Чи існують незалежні ЗМІ Донеччини, або Незалежність – це…

Незалежних ЗМІ на Донеччині майже не було. З початком війни за залученням грантів від іноземних донорів у 2014–2015 роках на медіаринок регіону вийшли нові незалежні від олігархів та політиків ЗМІ. 

"Запит на незалежну журналістику в регіоні величезний"

Більшість тепер незалежних журналістів та редакторів Донеччини колись працювали в "залежних" ЗМІ Донецької області. Це в інтерв’ю підтверджує Марія Давиденко, директорка інформаційної агенції Вчасно.

"Саме відсутність можливості висвітлювати події незалежно від тих політичних структур, які інвестували в медіа, спонукала шукати нові рішення. Такий вибір зробили кілька наших журналістів. У 2014-му ми розуміли, що на Донеччині більш ніж 90% медіа контролюють сили колишньої Партії регіонів”, – каже Марія Давиденко.

Журналісти без вагань обрали бік незалежної України й почали роботу над створенням незалежного онлайн-ресурсу. Вже на початку 2015 року почали роботу в Покровську Донецької області – спочатку як місцеве медіа, але через запит на незалежну журналістику в регіоні через кілька місяців розширили свою географію на всю Донецьку і частково Луганську область.

"У багатьох містах регіону ми зустрічали місцевих активістів, які відчайдушно намагалися змінити життя в рідних містах, просували ідеї демократії та реформ, але саме такі люди були небажані на шпальтах і сайтах заангажованих ЗМІ. А на "Вчасно" ці люди мали можливість донести до аудиторії свої думки й продовжувати боротьбу. Так у нас сформувалося коло зв’язків із громадськістю Дружківки, Слов’янська, Торецька, Покровська, Добропілля, Лиману та інших міст. Ми досі тримаємо цей зв’язок", – розповідає директорка сайту Марія Давиденко.

Згодом редакція почала опановувати антикорупційні розслідування. "Люди хочуть знати правду про витрачання бюджетів і схеми посадовців, і прагнуть змін. Ми робили постійний моніторинг дій місцевих адміністрацій та Донецької ОДА. Кілька наших розслідувань були дуже успішні та привернули увагу правоохоронців і інших організацій. Наприклад, журналісти Вчасно запобігли розкраданню 326 млн грн Європейського банку посадовцями Покровська. За результатами цього розслідування ПРООН провела моніторинг тендерів і скасувала їх! Прагнення до незалежності та вільної України в нас величезне! Нам мало просто видавати якісний контент, ми хочемо більшого, щоб висловити свою громадянську позицію", – каже Давиденко.

З початком повномасштабного вторгнення двоє журналістів з редакції пішли за власним бажанням до ЗСУ. На жаль, у березні 2023 року на Бахмутському напрямку загинув журналіст-розслідувач Олександр Цахнів, який доклав багато зусиль до боротьби за демократичну, незалежну Україну. 

"Неповним складом, але ми продовжуємо нашу боротьбу – частина редакції працює поряд з лінією фронту, виїжджає на оперативні репортажі з деокупованих територій, записує інтерв’ю із захисниками України", – розповідає редакторка.

Спостерігають журналісти й за процесами на окупованих територіях. Весь контент спрямовано на боротьбу з російською пропагандою і фейками, що в Східній Україні нібито чекають росію та не мріють про незалежність України. За це в лютому-березні 2022 року Вчасно зазнав агресивних DDoS-атак російських хакерів, а потім був заборонений для користувачів з рф та окупованих територій.

Незалежні ЗМІ – це іноземна аудиторія

Під час повномасштабного вторгнення редакція Вчасно почала розвивати новий напрям актуальних інтерв’ю, коментарів і аналітики від українських або міжнародних експертів. Для іноземної аудиторії частина контенту перекладається англійською мовою.

