Що не розуміє дніпропетровська влада про медіа

Нова влада Дніпропетровська почала свій діалог із журналістами не надто вдало. Хоча спершу була відкрита прес-конференція мера-переможця виборів, з відповіддю на усі питання, та анонсованою в словах і діях відкритістю, наступні кроки стали насторожувати.

Спершу були так звані "протокольні зйомки". Це сприйняли як непорозуміння. Хоча журналісти почали чаїти образу – прибігати на подію, на яку тебе запросили, для 10 хвилин зйомки без можливості поставити питання – кому таке сподобається?

Коли ж політична ситуація у міській раді напружувалася, атрибутами зірваних сесій стали гучномовці та "глас народа", влада вирішила щось робити із доступом до відкритих засідань, а журналісти зіштовхнулися із давно забутою "акредитацією". Вона передбачала не забезпечення умов роботи для працівників ЗМІ, а, по суті, "пропускний режим". Як наслідок – проривання на балкон для преси із боями. Неприємний осад накопичувався.

Потім була прес-конференція, де заступник мера Олександр Санжара і директор КП "Муніципальна гвардія" Кирило Харахулах запевнили, що "акредитація" не має на меті обмежень для журналістів, і працівникам ЗМІ всіляко сприятимуть і налагоджуватимуть із ними діалог.

Після цього Олександр Санжара почав ігнорувати цей же діалог в інший спосіб. З різних ЗМІ посипалися скарги на відсутність відповідей на запити. Заступник мера пояснював це бюрократичними нюансами і наявністю в питаннях ЗМІ формулювань, які не підпадають під дію закону про доступ до публічної інформації.

Опускаючи юридичні аспекти питання, для справедливості зазначу, що такий спосіб не є новацією. Аналогічно робила Дніпропетровська ОДА – там направляли відповідь, що запит перекваліфіковано на звернення. Проте відповідь на нього все одно намагалися дати у найкоротший строк – подекуди менший за п'ятиденний. Це схоже на роботу зі ЗМІ, в основі якої лежить розуміння специфіки роботи журналістів. Хоча до інформаційної роботи ОДА теж є зауваження і позови від журналістів, там зараз запропонували розбюрократизувати процес отримання інформації, по суті, запропонувавши журналістам форму усного запиту.

У міськраді в цей час спілкування із журналістами стає формальнішим. Чиновники дозволяють собі зневажливі випади на адресу ЗМІ. Доходить навіть до звинувачення ЗМІ у поширенні "брехливої" інформації – хоча джерелом її є документ, розміщений на офіційному сайті міської ради.

Тобто керівництво міськради виглядає, як той Задорнов зі своєю коронною фразою "Ну тупиииє".

В самому журналістському середовищі теж дискусія. Одні вважають таку поведінку приводом для реакції, інші схиляються до тези: "Дайте владі працювати". Обурення щодо намагань "закрити" від преси засідання виконкому, публічні за законом, виправдовують тим, що за минулого скликання ради журналістів ці заходи взагалі не цікавили.

Звісно, журналісти самі часто "грішать": десь не перевіряють інформацію, десь роблять з мухи слона. Але вони, а не чиновники, вирішують, що цікавить їхнього читача, про що писати та як. Медіаспільнота, як і все суспільство, перейшла певний рубікон. Вже неможливо уявити, аби спроби цензури чи тиску на медіа, зустрічали мовчазну згоду. Тому будь-які випади на адресу журналістів викликають небажання брати до уваги аргументи влади у неоднозначних рішеннях,  спроби контролювати інформаційні потоки викликають спротив і обурення. А злий журналіст – наполегливий журналіст, який завжди знайде за що критикувати владу, і не піддається її тиску,  дотримуючись об'єктивності. Шкода, що в команді "авторитетного журналіста" ці положення кодексу журналістської етики плутають із необхідністю "тримати язика за зубами".

Текст: Зоя Красовська, регіональна представниця ІМІ в Дніпропетровській області, для сайту "Дніпроград".