Як працює Доступ до інформації: Болгарія.

Відповідний закон там діє з 2000 року і він спричинив до того, що громадяни, журналісти та громадські організації активно користуються інформаційними запитами, аби і сформувати власну думку про діяльність органів влади або зробити свій внесок в управління державою.

Наприклад, саме завдяки інформаційному запиту члени Спілки Журналістів Болгарії розкрили масштабну корупційну схему. Одинадцять редакторів газет та журналів подали інформаційний запит до Міністерства фінансів, з вимогою оприлюднити найменування банків, в яких мають рахунки найбільші державні компанії та за якими критеріями ці банки було обрано. Інформація, запитувана головними редакторами була відкрита Міністерством фінансів.

Виявилось, що більше 50% капіталів державних підприємств зберігаються лише в трьох болгарських банках, що фактично означало - державні гроші перебувають в тіні, без громадського контролю, та ще й з ознаками монополізації, що створює умови для корупції .

Ще один приклад з дієвістю інформаційного запиту – скандальна історія виконавчого директора державного Аграрного фонду Каліни Ілієвої. В пресі виникла інформація про те, що диплом Каліни Ілієвої підроблений, а отже вона не має необхідної освіти для того, щоб обіймати посаду. Каліна Ілієва, наче б то закінчувала Німецький університет, згідно із законодавство Болгарії, диплом іноземного вишу повинен бути легалізований спеціалізованим органом. Маючи диплом затверджений Міністерством освіти, молоді та спорту Ілієва більше, ніж рік обіймала посаду.

Проводячи журналістське розслідування Дірінка Ніколова подала інформаційний запит у відповідні державні органи., про більш детальну інформацію щодо освіти Ілієваї, назви університету та року випуску. Державні органи не надали відповіді на запит і тому справа потрапила в Адміністративний Суд міста Софії. Справа набула резонансу і Берлінський інститут механіки та економіки підтвердив, що диплом фальсифікований

В Болгарії розпоряднику інформації надано 14 днів для того, щоб надати відповідь на запит, ( в Україні 5 днів. ) Але там зовсім інакше працює принцип відкритості. Закон встановлює, що уся інформація є відкритою, крім тої, яка належить до інформації з обмеженим доступом (конфіденційна інформація, державна та службова таємниця), доступ до якої може бути надано тільки у тому випадку, коли існує значний суспільний інтерес.

Кожного року в Болгарії створюються спеціальні експертні групи, які переглядають статус інформації з обмеженим доступом. Тенденція показує, що відсоток інформації з обмеженим доступом постійно зменшується і на даний момент 87, 07% знаходиться у відкритому доступі, і 12,93% в обмеженому.

Болгарське законодавство також закріплює принцип, згідно з яким обмеження в доступі діють лише стосовно інформації, а не документу, тому якщо в документі міститься інформація з обмеженим доступом, та інформація доступ до якої не обмежено надається запитувачу.

В болгарському законі теж застосований широкий підхід до визначення розпорядника інформації. Ними визнаються усі три гілки влади, а не лише виконавча.

Також в Болгарії з’явилася уже ціла низка спеціальних інформаційних законів, які стосуються безпеки, екології, нерухомості які звертаються до процедури, закріпленої в Законі про доступ до публічної інформації

За час дії Закону в Болгарії було створено он-лайн реєстр документів, які знаходяться у розпорядженні державних органів.

Дуже проблемним на даному етапі для країни залишається питання оприлюднення контрактів органів державної влади із приватними особами, як показують дослідження Access to Public Information запити про державні тендери та закупівлі зараз найпопулярніші. З метою зробити цю інформацію прозорішою нещодавно відкрито Торговий реєстр.

Також для виконання ефективного виконання закону було утворено спеціальні адміністративні структури, читальні зали, відповідних осіб, які відповідають на запити для полегшення доступу до публічної інформації

Станом на 2010 рік значно зросла частка вчасно наданих відповідей на інформаційні запити – 52% (ще у 2009 вона становила 42,6%), проте мовчазна відмова досі трапляється у 37% випадків (у 2009 році - 41%) і залишається найпоширенішим способом порушення інформаційних прав.

Більшість судових справ по доступу до інформації стосуються виконання державними органами своїх обов’язків за законом про доступ до публічної інформації (248 з 328).

За даними моніторингу, 97% державних інституцій мають свій офіційний веб-сайт, який відповідає вимогам закону і на якому спеціально створений розділ про доступ до публічної інформації, який містить детальні інструкції а також електронну форму подання запиту. Обов’язковою вимогою є оприлюднення фінансових звітів, а також опублікування котрактів із приватними особами. На даний момент в країні немає жодної судової справи про неоприлюднення інформації органами державної влади.

 

Оксана Іванців, ІМІ