Навіщо громадянам знати, хто володіє ЗМІ

У Львові медіаексперти обговорили способи забезпечення прозорості медіавласності та довідались, хто володіє львівськими медіа.

Чи оздоровить український медіаринок розкриття справжніх власників медіа? Навряд: наші ЗМІ потребують значно більше грошей, ніж ринок може дати, а маленькі незалежні, особливо регіональні, медіа підприємства неспроможні конкурувати з великими холдингами. Проте прозорість медіавласності обмежує простір для маніпулювання суспільними настроям. Про це говорили учасники круглого столу «Впровадження прозорості медіавласності: львівські реалії», організованого Інститутом масової інформації за підтримки посольства Чеської Республіки в Україні.

Навіщо відкривати власників

«Після Майдану у сфері медіа відбулось чимало змін, – говорить виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк. – Наприклад, ухвалено новий закон “Про доступ до публічної інформації”, розпочата реформа громадського мовлення. Попрощались ми з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі. Однак у сфері прозорості медіавласності, на жаль, майже нічого не змінилось. Єдине, чого вдалося добитись за ці півтора року, це ухвалення в першому читанні законопроекту №1831».

Зобов’язання відкрити структуру медіавласності Україна взяла на себе ще 2005 року. Нещодавно під час зустрічі з європейськими дипломатами експерти ІМІ почули про шок, який колеги з ЄС пережили від новини про продаж телеканалу «Інтер» 2012 року за два мільярди доларів. Адже рекламний ринок у цей рік становив лише 460 мільйонів. «Медіа за таких умов просто не можуть бути прибутковими. Це не бізнес, а можливість “замочити” політичного конкурента, просунути власні бізнес-інтереси тощо», – коментує Оксана Романюк.

До того ж, позаяк рекламний ринок монополізували великі холдинги, регіональні та малі незалежні медіа не мають змоги легально заробити на прожиття. Звідси й проблема джинси – замовних матеріалів та прихованої реклами. За умови падіння рекламного ринку навіть у порівнянні з минулим, кризовим роком на 33%, відмовитись від виконання замовлення важко, а попит на неї перед місцевими виборами зростає.

Відтак, додає юрист ІМІ Роман Головенко, громадяни повинні знати, хто є справжнім власником ЗМІ, щоб не бути жертвами прихованої реклами, маніпуляцій та інформаційних воєн.

«ЗМІ – це юридична особа, за якою зазвичай стоїть одна чи кілька фізичних осіб. Вони визначають, як ця юридична особа працює, – пояснює правник. – Інформація про цих людей не є загальнодоступна. Зазвичай одна юридична особа володіє другою, друга – третьою, й тільки четверта є власне ЗМІ. Утворюється заплутаний ланцюжок, за яким нелегко виявити справжнього власника». Законодавство щодо реєстрації юридичних осіб останнім часом дещо вдосконалилось: тепер потрібно подавати реєстратору інформацію про тих, хто володіє четвертиною або більше акцій. Щоправда, йдеться лише про декларування, адже реєстратор не перевіряє подану інформацію – для цього немає ресурсів.

«Ми вважаємо, що потрібно відкрити детальнішу інформацію про власників ЗМІ, – говорить Роман Головенко. – Адже вони суттєво впливають на політичну ситуацію й повинні бути соціально відповідальним бізнесом, а не звичайним, який може прикритись комерційною таємницею». Законопроект 1831 вимагає відкриття інформації про тих, хто володіє 10% або більше акцій юридичної особи. Адже часто власність ЗМІ розділяють між кількома членами родини або довіреними людьми по 10-15%. Інформацію про медіавласників, згідно з проектом, повинна перевіряти Національна рада з питань телебаченні і радіомовлення. До того ж, вона має бути у відкритому доступі – наприклад, імена власників мають бути написані на сайті ЗМІ.

Окрім прозорості медіавласності, Оксана Романюк наголошує на необхідності забезпечити фінансову прозорість, аби було зрозуміло, скільки кожен засіб масової інформації заробив і скільки дотацій отримав. Крім того, важливо запровадити відкриту редакційну політику, що фіксується у відповідних кодексах: це може убезпечити журналістів від цензури та тиску інвесторів.

Кому довіряють у регіонах

У травні медіаексперти з ІМІ та «Телекритики» разом із Організацією безпеки та співробітництва в Європі побували у Краматорську. «Купили місцеву пресу й за сніданком її переглянули, – розповідає програмний директор ГО "Телекритика" Роман Шутов. – Усюди була джинса одного місцевого персонажа. Розпитавши людей, ми з’ясували, що цей персонаж володіє кількома газетами й уже прибирає до рук інші. Там виходить вісім газет, але всі представляють інтереси однієї людини».

