Перші результати відкритого доступу

09.11.2011, 02:01

На Полтавщині є село Панасівка. Воно одне з тих сіл, які щороку виявляються все більше відрізаними від цивілізації. Вибратися із села надзвичайно важко, добратися - так само. Оскільки через село не проїжджають навіть автобуси.

Проте, місцеві мешканці не стали миритися з таким станом речей і вирішили самі з’ясувати, чому вони не можуть добратися бодай до обласного центру, написавши колективний інформаційний запит до Полтавської обласної державної адміністрації.

Відповідь людей здивувала, здивувала вона і обласну адміністрацію: як з»ясувалося, перевізник, що виграв тендер на перевезення від обласного бюджету, просто не заїжджає до їхнього села, хоча й повинен відповідно до умов тендеру та маршрутів.

Чиновники у Полтаві пообіцяли, що розірвуть угоду з недобросовісним перевізником і укладуть з іншим, який таки їздитиме до Панасівки. Тепер мешканці села написали новий запит - чи відбулося розірвання угоди і коли до них приїде автобус. Закон про доступ став для них тим інструментом, використовуючи який можна змінити чимало умов власного життя.

Закон - це також серйозний інструмент, за допомогою якого можна вирішувати і більш об»ємні питання, наприклад проблему балансу державного бюджету. І якщо влада говорить про економію та скорочення соцілаьних витрат, то саме журналісти дають цій владі розуміння, де можна зекономити на багатших, а не винятково на найбідніших.

Приклад - журналістське розслідування Української правди, в якому йдеться про те, хто проживає на на державних дачах у Конча -Заспі і скільки коштів з бюджету йде на утримання цього комфорту для нинішніх та колишніх урядовців.

Журналістам вдалося з»ясувати що не гребує грішма з бюджету на забезпечення державної дачі і колишній президент Віктор Ющенко, який є власником цілком придатної для житла нерухомості.

Загалом, «Українська правда» порахувала, що на державних дачах живе близько сотні колишніх та нинішніх політиків, відмежовуючись високим паркaном від народу, який їх обрав.

В списку щасливчиків, які живуть за народний кошт також колишній спікер Олександр Мороз, діючий Голова Верховної Ради Володимир Литвин, екс-прем’єр-міністри Анатолій Кінах та Юрій Єхануров, а також народний артист України Богдан Ступка. В Пущі-Водиці на державних дачах живуть: колишній Генеральний прокурор Медведько , еск-міністр України з питань надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич, суддя Конституційного Суду України Домбровський.

Також за останніх два роки список жителів vip-містечок поповнили генпрокурор Віктор Пшонка і глава Київської міської адміністрації Олександр Попов, голова Конституційного Суду Анатолій Головін, остання керівниця адміністрації президента при Ющенку Віра Ульянченко, голова Вищого спеціалізованого суду з кримінальних та цивільних справ Леонід Фесенко.

Як показують журналістські розслідування, наші політики навіть після того як залишають посади, не бажають розлучатись з державними привілеями. Так само видання з’ясувало, що більшість народних депутатів, зарплатня яких становить 17000 грн, активно отримують ще й матеріальну допомогу та беруть квартири, що їх будують за рахунок бюджету.

Проте, інформування про це стимулює владу більш раціонально ставитися до бюджетних грошей. А це вже серйозний крок вперед.

Варто відзначити, що далеко не завжди влада охоче ділиться інформацією про гроші - зарплати, надбавки, тендери та їх переможців.

Зокрема, досить голосний випадок, коли Апарат Верховної Ради відмовив журналістові Мустафі Наєму у наданні декларації про доходи народних депутатів, вважаючи що це інформація з обмеженим доступом та надає депутатам самим право вирішити чи бажають вони оприлюднити ці дані. На даний момент ця справа перебуває у судовому розгляді.

На локальному рівні таких випадків ще більше. Зокрема, у Тисменниці Івано-Франківської області голова райради В.Семенів відмовив у запиті громадській організації, яка хотіла знати про суми заробітної плати, винагород та інших надходжень, пов'язаних з місцем основної роботи працівників райради та самого голови. Активістам відмовились надати інформацію, мотивуючи це тим, що вона є конфіденційною.

Проте, це зрозуміла маніпуляція. Будь-що, що фінансується з бюджету, тобто за наші податки не може бути закритим. Це - важлива новація закону «Про доступ».

Можна і треба питати про все - починаючи від тендерів, які оголошені та їхні умови, до переможців та їхні ціни; про зарплати чинвоників та матеріальну допомогу; про їхні авто та про кількість грошей, скільки вони виділяють з бюджету на садочки, школи і лікарні; про те, чому в село не приходить соціальний працівник, як отримати пільгові путівки для оздоровлення дитини, і будь-що, що є для вас важливим в контексті того, як влада виконує свої обов»язки.

Питати можна найзручнішим для вас способом: поштою, телефоном, е-мейлом, факсом. І державні органи зобов’язані зробити цей процес якнайпростішим. Зазвичай на сайтах вказано шляхи подання інформаційного запиту або навіть міститься електронна форма, яка покликана полегшити процедуру його подання.

Часто трапляються випадки, коли відповідного розділу на веб-сайті немає або він взагалі не працює або не вказано контакти, куди можна посилати запит. Зокрема, навіть на сайті Верховної Ради України не працює електронна форма для подачі запиту. Тоді запит можна занести до органу влади власноруч і зареєструвати у відповідному відділі.

Ви маєте вказати в запиті своє ім»я, прізвище та по батькові, чітко сформулювати питання та подати адаресу, куди треба надіслати відповідь. Відповідь має бути за 5 днів.

Не отримавши відповіді, пам’ятайте про своє право оскаржити це. Закон чітко передбачає - влада має бути підзвітною і відповідати на всі питання громадян, які, власне, і утримують владу. І це саме той шлях, який може суттєво змінити умови вашого життя, дати можливість впливати на владу та примусити владу зважати на потреби та інтереси тих, хто цю владу обирає.

Оксана Іванців, ІМІ

Liked the article?
Help us be even more cool!