Томенко і Княжицький беруть прозорість на себе

Законопроект №2074, який ініціює зміни щодо забезпечення прозорості власності на телерадіоорганізації, справді на часі. Але тіньові власники телеканалів можуть не погодитися на оприлюднення своїх корпоративних зв’язків зі впливовими телеканалами.

Двоє депутатів із фракції «Батьківщина» спробували ініціювати законодавчі зміни щодо забезпечення прозорості власності на телерадіоорганізації, а також врегулювання деяких інших питань державної політики в сфері телерадіомовлення. Йдеться про проект закону №2074, внесений 23 січня цього року.

Обидва автори проекту представляють Комітет ВР з питань свободи слова та інформації. Треба зазначити, що індустрія телерадіомовлення вже давно прагне змінити чинну редакцію профільного закону, але ймовірно, бачення потрібних змін в індустрії відрізняється, адже цей проект поряд із обмеженнями для Національної ради встановлює доволі суттєві обов'язки і для мовників. Законопроект торкається лише частини питань правового регулювання телерадіомовлення, концентруючись на прозорості в питаннях володіння корпоративними правами ТРО та прийнятті рішень Нацрадою з питань телерадіомовлення.

Прозорість у питаннях корпоративного контролю над ТРО. Проект закону №2074 передбачає запровадження поняття бенефіціарного (фактичного) власника суб'єкта інформаційної діяльності, тобто особи, яка має змогу персонально чи з групою пов'язаних осіб управляти 50 і більше відсотками голосів у вищому органі такого суб'єкта. При цьому управління може здійснюватись як безпосередньо, так і опосередковано - через інші юридичні особи. І бенефіціарним власником може визнаватися лише фізична особа, що очевидно ускладнить приховування таких власників через офшори. 

В цьому аспекті окремо варто згадати структуру корпоративного контролю над одним із основних телеканалів країни, серед фактичних власників добрячого пакета корпоративних прав якого називали громадську організацію. Такий власник юридично є кінцевим у ланцюжку володільців корпоративних прав (члени ГО формально не можуть мати права власності на її активи, хоча по факту трапляються випадки, коли менеджмент чи якийсь засновник може на власний розсуд розпоряджатися активами ГО). Але власник-ГО (чи, наприклад, благодійний фонд) не відповідатиме визначенню бенефіціарного власника згідно із законопроектом, бо не є фізичною особою. Можливо, автори законодавчої ініціативи прагнуть унеможливити для непідприємницьких товариств (ГО, установ, благодійних фондів) взагалі володіння корпоративними правами ТРО (хоча тоді це варто було б прописати точніше). Інакше цей аспект вимагатиме коригування визначення бенефіціарного власника у законопроекті.

Але повернемося до забезпечення прозорості фактичних власників ТРО. Встановлюється також обов'язок потенційного мовника подавати разом із заявою на видачу ліцензії «відомості про структуру власності заявника, із зазначенням даних про всіх бенефіціарних (фактичних) власників заявника та пов'язаних осіб (для кожної з осіб - прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса)». Такі відомості повинні містити інформацію про всіх фізичних осіб, які володіють часткою більш ніж 10% у статутному капіталі заявника, зокрема декларації про доходи кожного бенефіціарного (фактичного) власника. Відомості про бенефіціарних власників вважатимуться обов'язковими додатками до ліцензії.

Такі вимоги передбачається запровадити і щодо прозорості провайдерів програмної послуги. 

Законодавча вимога щодо прозорості корпоративних прав є типовою для розвинутих держав, наприклад, нещодавно (при Саакашвілі) її було запроваджено і в Грузії. Завдяки прозорості вдається уникнути монополізації телевізійного простору однією чи кількома групами, а ця проблема явно є актуальною для України. Наразі всі загальнонаціональні телеканали України контролюються лише кількома групами. При цьому створення загальнонаціональних телеканалів (яких тепер близько півтора десятка) обмежується частотним ресурсом, тож монополізацію може бути подолано лише дробленням наявних монополій.

