Кримінальні провадження з "журналістських" справ – семінар Ради Європи у Дніпрі

Фото - Фейсбук Медійні проекти Ради Європи в Україні

26 червня 2018 року в місті Дніпро на базі Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Медійні проекти Ради Європи в Україні організували семінар "Захист професійної діяльності журналістів та свободи слова в Україні: протидія безкарності". Цільовою аудиторією були слідчі Національної поліції, прокуратури, судді. Також були присутні студенти і курсанти університету, журналісти тощо.

Перед цією аудиторією виступали юристи, експерти, журналісти, представники МВС і ГПУ. Від імені Інституту масової інформації була доведена тема "Особливості законодавчого регулювання роботи журналістів під час виконання ними професійних обов’язків".

Насправді такі заходи – це унікальна можливість не тільки донесення, а й отримання інформації. На дискусії щодо регулювання роботи журналістів особлива увага була приділена статусу журналістів. Слідчі прямо зазначали, що вони виходять з позиції: "Я буду реєструвати напад на журналіста лише тоді, коли до заяви він надасть своє посвідчення журналіста встановленого зразка!" І, незважаючи на виступи, в яких з посиланням на відповідні норми законодавства України доводилося, що журналістом може бути не тільки особа з посвідченням, а якраз особа з посвідченням не завжди є журналістом, і треба виходити саме з його професійної діяльності (збору, обробки і розповсюдження інформації в ЗМІ), – представники правоохоронних органів все одно продовжували ставитися до такої позиції скептично.

"А якщо я ось блог веду – я вже журналіст?" – лунали питання з залу. "Так! – відповідав я. – Якщо ваш блог стосується саме подій у вашому місті, спрямований на висвітлення суспільно важливої інформації, що здійснюється на постійній основі – так, ви журналіст!"

"А якщо я постійно розміщую на своїй сторінці у Фейсбук повідомлення прес-служби нашого відділку – я журналіст?" "Ні, бо в цьому випадку ви самостійно не збираєте і не обробляєте інформацію, ви тільки повторюєте ту інформацію, що створили інші".

"А наша прес-служба – вони журналісти?" "Ні, бо вони не висвітлюють всю суспільно значущу інформацію, а лише повідомляють про діяльність працівників і структурних підрозділів органу державної влади".

Дискусія продовжувалася також і в перервах між виступами, і після проведення семінару. І хоча питання були щодо різних аспектів журналістської діяльності (наприклад – чи можна допускати журналістів на обмежене стрічкою місце злочину?) – все одно в тому чи іншому вигляді все поверталося до відмінності статусу журналіста від звичайного громадянина. І до питання доведення цього статусу журналіста – хто має доводити і якими засобами. Притому зі спілкування зі слідчими чітко ставало зрозумілим: вони будуть намагатися не визнавати злочин саме злочином проти журналіста. Хуліганство, нанесення тілесних ушкоджень тощо – так, але не злочин проти журналіста!

Небажання відкривати кримінальне провадження за "журналістськими статтями" (ст.ст. 171, 345-1, 347-1, 348-1) щодо злочинів проти журналістів, спроба в будь-який спосіб уникнути прийняття заяв за цими статтями або перекваліфікувати злочин у звичайне хуліганство викликані не нелюбов’ю до журналістів, а суто практичними міркуваннями рядових слідчих.

Як зазначив у своєму виступі Степан Довгунь, заступник начальника Головного слідчого управління Національної поліції України, полковник поліції, будь-які злочини проти журналістів перебувають під особливим контролем з боку МВС. Тож рядовий слідчий з регіонального управління, вносячи в реєстр досудових розслідувань кримінальне провадження за статтями 171 або 345-1 Кримінального кодексу, відразу потрапляє до поля зору перевіряльників з Києва. На жаль, такий пильний контроль часом відволікає більше ресурсів, ніж власне розслідування. Тому під час неформального спілкування слідчі пояснювали мені, що вони готові навіть на коліна падати, аби журналіст не наполягав на порушенні його прав саме як журналіста.

Але така ситуація несе серйозну загрозу – адже виділення злочинів проти журналістів в окремі норми, відмінні від інших злочинів, було зроблено саме через відмінність об’єкта злочину, об’єкта протиправного посягання. Об’єктом злочину проти журналіста є не життя, здоров’я або майно конкретної людини, за ці злочини відповідальність настає за іншими статтями Кримінального кодексу. В цьому випадку об’єктом є саме свобода слова, свобода розповсюдження інформації, можливість донести до населення суспільно важливу інформацію і тим саме перешкодити, наприклад, проявам корупції або розтраті бюджетних коштів, знищенню українських природних ресурсів чи обмеженню громадян у користуванні природними водоймами тощо. Неправильна кваліфікація злочинів проти журналістів через формальні ознаки, як-от відсутність журналістського посвідчення в момент виконання обов’язків журналіста, призводить до схиблення загальної картини ситуації зі свободою слова в Україні в цілому.

Щиро сподіваюся, що після проведення семінару ідеологія правоохоронних органів щодо злочинів проти журналістів хоча б трохи змінилася. І щиро сподіваюсь, що постійність і системність подібних заходів в Україні дозволить все ж таки донести до правоохоронців важливість прав журналістів, у тому числі на захист від протиправних посягань і вчасне та якісне розслідування злочинів проти них.