Пересування журналістів у комендантську годину: на фронті легше, ніж у тилу

Ілюстрація ІМІ

Журналісти в тилових містах не мають змоги пересуватися під час комендантської години – такі повідомлення періодично отримує Інститут масової інформації. Навіть якщо повертаються після відрядження з передової. Винятками є випадки, коли журналісти отримали спеціальні перепустки. ІМІ вже робив заяву з цього приводу. Позиція військового керівництва полягає в тому, що вночі допускається пересування акредитованих при Збройних силах України журналістів у районах бойових дій, але не в тилу. На самій прескарті міститься таке не зовсім однозначне формулювання: “1. Прескарта дає право виконувати професійні завдання в районах ведення бойових дій та у комендантську годину відповідно до Правил роботи представника медіа у районі ведення бойових дій”. 

Що ж говорить законодавство?

Частина 4 статті 25 Закону України “Про інформацію” (в редакції від 13.12.2022) передбачає: “Після пред'явлення документа, що засвідчує його професійну належність, працівник суб’єкта у сфері медіа має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій та на територіях, де оголошено надзвичайний стан, надзвичайну ситуацію або вжиті адміністративні та медико-санітарні заходи (карантин), крім випадків, передбачених законом”.

Подібне формулювання міститься і в п. 4 ч. 1 ст. 11-1 закону про держпідтримку медіа та соцзахист журналіста. У цих нормах нас цікавить поняття району воєнних дій. Визначення поняття району воєнних дій на рівні закону не є досить чітким (“район воєнних (бойових) дій – визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії” – ст. 1 ЗУ “Про оборону України”).

Але Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України своїм наказом від 22 грудня 2022 року затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії. Залишимо за дужками те, що в цьому переліку розмежовано території можливих і активних бойових дій. Річ у тім, що сама наявність такого переліку вказує, що районом воєнних (бойових) дій вважається аж ніяк не вся територія України, попри те що російських бомбардувань зазнавали тією чи іншою мірою всі регіони.

Щодо всієї території України, то її коректніше схарактеризувати як таку, де діє воєнний стан. Але це поняття відмінне від поняття району воєнних дій (“Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень” – ст. 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”). 

Норми законів щодо професійного права журналіста працювати в особливих умовах і на територіях зі спеціальним режимом, як бачимо, не містять буквальної згадки про режим воєнного стану. Нагадаємо, що п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” передбачає як один із заходів цього режиму обмеження свободи пересування громадян.

З одного боку, автор цього тексту, який виступав також і співавтором нової редакції Закону “Про інформацію”, мушу посипати голову попелом і визнати, що норму, яка регулює права журналіста на роботу в умовах воєнного стану, можна й треба було прописати краще. 

З іншого боку, для медійників не є секретом існування на ринку багатьох псевдомедіа (найчастіше вони реєструвалися як друковані видання), що створювалися для того, щоб за плату видавати свої посвідчення псевдожурналістам. А ті вже користуються журналістськими посвідченнями для прикриття ними зовсім не журналістської діяльності. 

Перереєстрація українських медіа за новим законом не усуває і не могла б усунути повністю такого явища. Проте воно могло б виступити інструментом московських агентів, якщо надавати право пересування в період комендантської години всім особам з посвідченнями журналістів. Наразі ж медійникам у тилу необхідно оформлювати додаткові перепустки у військових адміністраціях для вільного пересування в комендантську годину.

Позиція ІМІ

Тому позиція ІМІ полягає в тому, щоб дозволити вільне пересування в період комендантської години журналістам, які отримали акредитацію ЗСУ. Такі журналісти пройшли належні перевірки, зокрема й Служби безпеки України, тому ймовірність появи серед них російських агентів можна вважати мінімальною. 

Однак прошу не вважати такий підхід зміною парадигми акредитації медійників при ЗСУ з можливості доступу на військові об’єкти на загальну дозвільну процедуру пересування Україною. Нова редакція наказу головкома №73 чіткіше й правильніше визначила цю акредитацію саме як механізм доступу на військові об’єкти.