"Саме розвиток цього напряму привів нас на саміт НАТO у Вільнюсі 2023 року. Хоча вже до цього ми мали досвід інформаційного партнерства міжнародної безпекової конференції НАТO у Ризі (Латвія)", – розповідає про прорив регіональної журналістики директорка інформагенції Вчасно.

На цих двох подіях редакція Вчасно стала єдиним регіональним українським медіа, яке працює на заходах такого рівня. 

На чому тримається таке незалежне медіа, як Вчасно? Насамперед на прагненні кожного з незалежних журналістів бачити Україну вільною та незалежною.

"Звісно, важлива і фінансова сторона – наразі всі незалежні медіа тримаються завдяки інвестиціям демократичних донорів, які забезпечують розвиток вільних ЗМІ.  Ми принципово не співпрацюємо з політичними партіями або організаціями, із сумнівними інвестиціями або замішаними в корупційних справах. 

Щодо ведення соцмереж нашого тг-каналу – це спільна творча робота колективу. Поки ми шукаємо людину на вакансію SMM-менеджера. Тому ласкаво просимо до нашого бойового, патріотичного колективу", – запрошує до команди директорка сайту Марія Давиденко.

Код міста Маріуполя – 0629

Єдиним регіональним незалежним ЗМІ для Маріуполя був і залишається 0629.com.ua. А бути незалежними ЗМІ в Маріуполі в різні періоди було по-різному, ділиться досвідом Анна Мурликіна, редакторка сайту.

"Тоді (2009 року. – Авт.) усі маріупольські ЗМІ були поділені між власниками і представниками олігархату. Між цими власниками була конкуренція, і в медіа спливали різні компромати. Було дуже цікаво працювати, в умовах отакої конкуренції вибудовувалися нормальні стосунки між колегами. Адже маріупольські журналісти відокремлювали роботу від свого роботодавця", – розповідає Анна Мурликіна.

Після того як мільйонер, олігарх, власник промислових об’єктів та портів Рінат Ахметов придбав обидва металургійні комбінати Маріуполя, разом з ними він придбав і корпоративні ЗМІ цих підприємств – газети, телеканали, сайти, припинив існувати машинобудівний Азовмаш, і конкуренція зійшла нанівець.

"Це було одне велике медіа по суті, вони не намагалися навіть посилати декількох операторів на різні заходи, тобто один і той самий сюжет міг тиражуватися всіма ахметівськими каналами, а також міською газетою і сайтами. Тоді зникла і конкуренція, і добре ставлення між колегами", – розповідає історію маріупольської журналістики редакторка сайту 0629 Анна Мурликіна. 

Так сталося, що від монополізації підприємств та ЗМІ Маріуполя люди почали ототожнювати себе з роботодавцем, а можливо, що і піар-служба була настільки потужна, що мала вплив на свідомість своїх співробітників, зокрема на журналістів. Мали свій вплив і підвищенні гонорари для працівників ЗМІ, які належали Рінату Ахметову.

"Я називаю це "перетікання свідомості". Можу сказати, що починаючи з 2012 року дружба між медіа закінчилася", – резюмує редакторка маріупольського сайту 0629. 

На ставлення між медійниками, звісно, вплинули і події Революції гідності. Спілкування між журналістами різних медіа Маріуполя стало менше, зменшилась і кількість друзів серед колег, але працювати було так само цікаво. 

"В умовах, коли ти можеш писати все, а інші пишуть за "темниками", то саме твоє слово найвпливовіше. І саме на твоє видання дивляться насамперед представники влади. Бо яка їм цікавість спілкуватися з тими, хто і так напише те, що вони скажуть написати?" – згадує редакторка. Тож журналісти єдиного на весь майже півмільйонний Маріуполь незалежного ЗМІ працювали в дуже цікавому робочому ритмі. 

Незалежний сайт 0629 справді мав вплив на розвиток міста і громади. Редакція сайту інформаційно  підтримувала всі громадські акції, всі акції протесту і будь-які корисні громадські ініціативи. Зокрема, з важливих для міста питань – це тема екології, незаконного будівництва, засвоєння громадського простору та міського бюджету.

