IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2019 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

4

41

1

10

Тролінг як загроза для журналістів і чому про це варто говорити

фото – theconversation.com

Журналісти щодня стикаються з різними перешкодами, можуть наражатися як на фізичні, так і психологічні атаки. Всі можливі загрози, які з’явилися з появою інтернету, тепер стосуються і журналістів передусім. Серед них – тролінг, атаки тролів та ботів, онлайн-харасмент, які по-своєму здатні впливати на роботу та людину, проти якої проводиться атака, і навіть бути частиною інформаційної війни.

Чи загроза?

Тролінг, боти та інші похідні явища сьогодні як невід’ємна частина інтернету, соцмереж. Темна сторона інтернету, про яку ми всі знаємо, рано чи пізно стикалися, проінформовані, що “годувати її не треба”. Журналісти, громадські активісти краще за інших розуміють, про що мова, адже частіше стають мішенню тролів різного виду. Водночас не завжди усвідомлюють тролінг як щось небезпечне.

“Тролінг – один з основних викликів для журналістів наразі. Втім, інша справа, що не всі журналісти вважають це загрозою і повідомляють про це”, – говорить медіа-експертка Інституту масової інформації (ІМІ), тренерка з безпеки журналістів Ірина Земляна. “Якщо за приклад узяти журналістів-фрілансерів, то, за даними опитування у 2016 році, яке ми проводили спільно з міжнародною організацією Rory Peck Trust, журналісти вказували основною інтернет-загрозою саме тролінг – 23%. Ще більший показник – 30% – серед журналістів, які працювали в зоні АТО. Цьогорічне опитування показало, що ставлення до тролінгу не змінилося: 23% журналістів продовжують вказувати його як загрозу”, – говорить експертка. Окремо тролінг є однією з основних загроз, з якою стикаються журналістки в Україні, за даними анонімного опитування, яке проводив ІМІ.

Головний редактор інтернет-видання “Новости Донбасса”, директор ГО “Донецький інститут інформації” Олексій Мацука підтверджує, що це явище не зникає серед списку загроз, із якими стикаються журналісти, і зокрема журналісти його видання. “Негатив іде хвилями, сплановано, з одних і тих самих акаунтів і одними і тими ж словами. Це все має ознаки системної роботи проти принципу незалежної журналістики. Особливо вражає, коли журналіст у персональному блозі висловлює особисту думку і після цього починається цькування”, – говорить він.

Журналісти-розслідувачі так само підтверджують, що їхня робота постійно супроводжується коментарями, часто схожими, наче написані за однією “методичкою”, погрозами в особисті повідомлення. Причому акаунти, які пишуть такі коментарі, схожі на реальних людей, постійно оновлюються, щоправда репостами чи копіпастом. Водночас мало хто готовий публічно ділитися своїм досвідом, особливо коли він був травматичним. Одна з представниць медійної організації розказує анонімно, що після одного критичного посту проти відомої людини почала отримувати потоки погроз, образ, знецінювальних коментарів. Коли ж вона закрила коментарі в соцмережах для тих, хто не в друзях, то тролі перемістилися в приват. Її здивувало, що, хоча вона й сама блокувала такі акаунти, скаржилася на особливо відверті образи у Facebook, сам Facebook ніяк на це не реагував. Інша журналістка розказує, як практично після кожної програми вже звикла отримувати побажання смерті, нищівну критику як у приват, так і в коментарях у соцмережах.

Медіа-експертка, редакторка соцмереж сайту “Крим.Реалії” (проект Радіо Свобода) Олена Дуб говорить: “Будь-яке видання чи паблік, що пов’язані з непростою політичною темою, наприклад темою Донбасу чи Криму, рано чи пізно стають “полем діяльності” ботів, так званих тролів”. За її словами, “часто це щойно створені, пусті, по суті, фейкові соцмережеві сторінки начебто “користувачів”, які щоденно і дуже регулярно публікують коментарі в певній тональності під постами видання у Facebook (чи інших соцмережах) або на сайті цих ЗМІ”.

