Чому журналістам варто не шкодувати часу на суди, аби захиститися

Поширений стереотип, в який вірить багато журналістів: шукати захисту у судах – марна справа і пусте витрачання часу. Практика показує протилежне: за бажання і наполегливості представників ЗМІ можна успішно захистити свої права.

2016 року ГПУ передала до суду 12 справ щодо порушень прав журналістів. До суду потрапили шість кримінальних проваджень за статтею 171 (Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів) та шість проваджень за статтею 345-1 (Погроза або насильство щодо журналіста) Кримінального кодексу України. Справи успішно розслідувані, винуватці покарані.

Загалом протягом минулого року правоохоронні органи з урахуванням минулих років направили до суду 31 обвинувальний акт щодо злочинів, скоєних відносно журналістів. Такі дані Адміністрації Президента надала Генеральна прокуратура. Зокрема, за статтею 171 (Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів) Кримінального кодексу України правоохоронці облікували 102 кримінальних правопорушення. За цією статтею з урахуванням правопорушень минулих років 20 обвинувальних актів направлено до суду. Крім того, за статтею 345-1 (Погроза або насильство щодо журналіста) ККУ обліковано 35 правопорушень та з урахуванням правопорушень минулих років 9 обвинувальних актів направлено до суду. За статтею 347-1 (Умисне знищення або пошкодження майна журналіста) ККУ обліковано чотири злочини та з урахуванням правопорушень минулих років два обвинувальні акти направлено до суду.

Журналіст може захиститися судом. Якщо захоче. Проблема у тому, що мало хто звертається до суду, гадаючи, що шукати захисту своїх професійних прав то марна справа.

Яка ситуація із судовими справами у Полтаві 

Моду на захист своїх прав у суді, мені здається, започатковують депутати Полтавської міськради. І – не безуспішно. Цього місяця суд зобов’язав керівника УЖКГ Полтави розсекретити документи щодо ремонту доріг. Керівник управління Сергій Сінельник не надав на вимогу депутатів копії документів про обіг бюджетних коштів, які стосуються капітального і поточного ремонту дорожнього покриття по вулиці Шолом-Алейхема у місті (акти виконаних робіт, договори та кошторис), назвавши їх секретною інформацією. Депутат Полтавської міськради Тарас Синяговський подав позов до суду, вимагав надати усю запитувану інформацію. Октябрський районний суд Полтави встановив, що ремонтні роботи проводилися за бюджетні кошти, дороги належать громаді міста, тож інформація щодо договору, кошторису та актів виконаних робіт не може бути конфіденційною. Про це йдеться в постанові суду, за даними Єдиного реєстру судових рішень. Суд задовольнив позов Тараса Синяговського до УЖКГ Полтавської міськради про визнання дій протиправними та зобов’язав надати відповідні документи. Це у Полтаві справжній позитивний прецедент. Адже управління ЖКГ – найзакритіша установа у Полтаві.

Нині тривають судові засідання, в яких фігурує Громадське ТБ Полтава та міське управління ЖКГ. Причиною адміністративного позову стала відмова управління ЖКГ (яке є структурним підрозділом міськвиконкому) дати інформацію на запит журналістів про ремонт полтавських доріг. Зокрема, Громадське телебачення хотіло дізнатись про ремонт вулиці 1100-річчя Полтави за 2016 рік. Журналісти просили таку інформацію:

– копію договорів підряду, кошторисів та додатків до них з компанією «Будгарант-7» на ремонт цієї вулиці;
– інформацію про стан виконання цих договорів, обсяг платежів, акти виконаних робіт (попередньо закресливши чорним маркером ті пункти, які можуть містити конфіденційну інформацію).
– інформацію  про гарантійні строки на ремонт вулиці 1100-річчя Полтави.