"Ці заходи мали конкретні результати, зокрема покращення екологічної ситуації або захист Міського саду Маріуполя від забудови. Коли ми відчували результат, ми розуміли, що працюємо не дарма, – каже Мурликіна. – А ще так приємно було через це, бо наші гонорари завжди були значно нижчими, ніж в ахметівських ЗМІ. Ми не мали змоги платити такі зарплати, як були на МТБ або в газеті "Приазовський робочий", і утримували своїх співробітників завдяки тому, що вони мали працювати вільно!" – каже редакторка сайту 0629.com.ua Анна Мурликіна.

Будь-яке ЗМІ залежне, от тільки одні залежать від реклами й малого бізнесу, грошей донорів. Інші від грошей політиків і замовних матеріалів.

"Якби не було бізнесу в Маріуполі, не було б нашого медіа і не було б грошей, щоб ми могли працювати так, як ми хочемо. Тому ми були не просто зацікавлені в рекламі, а були зацікавлені, щоб малий і середній бізнес розвивався в Маріуполі", – каже редакторка.

Сайт зробив чимало проєктів, націлених на розвиток та підтримку бізнесу. На жаль, з війною в Маріуполі закінчився період і бізнесу і вільних ЗМІ.

"Ми думали, що закриваємось і не зможемо працювати. Можливість існування за грантові кошти ми взагалі не розглядали й навіть не шукали, нам просто запропонували допомогу!" – ділиться позитивом Анна Мурликіна.

Від читачів приходить відгук – тому редакція працюватиме. Допоки цей зв’язок триває – редакція маріупольського сайту і далі шукатиме грантові можливості й працюватиме як незалежне ЗМІ. Але що довше окупація триватиме, то менше буде той зв’язок маріупольців зі своїм містом.

"Я не знаю, коли настане момент, що ми скажемо собі: крапка, ми більше Маріуполю не потрібні. Але я плекаю надію, що Маріуполь деокупують до того часу, як ми поставимо цю крапку", – підсумовує редакторка сайту 0629. 

Незалежна журналістика – це протистояти пропаганді

Всі газети, телеканали й сайти, власником яких був олігарх Рінат Ахметов, припинили своє існування. Так, у Маріуполі припинили існування газета "Приазовський робочий", телеканал "Сігма", "Донбас ТБ", сайт mrpl.city. Через повномасштабну російську агресію припинили ефірну трансляцію і вже не можуть називатися повноцінними телеканалами ТБ7 і МТБ.

Микола Осиченко, СЕО телеканалу МТБ, тепер веде свій телеграм-канал, а один з мотивів робити дописи й прямі ефіри для телеграм-каналу кожен день не зупиняючись – контрпропаганда. 

"Для мене це дуже важлива тема, тому що я розумію: дуже велика роль медіа не в тому, що відбулось у 2014 році, а в тому, що сталось у 2022 році. Звісно, ми не могли цьому протистояти, але можна було і треба було працювати краще, – говорить він. – Схоже, що люди саме під час повномасштабної війни почали відчувати лицемірство, брехню, фальш". 

Щодо мети – нічого не змінилося, допоки йде війна, мета в мешканців Донецької області, рівно як і в журналістів, одна – вижити. 

"Якщо брати деокупацію, яку ми так чекаємо, то в мене амбіційні й грандіозні плани! Я націлений на дуже важку роботу в медіасфері Донецької області. Це буде дуже важко. Бо ми ж розуміємо: якщо говорити про мешканців Донецька, Макіївки, Луганська, Ясинуватої, які давно під окупацією, то там треба буде працювати з населенням, з одного боку, дуже ніжно, а з іншого – дуже жорстко", – розповідає Микола Осиченко.

За девʼять років окупації виросло покоління дітей, які нічого не чули, крім російської пропаганди та війни, і їх доведеться "лікувати" від цього, ділиться думками Микола Осиченко. 