Ця ситуація підштовхнула експертів до ширшого дослідження. Київський міжнародний інститут соціології провів на замовлення «Телекритики» опитування «Ставлення населення до ЗМІ, пропаганди та медіареформ у період конфлікту».

Найперше джерело, з якого дізнаються інформацію мешканці регіонів – «сарафанне радіо». На другому місці місцеві телеканали (трохи більше третини), на третьому – місцеві газети (трохи менше третини); інтернет уже майже наздогнав друковані ЗМІ. Проте передплачують місцеву пресу лише близько 20% опитаних, а купують іще менше. «З цього стає зрозумілим, чому місцеві газети не мають сильного впливу на обізнаність громадян про локальні події. 51% опитаних каже, що, якщо місцеві газети зникнуть, на їхню обізнаність про події в регіоні це не вплине», – коментує Роман Шутов.

Більше половини опитаних не знає, хто володіє великими телеканалами, й тільки Порошенка як власника 5-го ідентифікують троє з чотирьох. Про те, хто володіє «1+1» та «Інтером», виявились обізнаними лише близько третини. Не кращою є ситуація з місцевими медіавласниками.

«Власники сприймають медіа не стільки як засоби масової інформації, скільки як інструменти масової маніпуляції, – говорить експерт ІМІ Олена Голуб. – Під час Революції гідності ми моніторили українські ЗМІ, й було добре видно, що редакційна політика каналів збігається з поглядами їхніх власників. Так, наприклад, у газеті «Факти» була помітна невизначеність Пінчука, натомість, у газеті Ахметова «Сегодня» спершу вкрай негативно поставились до подій Майдану. Коли ж усе підійшло до розв’язки, негативної для колишньої влади, позиція редакції різко змінилась у протилежний бік».

Проблемою, за словами Олени Голуб, є й те, що чітких ознак замовних матеріалів у таких ЗМІ може не бути: «Ми розуміємо, що за транслювання позиції власника редакція отримує якісь преференції, але це не значить, що власник заплатив певну суму за замовний сюжет». Прикладом є, наприклад, державна агенція «Укрінформ»: замовних матеріалів вона не публікує, однак відчувається вплив держави. Наприклад, велика кількість «паркетних» новин на зразок «Яценюк подумав щось зробити» чи «Порошенко вирішив: можливо, він вплине на щось».

«Якщо на всеукраїнському рівні люди, переглянувши ЗМІ з різними власниками, можуть отримати більш-менш збалансовану інформацію, то на регіональному рівні цього зробити не вдасться. Зазвичай там транслюється думка однієї-двох осіб. Саме тому важливо, щоб люди знали, кому належать ЗМІ, на чиїй позиції вони стоять», – резюмує Олена Голуб.

Коли власники відомі

Дослідження, опубліковане днями на Zaxid.net, практично не залишило білих плям на мапі львівської медіавласності.

«Можемо сказати, що за два роки на Львівщині фактично нічого не змінилося, – коментує авторка розслідування Наталя Онисько. – Хіба що тепер ми дізнаємося, що сайт та телеканал ZIK контролює Ангелус Лоізоу, мешканець Кіпру. Ми добре розуміємо, що справжнім власником і далі є Петро Димінський: підтвердженням цьому є менеджери футбольного клубу «Карпати», яких він призначає керувати медіахолдингу».

Іще один кіпріот, Христос Теофілу, є номінальним власником холдингу братів Дубневичів, до якого належить «Львівська газета», Гал-ТБ, «Галнет» та FM «Галичина». Дещо змінилось у структурі власності холдингу ТРК «Люкс», що належить родині львівського мера Садового: крім дружини останнього Катерини Кіт-Садової та топ-менеджера компанії Романа Андрейка, до складу власників увійшла Оксана Андрейко.

Розібравшись у складній структурі власності медіагрупи «Експрес», Наталія Онисько однаково дійшла висновку, що кінцевими власниками є головний редактор газети «Експрес» Ігор Починок та його давній партнер Микола Коман. Зріс до 98,5% пакет акцій медіагрупи «Високий замок», що належить Наталії Балюк.

Більше про власників львівських ЗМІ читайте на сайті ІМІ.

Олег Твердь, Школа журналістики та медіакомунікацій УКУ, для ІМІ

Фото ІМІ