Мораль як інструмент цензури: типово український досвід

Там йдеться не лише про мораль та комісію, що має її відстежувати за бюджетні гроші. Там є чимало і про інструменти впливу.

Досить типова українська ситуація, коли прикриваючись інтересами захисту морального здоров’я суспільства, цей законопроект відкриває дорогу до численних зловживань з боку органів державної влади в інформаційній сфері.

В країні, де дуже часто використовуються подвійні стандарти, відкриття на законодавчому рівні невиправданого контролю над ЗМІ може легко привести до неправового тиску на медіа, а також до суттєвого обмеження доступу до інформації.

Документ прописаний так, що у будь який момент може стати репресивним механізмом обмеження свободи слова. Ми навіть вже не говоримо про численні недоліки юридичної техніки, які містить законопроект, - в ньому закладені просто вибухові механізми, які надають пряму можливість державним органам втручатись у діяльність преси.

В ньому є ціла низка небезпек, які стосуються як преси, так і кожного з нас.

Небезпека перша, яка стосується всіх. 

Законопроект "Про захист суспільної моралі" накладає відповідальність за поширення інформації, що "завдає шкоду суспільній моралі". Проте, треба відзначити, що саме поняття "суспільна мораль" є занадто абстрактним для того, аби бути критерієм для притягнення до відповідальності.

Абстрактність законодавчих формулювань також відкриває можливості для втручання державних органів у здійснення будь-ким з нас своїх прав.

Одним із найкоротших шляхів до зловживання є неаргументоване розширення повноважень органів державної влади, які вони можуть застосовувати на власний розсуд - тобто нечітке регламентування в законі та віднесення питання на розгляд державного органу.

Небезпека друга: обмеження свободи ЗМІ.

Частина 2 статті 10 законопроекту встановлює: припинення випуску друкованого засобу масової інформації, що використовується для розповсюдження інформації з порушенням вимог, передбачених цим законом, а також заборона демонстрації фільмів, програм, інформаційних матеріалів, видовищних заходів тощо, що завдають шкоди суспільній моралі здійснюється за рішенням суду.

Підставою для закриття ЗМІ може бути розміщення інформації, яка:

пропагує війну, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України, тероризм, інші прояви злочинної діяльності;

пропагує національну, расову та релігійну ворожнечу, зокрема расизм, ксенофобію, українофобію, антисемітизм;

пропагує фашизм та неофашизм;

принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;

пропагує неповагу до національних і релігійних святинь;

принижує особу, є проявом знущання з душевнохворих, літніх людей, людей з фізичними вадами (каліцтвом);

пропагує вживання токсичних, наркотичних, психотропних речовин, алкогольних напоїв, тютюнопаління;

пропагує насильство і жорстокість;

пропагує проституцію, звідництво, торгівлю людьми, створення та поширення продукції порнографічного характеру;

містить порнографію чи дитячу порнографію;

містить оголошень про інтимні зустрічі за винагороду у будь-яких засобах масової інформації, а також їх розповсюдження будь-яким іншим способом;

нецензурних лайливих і брутальних слів у продукції друкованих засобів масової інформації, у телевізійних та радіопрограмах (передачах), що розповсюджуються протягом ефірного часу у добовому відрізку з 6:00 до 23:00, окрім каналів з обмеженим доступом.

Коментарі тут зайві, бо чимало слів у творах відомих сьогодні письменників можна трактувати як лайку, чимало заяв деяких політиків трактувати як образу нації або ж пропагування неповаги до національних святинь, які в багатьох в Україні дуже різні. Тож застосувати цю норму можна буде ледь не до кожного друкованого видання, було б бажання.

Для радіо та телебачення теж є чимало цікавого. Статтею 23 проекту передбачено можливість анулювання, у встановленому чинним законодавством порядку, ліцензії теле- чи радіокомпаній, якщо вони розповсюдили телевізійні, радіопрограми, що містять сцени, які викликають страх чи жах, крім каналів з обмеженим доступом та ефірного часу з 23:00 до 6:00. 

Але індивідуальний поріг страху в кожного різний, чим відрізняється страх від жаху і хто оцінюватиме контент за такими абстрактними критеріями? Теоретично в кожного телеканалу можуть виникнути проблеми через показ бойовика не в нічний час.

Власне питання щодо припинення роботи ЗМІ автори законопроекту неправомірно внесли до предмету регулювання законом "Про захист суспільної моралі".

Депутати мали б знати, що питання, пов’язані з видачею та анулюванням ліцензій на мовлення регулюються законом "Про телебачення і радіомовлення", який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини, котрі виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування.

Небезпека третя: обмеження свободи інтернетпростору. 

Найбільшу небезпеку становить те, що законопроект дає Національній комісії України з питань захисту суспільної моралі право без рішення судупротягом доби вживати заходів щодо обмеження вільного доступу до електронних інформаційних ресурсів.

Тобто, комісія є настільки важливим органом, що спроможна обмежувати конституційне право громадян на свободу слова та інформації.

Як ми вже зазначали, відповідно до документу, загрозу суспільній моралі окрім ксенофобії, загрози конституційному ладу, порнографії також становить нецензурні лайливі та брутальні слова, а також продукція еротичного характеру. Дуже легко уявити ситуацію, коли на веб-ресурсі зареєстрований користувач умисно залишає в коментарях певні нецензурні висловлювання і це вже може стати причиною для рішення Національної комісії заблокувати сайт. Провайдер зобов’язаний зробити це!

Цікаво й те, що законом абсолютно не встановлюються критерії визначення нецензурних, лайливих та брутальних слів. Питання визначення того чи була лексика брутальною лежить суто на Національній раді з питань суспільної моралі. 

Також за рішенням суду можна заблокувати іноземні веб-сайти, а також протягом доби забезпечити видалення контенту із інтернет-ресурсу, якщо він завдає шкоди суспільній моралі.

Такі комісії , а тим паче такі обмеження на рівні закону, абсолютно не є типовими для демократичних країн. Проте, як показує досвід Білорусі, Казахстану та Росії, саме такі "моральні" механізми можуть бути легко використані для запровадження цензури в інтернеті.

Відповідно до проекту закону повноваження НЕК мають регулюватися окремим законом про неї, якого наразі нема. Тобто, щоб даний проект, в разі його ухвалення, хоч якось запрацював, необхідне буде ухвалення ще одного закону – про НЕК. І там можуть з'явитися додаткові сюрпризи, адже йдеться про структуру, вплив якої на інформаційне середовище може бути дуже значним.

На завершення зазначимо, що проблеми з шкідливим для дітей і деяких категорій дорослих в інформаційному просторі України, звичайно, є. Але в державах розвинутої демократії не існує законів про захист моралі - надто воно вже аморфне й мінливе поняття у вік постмодерну. 

Там існують норми щодо охорони неповнолітніх від шкідливого контенту, проте вони є зрозумілими, оскільки виписані чітко або існує чітка практика обмеження певного контенту.

В Україні ж нема ні одного, ні другого, тому нова редакція закону "Про захист суспільної моралі" може стати зовсім не спробою врегулювати цю сферу суспільних відносин, а саме чудовим інструментом тиску на медіа. А це вже вельми специфічна "мораль".

Оксана Іванців, Роман Головенко, ІМІ