Колектив МТБ не втратив жодної людини під час обстрілів, всі, хто працював на каналі, вижили в Маріуполі під час облоги та масованих авіа- та ракетних обстрілів. 

Микола Осиченко, як і інші маріупольські журналісти, які не зрадили свою професію та країну, сподівається на суворий та справедливий суд. Над колаборантами з професії.

Незалежна журналістика – це можливість говорити без цензури

Усю свою професійну діяльність Микола Осиченко працював за кадром. Але повномасштабне вторгнення та очікування війни все змінило. Микола  забув про комплекси та 23 лютого 2023 року видав свій перший блог в ефір, адже люди з усієї країни та світу потребували інформації з Маріуполя, міста, яке стояло на передовій, а з 2014 року було у фокусі міжнародних та столичних видань. 

"Це був короткий запис "Відповіді на панічні питання". Я ніколи не думав, що це мене так зачепить, і я, як тільки міг, одразу записував відео вже з блокадного Маріуполя. Я дуже здивувався тому відгуку, який побачив від людей", – говорить він.

Останнє відео від Миколи Осиченка на тіктоці набрало більш ніж 100 тисяч переглядів. Це була відверта, але конструктивна критика на фільм від пропагандистів Маріуполя про події на комбінаті "Азовсталь" під час облоги міста. 

"Ті покидьки видали якусь ср*нь, вони це називають фільм! І всі мовчатимуть? Його ж подивилася купа людей і ще купа тут може подивитися. Всі глядачі робитимуть висновки з цього лайна? Мене оце дуже злить, вони намагаються перекроїти історію. Я був і у 2014-му в Донецьку, і у 2022-му в Маріуполі, і не дам забути та переписати історію", – з емоціями ділиться думками Микола Осиченко.

Бахмут на зв’язку!     

Ще одне незалежне ЗМІ Донеччини – громадський медіапортал "Бахмут IN.UA", який  працює з 2015 року. Популярність сайту різко зросла під час запеклих боїв за це місто. 

"Інколи заробляємо гроші на комерційній рекламі, але це не суттєво. Донори довіряють незалежним регіональним ЗМІ, і зараз ми вже перебуваємо на стадії, коли вони до нас приходять і самі пропонують гроші для втілення ідей", – ділиться досвідом фінансова директорка ГО "Бахмутська фортеця" Альона Щекодіна.

З початку повномасштабної війни бахмутяни змогли не лише утримати наявний колектив, але й розширитися. З двох постійних працівників до дванадцяти членів команди. 

"Ми пропонуємо гідну та конкурентну зарплату для працівників, виплачуємо премії, поступово оновлюємо техніку для працівників, користуємося різними платними програмами, які роблять контент якіснішим та цікавішим", – говорить Альона Щекодіна, фінансова директорка ГО "Бахмутська фортеця".

Завдяки менторській підтримці від МДФ USAID розробила для організації фінансову політику. 

"Ми працюємо і поповнюємо місцевий та державний бюджет, щомісячно наші податкові платежі становлять майже 70 тисяч гривень", – не приховує інформації  фінансова директорка ГО "Бахмутська фортеця" Альона Щекодіна.

Сайт Бахмута IN.UA конкурує з регіональними й столичними ЗМІ, тому редакція тримає високий рівень журналістських стандартів.

"Узагалі всі місцеві релоковані ЗМІ потрапили у важку ситуацію, коли їм потрібно втримати аудиторію, і одночасно вони працюють у конкурентному полі на зовсім іншому професійному рівні, ніж раніше, і тут також ми вимушені постійно розвиватися", – розповідає головна редакторка громадського порталу "Бахмут" Анна Бокова.

Крім того, донорські проєкти мають купу вимог щодо індикаторів, рівня впливу, щоб досягти цього в кожній сфері діяльності має працювати окрема людина.

