До галузі медіа підійшов Фронт, або що пропонує журналістам Яценюк

Арсеній Яценюк раніше не надто відрізнявся законодавчими ініціативами в сфері медіа. Однак, нині саме він вніс до парламенту законопроект, який втілює більшість вимог руху «Стоп цензурі», що були перераховані в заяві журналістів. З проектом закону «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо посилення гарантій свободи слова в Україні)», № реєстрації: 6447 від 31 травня 2010 р. можна ознайомитись за цим посиланням (http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=37804).

Ми спробуємо проаналізувати, як саме Яценюк пропонує посилити гарантії свободи словаа в Україні.

Зміна поняття цензури
Як можна було помітити, нещодавно почали точитися суперечки з приводу коректності терміну «цензура» на позначення процесів на українських загальнонаціональних телеканалах. Арсеній Петрович вирішив поставити крапку в цій дискусії, уточнивши визначення цензури в статті 45-1 Закону «Про інформацію» шляхом включення до  нього такого елементу, як вплив власника, керівника чи редактора, який призводить до порушення професійних стандартів («обмеження чи заборона з боку реального власника, керівника чи редактора засобу масової інформації на розкриття певних тем журналістом; вплив з боку реального власника, керівника чи редактора засобу масової інформації на редактора чи журналіста з метою замовчування суспільно значимої інформації; вимога до журналіста чи редактора щодо подачі інформації без наведення альтернативної (альтернативних) точок зору; накладення заборони на присутність у матеріалах журналіста інформації про певних осіб; редагування матеріалу журналіста, що ліквідує представлення в цьому матеріалі альтернативної (альтернативних) точок зору; заборона критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їхніх посадових осіб, власників підприємств»), а також звільнення журналіста чи редактора через їхню незгоду йти на вказані порушення. Статтю 171 Кримінального кодексу запропоновано доповнити новою частиною з  покаранням за здійснення цензури (максимальна санкція - до 7-и років позбавлення волі).

В цій частині законодавчих змін дещо ідеалістичним виглядає намагання зобов’язати висвітлювати альтернативну точку зору в ЗМІ, відводячи під неї не менше половини часу (друкованої площі), відведеного під основну точку зору. Не факт, що таким арифметичними вимірами можна забезпечити баланс. 

Уточнення норм щодо акредитації

Законопроект покращує регулювання процедури акредитації творчих працівників ЗМІ, не залишаючи можливості акредитуючому органу відмовити в ній на власний розсуд і визначаючи виключний перелік підстав для її скасування. Тобто буде чітко закріплено, що поза волею ЗМІ або журналіста їх можна позбавити акредитації лише за «систематичне порушення (більше трьох разів) порядку допуску до приміщення органу», ліквідації останнього або подання для акредитації неправдивих даних. Акредитувати творчих працівників пропонується строком на 1 рік.

Щоправда, зміни пропонуються до Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації в Україні», який не є прийнятним для демократичного суспільства, оскільки влада не має вказувати ЗМІ, які події потрібно висвітлювати. Крім того, гарантується акредитація не більше двох працівників від одного засобу масової інформації.

Журналістські запити

Встановлюється особлива процедура надання відповіді на журналістські запити – 5 робочих днів, що не буде відповідати європейським стандартам, адже створюється певний привілей для журналістів. Крім того, прийом журналістів керівниками підприємств, установ, організацій пропонується проводити в час прийому інших громадян, але надаючи журналістам перевагу, що знов-таки не дуже логічно й справедливо.

На  жаль, законопроект встановлює, що «під наданням повної інформації на журналістський запит слід розуміти отримання суб’єктом журналістського запиту окремої відповіді по кожному із викладених у запиті запитань». Дуже часто на практиці відповідь на питання дійсно приходить, але по суті питання в ній нічого не сказано, тому таке формулювання законопроекту є шкідливим, оскільки заважатиме в суді довести, що відповідь на запит фактично не надана. Як мінімум закінчення формулювання необхідно замінити на фразу «отримання … окремої вичерпної відповіді по суті кожного із викладених у запиті питань».

Введення нових складів злочинів проти журналістів.