На інформаційні запити журналісти Громадського телебачення отримали листи-відповіді за підписом першого заступника начальника управління ЖКГ Костянтина Малько з вказанням лише загальної ціни договору. Решту інформації не надали. Журналісти Громадського вважають відмову протиправною. Уже відбулося кілька судових засідань. 15 березня стало відомо, що того дня мало відбутися засідання у справі за позовом ГО «Полтавське громадське телебачення» до Полтавського міськвиконкому щодо визнання протиправними дії, ненадання інформації. На попередньому засіданні відповідачем залучили й УЖКГ, яке не з’явилося на судове засідання.

Богдан Звягольський, голова правління ГО «Полтавське Громадське Телебачення», коментує ситуацію так:

– Питання не в тому, чи можна шукати захисту в суді (один суд про доступ до публічної інформації ми вже вигравали рік тому). Питання, що те, до чого має бути відкритий доступ, доводиться «вигризати зубами». Ми витрачаємо на це час, сили й гроші. А от з їхнього боку немає жодних клопотів й персональної відповідальності. Якщо ми виграємо суд, то отримаємо те що й так «наше» – це інформація про використання бюджетних коштів, тобто наших коштів. Якщо суд зобов’яже УЖКГ сплатити наші судові витрати, то пан Сінельник заплатить їх з наших же бюджетних коштів. Персональної відповідальності – 0.

Інший приклад менш успішний. Влітку минулого року в Октябрському райсуді Полтави адвокат підозрюваного, справу якого розглядали, Марина Розанова, погрожувала журналістці ГромадськеТБ.Полтава Ользі Дудці побрити її наголо. На тому ж судовому засіданні батько підозрюваного погрожував іншому журналісту, Миколі Лисогору з онлайн-видання «Полтавщина», обіцяв засунути йому фотоапарат в «ж…». Лисогор не став писати заяву до поліції. Ольга Дудка звернулася до правоохоронців із заявою про погрози від Марини Розанової. У підсумку кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Полтавської області відмовила у задоволенні скарги обох журналістів на дії адвоката.

Що кажуть самі журналісти, яким довелося пережити погрози через виконання своїх професійних обов’язків. Власне, слідство у справі триває досі, уже приблизно півроку.

Ольга Дудка:

– Розслідування триває досі. Мають допитати як свідків – батька і матір Петрова, і там ще один якийсь чоловік був. Я сама ходжу у відділ і слідчій телефоную. Слідча допитала Розанову, потерпілу у справі Петрова, та двох її подружок, які стали свідками, а також мого колегу Колю Лисогора.

Микола Лисогор говорить так:

– Заяву в поліцію писала Оля стосовно погроз з боку Розанової. Слідча у справі – Яна Коротка. Думаю, вона несерйозно сприймає те, що сталося. Кола я давав покази, вона мені доводила, що ми не мали права знімати без дозволу судді. Зараз розслідування триває. За цей час допитали мене, Олю і Розанову. Думаю більше нічого зроблено не було. Справа просто лежить, слідча займається іншим. Пройде час і поліція повідомить, що справу закриють за відсутності підстав. Те ж саме по дисциплінарному комітету адвокатів. Ми подавали скаргу на Розанову, її поведінку перевірив дисциплінарний комітет і прийняв рішення, що вона нічого не порушила. Думаю, в цій ситуації до нас ставляться як до провокаторів, а не як до журналістів, які боролися за право знімати в судовому засіданні.

Судові засідання у Полтаві висвітлюють мало журналістів. Частіше про суди пише блоґер Ігор Гавриленко. Тож час від часу на його сторінці у соцмережі з’являються повідомлення про погрози.

