Ко-від-мов-ка

Фото – thetimes.co.uk

Зараз уже добре відомо, що коронавірусна інфекція відбирає відчуття смаку й нюху. Але в Україні виявилося, що вона відбирає ще й мову. Не буквально, звісно, адже йдеться тільки про українську мову. Кілька народних депутатів від владної фракції вирішили довести, що епідемія ковіду не дозволяє впровадити норму щодо “поширення та демонстрування фільмів” українською мовою.

Ідеться про законопроєкти №5554 (ініціатори: Потураєв, Кравчук) і 5554-1 (Санченко), які за змістом дещо відрізняються в аспекті відтермінування норм мовного закону, оскільки другий є радикальнішим. У частині мови вони зосереджуються на строках набуття чинності нормами ст. 23 ЗУ “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (державна мова у сфері культури). Більшість її норм набирають чинності через два роки з дня набрання чинності цим законом загалом, тобто 16 липня 2021 року (два роки після 16.07.19).

Проєкт Потураєва-Кравчук пропонує відстрочити набрання чинності ч. 6 ст. 23 на “два місяці від дня відміни карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” (формулювання авторів законопроєкту збережено). Звертаємо увагу, що йдеться не про перехід у жовту чи зелену карантинну зону, а про скасування карантину взагалі. Норма ч. 6 ст. 23 мовного закону встановлює, що вироблені суб’єктами кінематографії України фільми розповсюджуються та демонструються в Україні з мовною частиною звукового ряду, виконаною державною мовою. Також інші фільми мають розповсюджуватися та демонструватися в Україні дубльованими або озвученими державною мовою. Це загальне правило, але норма містить різноманітні винятки для певних категорій кінофільмів.

На відміну від колег законопроєкт Санченка пропонує відстрочення для мовних норм ще мінімум на один рік (на три роки з 16.07.19) і лише через два місяці після скасування ковідного карантину, тобто, якщо карантин і скасують раніше, норми однаково зможуть набути чинності лише 16 липня 2022 року. Крім того, нардеп Санченко пропонує відстрочити набрання чинності не тільки частини 6, а й частини 2 статті 23. Частина 2 регулює мову проведення культурно-мистецьких, розважальних та видовищних заходів. Природно передбачається, що це саме державна мова з певними винятками. Тобто в другому законопроєкті відстрочується більше мовних норм і, можливо, на більший строк. 

У пояснювальній записці нардепи Потураєв та Кравчук нагадують про біди, які спіткали індустрію через епідемію ковіду, а проблему з мовою формулюють так: мовна норма щодо фільмів нібито “унеможливлює використання вже створеного контенту і водночас вимагає значних інвестицій у розробку і створення нового”. Насправді ж мовний закон не робить старий контент непридатним, його лише потрібно озвучити або дублювати українською. Як розуміти “необхідність значних інвестицій” у створення україномовного контенту? Хіба в Україні нема україномовних акторів? Різниця між фільмами лише в мові, але фільми українською потребують “значних інвестицій”, а російськомовні – ні... Феєрична логіка. 

Нардеп Санченко в пояснювальній записці переважно повторює аргументи своїх колег, а в контексті культурно-мистецьких заходів додає, що “виконання деяких законодавчих вимог призведе до додаткового фінансового навантаження на організаторів”. І до цих аргументів виникають аналогічні питання: хіба україномовним виконавцям платять більше, ніж російськомовним?

Варто також нагадати, що відповідні мовні норми були ухвалені майже два роки тому. Чи готувалася індустрія до їхнього виконання? Ковід в Україні з’явився, нагадаємо, в березні 2020 року. Хіба створення контенту українською чи російською мовою чимось суттєво відрізняється (як в умовах епідемії, так і без них)? І нагадаємо також, що для виконання закону не обов’язково створювати нове, можна перекласти українською вже наявну продукцію. Автор має підозру, що упередження щодо україномовного контенту й споживача в індустрії все ще залишаються стійкими (в усій красі ми могли їх спостерігати під час запровадження мовних квот на радіо). Хоча треба визнати, що чимало українськомовних громадян підігрують таким упередженням, за кожної нагоди переходячи на російську.

Якими можуть бути наслідки в разі схвалення одного з цих законопроєктів? Імовірно, відбудеться цементування теперішньої ситуації, коли більшість продукту виробляється російською з очікуванням того, що мовні норми в майбутньому можуть і скасувати. Основне прив’язування для відтермінування мовних норм здійснюється до карантинних обмежень, а вони можуть тривати ще роками. Такий песимізм зумовлений низкою факторів: 1) нові штами коронавірусу, які, ймовірно, зайдуть в Україну (особливо “Дельта” через РФ); 2) низький рівень вакцинації в Україні, що є не лише провиною влади, а й зумовлене переважно скептичним ставленням нашого населення до щеплень. Якщо прихід нових штамів можна прогнозувати до осені, то варто звернути також увагу на те, що всі два роки епідемії її пік у Європі припадав на весну, що, за припущенням деяких учених, зокрема Володимира Галицького, зумовлено більшою сприйнятливістю людського організму до вірусу саме в цей період. Тобто за найоптимістичнішим сценарієм скасування карантину могло б настати в травні 2022 року, а впровадження відповідних мовних норм – у липні 2022-го.

Запропоновані Микитою Потураєвим поправки до законопроєкту № 4107 ми тут не розглядаємо. Наразі парламент почав розгляд документа без цих правок. Крім того, формулювання в законі про регулювання певного роду правовідносин лише ним насправді не перешкоджає їхньому регулюванню нормами якогось іншого закону, оскільки в Україні відсутня ієрархія законів.