IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2017 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

21

64

5

26

Що не так із херсонськими новинами?

Поки ми сперечаємося щодо дотримання журналістських стандартів, місцева журналістика вчиняє самогубство.

Може скластися враження, що далі по тексту буде виключно ниття автора про «журналістика вже не та», але це враження хибне. Навпаки, я зроблю спробу розібратися, що відбувається в херсонському медіасередовищі, та запропонувати вихід з ситуації.

Про те що рівень журналістики в Херсоні за останні 3-4 роки впав кардинально нижче ватерлінії, не каже лише ледачий. Особливо це помітно, коли наприкінці тижня намагаєшся скласти для себе картину процесів, які відбуваються в місті і області, а замість цього отримуєш солянку з кримінальної хроніки та прес-релізів податкової та облдержадміністрації.

На мою суб’єктивну думку, найголовніші проблеми – це лінь і відсутність розуміння картини світу, особливо молодими журналістами.

Лінь вилилася у те, що з’явився цілий клас журналістів, які не пишуть новини. Вони взагалі нічого не пишуть. Якось споглядав за наповненням місцевого популярного сайту протягом дня, і вирахував, що 95% новин були звичайною «копіпастою» з інших сайтів. Тобто, існує ціла редакція, де сидить людина, що цілими днями копіює і публікує чужі новини.

Не дивно, що власник сайту психанув і почав шукати «пишучих журналістів».

У мережі після появи цієї реклами з’явилася ідея дописати «і думаючих», щоб місцевому медіамагнату не розчаруватися остаточно.

З розумінням та ж сама проблема. Про якісну аналітику чи бодай нормальний текст про якусь подію читачі херсонських сайтів давно забули. І тут проблема комплексна. В більшості редакцій працює від одного до 3 журналістів, які фізично не спроможні написати великий текст у перервах між копіпейстом та рерайтом чужих новин.

Це призводить до девальвації інформації, коли читач перестає не просто довіряти локальним ЗМІ, а навіть забуває про ідею продивлятися їх стрічку.

Працюючи у відділі громадських зв’язків міської ради, я неодноразово стикалась із тим, що журналісти просто не хочуть розбиратись у тій чи іншій проблемі. Легше просто взяти чиюсь готову думку. Так було з обговоренням проблеми з полігоном ТБО у Херсоні. Думки «міських божевільних», що нібито на полігоні процвітає дитяче рабство, місцевий канал включив до свого сюжету, при цьому журналістка, яка його готувала, підтвердила, що заява була неправдивою і навіть абсурдною. Проте розібратись у ситуації ніхто не збирався. Головне, як виявилось, – «телеканал подав думку у вигляді коментаря, а не як свою власну». Херсонські журналісти часто оперують поняттям «балансу думок», проте не розуміють, що це означає не просто показати дві сторони конфлікту, а також аналіз та перевірку їхньої аргументації. Стандарти ж достовірності вимагають, щоб кожен факт, озвучений у матеріалі, мав ідентифіковане та надійне джерело інформації, – стверджує співробітниця відділу громадських зв’язків Херсонської міської ради Інна Зелена.

Серйозну «допомогу» у справі девальвації надають прес-служби різних відомств, особливо поліції та МНС. В деякі дні, особливо передсвяткові та вихідні, коли відчувається значний інформаційний голод, новини цих структур заповнюють стрічки новин на 80%.

Відчувши попит серед місцевих журналістів, прес-служба поліції збільшила в рази кількість кримінальних новин, причому, розуміючи специфіку, видає їх не у форматі прес-повідомлень, а відразу у форматі новин. А вже акулам пера доводиться конкурувати хіба що в заголовках, які вже стали брендом Херсонщини.

Херсонська журналістика – це, у своєму роді, королівство кривих дзеркал, де відображення залежить виключно від гонорару або симпатії/антипатії автора. Наша біда в тому, що у нас немає реально незалежних журналістів. Незалежних від редакційної політики ЗМІ. Незалежних від власного “я”. Незалежних фінансово. Тому всі знають, що наші “жнива” – це вибори, а наша щоденна “битва за врожай” – це відпрацювання регулярної джинси. Але це, на жаль, тільки одна сторона медалі. Друга – безграмотність і відсутність професіоналізму у переважної більшості медійників, яка в поєднанні з першою і дає цей несмачний мікс під назвою “херсонська журналістика”, – коментує ситуацію досвідчена журналістка Ніна Гриценко.

До цього ще треба додати повну відсутність рекламного ринку, що призвело до відсутності конкуренції між редакціями. Інколи під час написання новини ловиш себе на думці, а чи слід витрачати на це час, адже унікальною ця новина пробуде 5 хвилин. Саме до того часу, як вийде в ukr.net і буде стягнута на 3-4, а інколи і 12-15 місцевих сайтів, і загубиться серед кримінальної хроніки та важливих новин з facebook.

Побачити вихід з цього замкнутого кола – лінь-бідність-безграмотність – важко. З одного боку, в місті існує ВНЗ, що готує журналістів, а з іншого відчувається шалений брак притомних кадрів.

Вихід з цієї ситуації один – повернути конкуренцію між редакціями. Конкуренцію за рекламодавця, що буде обирати між якісним і дешевим виданням, розуміючи, на яку аудиторію він розраховує. І тільки ця конкуренція дозволить редакціям заробляти, збільшувати та видавати якісні новини. Питання про те, як завести рекламодавців до локальних інтернет-ЗМІ, автор залишає відкритим, з огляду на відсутність чіткої відповіді зараз, але закликає колег до дискусії з цього приводу.

Іншого шляху виходу з цієї системної кризи немає.

Сергій Нікітенко, регіональний представник ІМІ у Херсонській області, для сайту МОСТ

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House та МЗС Норвегії.

Ще Блоги