–  Я офіційно не представляю жодне з видань, з якими співпрацюю. Тому, наскільки розумію, законодавчі норми про захист прав журналістів на мене не поширюються. Погрози мені та журналісту Миколі Лисогору лунали з боку підозрюваного «Мишци», окремих його подільників та прихильників. Водночас висувалися вимоги висвітлювати судовий процес так, щоб обвинувачені у грабежах та розбої виглядали жертвами «мєнтовского бєспрєдєла». Крім того, зазначені особи чомусь «соромилися» бути сфотографованими і наполягали, щоб фото з ними були стерті. Звісно, нічого цього ми робити не стали. Навпаки, я попередив особливо агресивних молодиків про відповідальність за перешкоджання журналістській діяльності.

Звертатися до правоохоронців у цій ситуації немає сенсу. Погрози зафіксовані за допомогою аудіо- та відеозаписуючої апаратури, однак у більшості випадків формулювання були двозначними, а зміст висловлювань завуальованим. Тому передбачаю, що слідство не побачить підстав доводити справу до судового розгляду. Разом із тим, зроблені мною та іншими журналістами записи слугуватимуть гарантією нашої безпеки. Якщо хтось захоче перейти від слів до справ, він сам викриє себе. Інша ситуація, де я постраждав саме як представник журналістської спільноти, – збори Октябрського районного суду у вересні минулого року. Там я позиціонував себе як блогера спеціалізованого сайту «Ні корупції!» і розповідав про цикл статей «Критичні дні судді Струкова», присвячений голові цього «храму правосуддя». У результаті отримав удар кулаком під серце від свого колоритного персонажа. Увечері того ж дня я був госпіталізований. Медики повідомили про інцидент до національної поліції. У лікарню відразу прибула слідчо-оперативна група. Я дав свідчення. До Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесене повідомлення про злочин. Через якийсь час мав спілкування зі слідчою. Вона відправила мене на проходження судово-медичної експертизи.

Проте з’ясувалося, що експерт не працює з ксерокопіями медичної документації, які мені видали при виписці з лікарні. Я повідомив слідчій, що вона повинна витребувати оригінали і надати їх експерту. Минуло кілька місяців. У січні вже нинішнього року, відразу після новорічних свят, мене запросив на бесіду слідчий обласної прокуратури. З’ясувалося, що справу у поліції забрали. Слідчий хотів провести експеримент із відтворення події, але потім згадав, що спершу треба виконати судово-медичну експертизу, яка встановить факт нанесення тілесних ушкоджень та ступінь їхньої тяжкості. Слідчий з прокуратури обіцяв зробити те, що не зробила слідча з поліції. А після виконання експертизи – зв’язатися зі мною. Уже середина березня. Чекаю. Ілюзії, що полтавська прокуратура насмілиться піти проти судді Струкова, відсутні, – прокоментував Ігор Гавриленко.

Ще трохи позитивних прикладів, коли суд = захист

Пару років тому чернівецька журналістка та громадська активістка Надія Бабинська змусила керівництво Національного університету імені Юрія Федьковича у Чернівцях виконати вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» та оприлюднити дані про заробітну платню та інші нарахування. Змусити відкрити інформацію журналістці вдалося, заручившись підтримкою суду. 
А іноді досить лише натякнути на суд, як запитувану інформацію вмить нададуть. Це правило підтверджують дії вищезгаданої журналістки. Журналістка опублікувала повідомлення в Фейсбуці про намір позиватись, оскільки вчасно не отримала запитувану інформацію, і питання підняли на пленарному засіданні сесії, зобов’язали надати інформацію. Аби отримати її, довелося витратити три місяці. 
Подібний випадок траплявся і у мене. Минулого року я зверталася із запитом до Управління інфраструктури та туризму Полтавської облдержадміністрації, запитувала про те, що в області роблять задля розвитку туристичного потенціалу. Відповідь отримала щонайменше дивну: радили дізнаватися це самій. Після аргументів, що така відповідь суперечить законодавству, та усної обіцянки звернутися до суду, потрібну інформацію надали.

Текст: Надія Труш, регіональна представниця ІМІ в Полтавській області, для сайту "Коло". 

На фото: суддя Олександр Струков. 

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House та МЗС Норвегії