Автор дійсно охопив в одному законопроекті великий масив медійних проблем. Багато попрацювали, зокрема, над Кримінальним кодексом. Йдеться про потенційне введення кримінальної відповідальності:

-  за «публічні заклики з боку посадових осіб уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування до обмеження свободи слова та свободи зборів, висвітлення та доступу до інформації, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів з такими закликами.» (Але не варто забувати, що обмеження свободи слова, доступу до інформації, свободи зборів з боку посадових може бути й легітимним);

-  за «ненадання інформації або надання неповної інформації за журналістським запитом»

-  за «завідомо незаконні рішення посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що пов’язані із забороною проведення масових заходів, пов‘язаних із реалізацією громадянами права на свободу слова та свободу думки.» (дещо дивно, щоправда, виглядає поняття «масові заходи» щодо «реалізації права на свободу думки» - колективні медитації? Крім того, способів обмеження свободи думки, не враховуючи хіба примусового психіатричного лікування, поки що не винайдено :)).

-  за посягання на життя, майно журналіста, технічного працівника (фактично йдеться про при рівняння їх до працівників правоохоронного органу, посягання на яких регулюється статтями 345, 347-349 КК України.

-   Професійна таємниця журналіста.
У зв’язку з введенням до КК України нових статей відповідні зміни плануються й у Кримінально-процесуальному кодексі, але в цій частині цікавішим є введення заборони на допит журналіста як свідка по кримінальній справі з  приводу того, що їм довірено при здійсненні професійної діяльності (доповнення до ч. 1 ст. 69 КПК). Але дану норму варто уточнити в контексті джерелі інформації, тобто поширення норми не лише зміст отриманої інформації, а й на захист джерел, оскільки наразі Закон України «Про пресу» допускає розкриття журналістом джерел інформації на вимогу суду.

Телерадіомовлення – соціально відповідальний бізнес
 Законопроект визначає телерадіомовлення як соціально відповідальний бізнес, забороняє власнику здійснювати політичну цензуру, замовчувати суспільно значущу інформацію, надавати перевагу будь-якій політичній силі чи посадовій особі, а також лобіювати власні бізнесові інтереси. Відповідні доповнення пропонуються до статті 5 Закону «Про телебачення і радіомовлення».

Зміни також можуть торкнутися правил формування редакційних рад та затвердження редакційних статутів. Нинішня формула представництва у редрадах 50/50 (від власника і від творчого колективу) замінюється на наступну: чверть членів – від власника, решта – від творчого колективу. Редакційний статут за чинним Законом «Про телерадіомовлення» затверджується власником одноособово, але пропонується, щоб власник телерадіоорганізації або уповноважений ним органом тільки подавав проект статуту на затвердження, яке реалізується рішенням загальних зборів усіх журналістів та редакторів телерадіоорганізації. При цьому для затвердження необхідна просто більшість голосів творчих працівників телерадіоорганізації, а для внесення змін до редстатуту – кваліфікована (2/3).

Розкриття власників телеканалів

Крім того, законодавчі зміни ймовірно зобов’яжуть телерадіоорганізації зазначати своїх основних власників після кожної інформаційної чи суспільно-політичної передачі (обов’язок «розміщувати інформацію з іменами реальних власників телерадіоорганізації (у випадку акціонування телерадіоорганізації – імена п‘яти власників найбільших пакетів акцій телерадіоорганізації) тривалістю не менше 4 секунди після кожного випуску інформаційних та  соціально-політичних програм»). Але необхідно чіткіше вказати, що норма стосується саме телеканалів. Також можуть виникнути питання щодо можливості зазначення реального власника: в проекті йдеться про зазначення імені, прізвища, але по-перше, у державних і комунальних ЗМІ реальним власником очевидно однозначно визнаватиметься юридична особа, по-друге, володільцями корпоративних прав на деякі телекомпанії можуть виявитися лише юридичні особи, які зареєстровані в офшорних зонах і просто не розкривають своїх власників.

В цілому, законопроект враховує вимоги журналістів. Однак, тепер важливо не лише заявити про бажання вирішувати проблеми. Їх треба реально вирішувати, а для цього законопроект треба узгоджувати і приймати. Це  значно складніше, аніж написання тексту.

 

 

Роман Головенко, Інститут масової інформації