Звісно, існують способи обійти й цей правовий механізм, як-от оформлення власності на підставних осіб, але це вже більш ризикований спосіб приховування корпоративних прав, аніж офшори, оскільки підставні особи можуть стати з часом надто незалежними від справжнього власника активу.

Звернімо увагу, що законопроект не містить перехідних положень, які б передбачали швидке втілення його новацій, наприклад, шляхом встановлення для мовників обов'язку переоформлювати ліцензії за новими вимогами впродовж одного року. Тобто «виведення на світло» структур власності українських ТРО фактично йтиме поступово, окремо для кожного мовника - залежно від того, коли в нього закінчиться строк дії ліцензії й він подаватиметься на її продовження або в нього виникне потреба переоформити ліцензію у зв'язку зі зміною певних обставин. За таких умов не виключено, що лобісти медіавласників спробують скасувати через парламент принаймні найбільш неприємні для них положення закону (якщо цей законопроект, звісно, стане законом у нинішній редакції).

Заборона заснування ТРО суб'єктами владних повноважень. Законопроектом пропонується заборонити в Україні заснування телерадіоорганізацій органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Проте ця норма виглядає радше як проста заборона заснування нових ТРО владними органами, оскільки не передбачається обов'язку відчуження цими органами їхніх корпоративних прав у вже наявних ТРО. І не передбачено обмежень для набуття заново цими органами корпоративних прав телерадіоорганізацій.

Зобов'язування Нацради обґрунтовувати свої рішення. По-перше, проектом закону передбачається, що «рішення про відмову у видачі ліцензії має містити детальне обґрунтування підстав, з яких Національна рада вирішила відмовити у видачі (продовженні) ліцензії, з посиланням на конкретні норми цього Закону та встановлені під час розгляду заяви про видачу (продовження) ліцензії обставини». По-друге, кожен правовий акт індивідуальної дії Нацради повинен містити мотивувальну частину, в якій зазначатимуться конкретні обставини, «з настанням яких закони України пов'язують виникнення у Нацради повноважень приймати відповідний акт, а також посилання на докази, якими підтверджується настання таких обставин». Наразі Нацрада особливо не обтяжує себе викладенням фактологічного обґрунтування своїх рішень у тексті цих рішень (зокрема, при відмові у видачі ліцензії). Якщо регулятор викладатиме обґрунтування хоча б так, як це зазвичай роблять суди в мотивувальних частинах своїх рішень, це вже буде значний прогрес.

Також проектом визначено, що Нацрада матиме право приймати регуляторні акти виключно у випадках, які прямо встановлені законами.

Проектом передбачається введення мораторіїв для володільців ліцензій на зміну програмних концепцій мовлення та на зменшення частки соціально важливих програм (впродовж п'яти років після отримання ліцензії). Тобто це ускладнить застосування схем, коли, наприклад, отримується ліцензія на мовлення каналу суспільно-політичної спрямованості, а незабаром через зміну програмної концепції він перетворюється на суто розважальний.

Отже, слід визнати: законопроект є важливим, він справді на часі. Але велике питання - чи підтримає його більшість народних депутатів, а якщо й підтримає - то чи підпише президент. Адже тіньові власники телеканалів можуть не погодитися на оприлюднення своїх корпоративних зв'язків зі впливовими телеканалами. 

Водночас, із плином часу все більше вдумливої аудиторії телеканалів перетікає в інтернет, що, однак, наразі не нівелювало кардинального впливу телебачення на політичну поінформованість більшості виборців. Тому телебачення ще довго залишатиметься вагомим політичний фактором, а також інструментом просвітництва (або навпаки - примітивізації й одурманювання) менш інформаційно просунутих, але широких суспільних верств. А отже, й запропоновані законодавчі зміни не втратять актуальності.

Роман Головенко, Інститут масової інформації