Глобально визнана загроза

З такими постійними перешкодами в інтернеті журналісти стикаються щодня у всьому світі. Так, міжнародні журналістські організації звертають увагу на тролінг як на окрему загрозу, роблять дослідження, як із цим явищем і в якому масштабі стикаються журналісти в різних країнах. Є вже прецеденти, які закінчувалися судовою справою і вигравалися на користь журналіста. Як приклад – кейс із фінською журналісткою Джесікою Аро, проти якої протягом кількох років велася онлайн-кампанія через різні соцмережі та сайти. Журналістка досліджувала існування проросійських фабрик тролів, як ті впливали на фінських користувачів. Натомість стала отримувати постійні погрози, їй присвячували знущальні відео в YouTube, створювали образливі меми, викладали в мережу особисті дані, навіть медичні довідки. Суд визнав винним головреда проросійського сайту та журналістів, які публікували начебто викривальні матеріали про Джесіку Аро, а також постановив, що тролінгу сприяло саме поширення цієї негативної інформації.

Про тролінг як загальносвітове явище говорить і діджитал-редактор проекту StopFake.org, одна з авторок дослідження “Computational Propaganda in Ukraine: Caught Between External Threats and Internal Challenges” Марія Жданова. Вона наводить у приклад звіт організації Reporters without Borders, який розділяє тролінг на три види: дезінформування, посилення та погрози, і саме з погрозами журналісти зустрічаються найчастіше. “На жаль, звіт не приводить даних щодо України, проте, починаючи з 2014 року, українські медійники (як редактори та журналісти, так і речники офіційних установ) повідомляли про погрози в коментарях та приватних повідомленнях у Facebook”, – говорить вона.

Тролінг як явище так зачепив американську журналістку, професорку в Огайському університеті Мішель Фер’є, що вона заснувала окрему організацію Troll-Busters.com, яка допомагає журналістам, письменникам, блогерам, які стикаються з онлайн-насильством, тролінгом та іншими подібними видами перешкоджань.

“Це неймовірний вплив на як на особу, так і на її здатність працювати, коли вона перебуває під атаками такого характеру”, – розказує Мішель Фер’є. “Тролінг створює вороже середовище, в якому ти задумуєшся, чи варто мені написати про це, чи варто звернутися саме до цього джерела, можливо я не буду використовувати саме ці слова. І людина стає більш невпевненою, обережною, менш точною у своїй роботі. Отже, журналістика страждає загалом від цього явища”, – говорить вона.

“Уся мета цієї активності в тому, щоб дискредитувати медіа та їхню здатність бути ефективними як четверта гілка влади, говорити правду. Якщо ж усі ці тролі, організовані групи здатні створити такий безлад, таку недовіру, якщо вони здатні ізолювати та розділювати людей, змушувати їх сваритися одне з одним, отже, їх робота успішна. І тоді в нас немає і якісного висвітлення, немає різних думок у ЗМІ”, – додає засновниця Troll-Busters Мішель Фер’є.

Крім погроз ще й дезінформація

Українські журналісти мають бути підготовленими не тільки до постiйних погроз в онлайні, але й до того, що спеціально створені акаунти можуть використовуватись і для поширення фейків та дезінформації. Так, діджитал-редактор проекту StopFake.org Марія Жданова зазначає, що, крім залякування, набагато важливішим завданням для тролів, як частини кремлівської пропаганди, є “дезінформування та розповсюдження відповідних повідомлень”. Найсвіжіший приклад – робота російських тролів та бот-акаунтів у Twitter під час протестів у Франції”, – зазначає вона. Тому так важливо не потрапити на їхній гачок. Марія Жданова рекомендує не читати коментарі, не годувати тролів, заблокувати акаунти, з яких линуть образи, у разі фізичних погроз – звернутися до поліції, а також перевіряти джерела інформації, особливо якщо це джерело – акаунт у соціальних мережах. Крім цього, діджитал редактор проекту StopFake.org додає, що тролів можуть використовувати, щоб “закинути в публічний дискурс непопулярні думки, привернути увагу до малозначущих подій/рухів, аби збільшити їх видимість”.

