелектуальної власності, зокрема, авторського права і суміжних прав. Відповідно, ”незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дисках, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення”.

Текст: Антон Булгаков, регіональний представник ІМІ у Вінницькій області, для сайту "Вінниця Пресс Пойнт"

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Посольства США