"Мені важко як керівниці розуміти, що в деяких моїх співробітників немає вихідних, бо коли людина працює на соцмережах, особливо твіттері, адже це дуже специфічна мережа, дуже важко, і людина вигорає. Існує і психологічна, і фізична втома, нам дуже потрібна підміна і люди, адже кількість пропаганди й фейків від ворога зростає. Ми маємо боротися з цим на всіх рівнях і в усіх форматах", – каже Анна Бокова.

Рік тому, львів'янка Ірина Бенцак потрапила до маленького регіонального медіа з Бахмута. 

"Тоді в нас було лише дві мережі, Instagram та Facebook, і чимала аудиторія, яка евакуювалася з міста або от-от мала це зробити. Так ми почали розповідати історії тих, хто покинув місто або залишався, бізнес, який релокувався чи працював, незважаючи ні на що. Ці історії ми адаптовували під різні формати, поширювали та знаходили нових героїв", – розповідає Ірина Бенцак, SMM-менеджерка.

Вже через п’ять місяців з’явилася перша стратегія. Тоді журналісти Бахмута запустили телеграм і придумали собі велику місію: створити віртуальний дім для бахмутян, більша частина яких уже на той час перебувала в евакуації. 

"До недавнього часу навколо новинної сфери в Україні існувала форма виняткової офіційності і лише формальна атмосфера. Соцмережі, зокрема твіттер, дозволяють подавати новини в більш дружній формі, з мемами й жартами, які зрозуміють лише українці. Для багатьох медіа дистрибуція у твіттер радше іміджева історія, а ми хотіли саме створити атмосферу, ніби ти прийшов до свого хорошого друга поговорити про те, що відбувається у світі чи країні, але знаєш, що він дотримується журналістських стандартів і не скаже того, що наразі точно не відомо", – розповідає редакторка твіттеру сайту Вікторія Демчук. 

Щодо англомовної версії, це радше запит і бажання розповідати про війну в Україні на весь світ.

"Ми знали, що Бахмут – це топонім, який часто чують за кордоном, але з досвідом зрозуміли, що на обстріл Донеччини та Львівщини іноземці реагують однаково. Саме тому вирішили розширити територію мовлення, щоб надавати людям ширший контекст. Після публікації окремих новин розумієш, наскільки в іншому контексті живуть люди", – ділиться подробицями Вікторія Демчук.

Для того щоб привернути увагу до проблем бахмутян, журналісти сайту налагодили комунікацію з посадовцями, адже дійсно хочуть, щоб місто було відбудоване. Йдеться не лише про матеріальне, а й про морально-психологічне.

"Це така терапевтична тема наших читачів про те, що Бахмут має історичне значення, що він має бути відбудований. Ми залучаємо і громаду, щоб вона говорила про свої потреби, тому що так буде простіше формувати стратегію відбудови цього міста", – каже Тетяна Семаковська, випускова редакторка "Бахмут IN.UA".

Мешканці Бахмута зараз в евакуації, громада не може зібратися, як раніше, офлайн, розповідають журналісти, і єдиний зручний спосіб, куди можуть доєднатися і люди із закордону, і з великих міст, і із селищ, – це онлайн-платформа та соцмережі. 

"Саме для того ми робимо різні обговорення, щоб можна було вислухати думки всіх, кому це цікаво, і щоб і владу можна, і люди могли б між собою поговорити, дуже важливо чути голос містян, щоб ми розуміли, що йдемо в правильному русі", – говорить Тетяна Семаковська.

Сьогодні "Бахмут IN.UA" розвиває твіттерську українськомовну і англомовну спільноти, а тікток за три місяці зібрав більш ніж 4 тисячі підписників. Загальне охоплення за липень на всіх платформах понад 6 мільйонів підписників. 

"Наш маленький Бахмут росте, ми згадуємо мирні часи, багато говоримо про відбудову, спілкуємося та разом з читачами мріємо про повернення додому", – підсумовує SMM-менеджерка "Бахмут IN.UA" Ірина Бенцак.

Юлія Гаркуша регіональна представниця Інституту масової інформації в Донецькій області