Медіа-експертка, редакторка соцмереж сайту “Крим.Реалії” (проект Радіо Свобода) Олена Дуб ділиться своїми спостереженнями, з якими видами коментарів доводиться стикатися, коли допомагаєш вести сторінки у Facebook, присвячені Криму, для проекту “Крим.Реалії”. За її словами, коментарі можна класифікувати на такі типи:

– масове вкидання коментарів за і проти певних політиків, особливо після резонансних заяв, важливих політичних новин чи у передвиборчий період;

– масові коментарі про голодування Савченко під будь-якими публікаціями про голодування Сенцова та Балуха (такі коментарі з’являються нечасто, але масовано, в період голодування Олега Сенцова були щодня);

– коментарі “росіян”, переважно під постами про анексований Крим чи економічні проблеми в РФ, часто застосовують тезу про те, що в Україні начебто всі “замерзли”, “немає опалення”, а також “переводять стрілки”, що невже в Україні краще, “да вы на себя посмотрите!” тощо;

– коментарі “розчарованих владою українців”;

– примітивні коментарі з нецензурщиною, образами, мовою ненависті;

– повідомлення в чати сторінок різноманітного штибу, найчастіше це скарги одних тролів на інших. Також це можуть бути спроби закинути в ЗМІ фейкову інформацію “з місця подій”;

– “професійні коментарі” від “постійних коментаторів”.

Крім того, Олена Дуб зазначає, що, якщо модерувати пабліки чи коментарі на сайті досить довго, можна помітити “постійних коментаторів”, які, схоже, “закріплені за темою” і щодня практично за графіком займаються написанням коментарів”. Причому такі акаунти не порожні, мають друзів, пости, фотографії. “Якщо навіть випадково заблокувати такого троля, то майже одразу на редакційну пошту надходить обурений лист із вимогою розблокувати. Тобто робота ведеться дуже серйозна, мені важко уявити просто читача, який займається такою систематичною роботою. Хоча все може бути”, – говорить медіа-експертка. Водночас вона підкреслює, що дуже значна частина коментарів – таки справжні коментарі справжніх читачів. “І це не дивно, бо станом на зараз нас можна назвати чи не найбільшим “пабліком” про Крим” у Facebook”, – додає вона.

Що з цією загрозою робити?

Тролінг та всі можливі перешкоджання такого типу для журналістів ще потребують досліджень та аналітики для більшого розуміння масштабу проблеми, а також вироблення механізму протистояння йому. Про це говорить директор ГО “Інститут масової інформації” Оксана Романюк. “Я вбачаю тут три основних проблеми: по-перше, не існує достатньо ефективних методів захисту від тролінгу, по-друге, не існує ефективних механізмів покарання тролів і ботів і, по-третє, не розвинений аспект реабілітації чи підтримки жертв тролінгу”, – говорить вона.

Сайт TrollBusters пропонує певний алгоритм дій, якщо вас якимось чином зачіпають онлайн. Наприклад, якщо хтось пише з відвертою погрозою (“Я збираюся тебе побити/вбити”), то варто вимкнути в налаштуваннях геолокацію, звернутися до поліції та роботодавця і перестати читати коментарі, побути офлайн певний час, зам’ютити (виключити сповіщення про повідомлення конкретного користувача) чи заблокувати того, від кого йде загроза. Якщо хтось опублікував наклепницький коментар, то варто мати друзів, однодумців, які заступляться та відкоментять замість вас, ігнорувати такі коментарі, заблокувати чи зам’ютити такого користувача тощо.

Експерти з Rory Peck Trust радять так само не відповідати на провокації, бо це може погіршити ситуацію, визначити, хто стоїть за тролінгом – реальні особи чи комп’ютерні боти. Крім блокування чи вимкнення для таких користувачів можливості коментування, варто ще й скаржитися в технічну підтримку соцмереж. Але головне правило, підкреслює експертка з безпеки журналістів Ірина Земляна, вчасно і якісно турбуватися про себе.

Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.

Олена Чуранова, медіа-експертка Інституту масової інформації

Ще Статті