ГАРЯЧА ЛІНІЯ(050) 447-70-63
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

[email protected]

(050) 447-70-63

Подай скаргу

Журналістика після “воскресіння”: потреба в інформації, довірі та співпраці

07.06.2018, 18:35
Фото – ІМІ

Кейс “Бабченко” вчергове оголив вічні проблеми української журналістики: кому довіряти, чи нам довіряють, чи довіряємо один одному? Спецоперація СБУ підштовхнула й до запитань етичності співпраці журналіста із владою, меж, яких спроможний досягати фактчекінг, а також ще купи інших питань після появи так званого “списку 47”. Ці та інші теми медіа-експерти, журналісти й редактори обговорили під час дискусії “Журналістика після "воскресіння”, яку організував Інститут масової інформації за підтримки Посольства Чеської Республіки в Україні. Захід відбувся на території Суспільного, аби звернути увагу і на потребу й проблеми такого мовника в країні.

Тотальний брак інформації

Найбільша проблема, з якою зіткнулися журналісти з історією “вбивства” та "воскресіння" журналіста Аркадія Бабченка, – брак інформації, комунікації і комунікації достовірної від представників влади і силових структур із ЗМІ. Через це самі журналісти виявилися нездатними вичерпно пояснити всім іншим, що ж таки відбулося і відбувається.

“Нам, журналістам, треба розділити все, що сталося, на факти та їхні коментарі, їхні інтерпретації. Фактів насправді дуже мало. Факти є такі: Бабченко живий, Герман затриманий, журналісти ходять в СБУ, Герман дав покази, і це все. Далі відбувається дуже багато інтерпретацій, коментарів, і, чесно кажучи, мені дуже шкода нашу аудиторію. Я, наприклад, нічого не розумію, що відбувається. І ми з колегами намагаємося розбиратися, і поки що все далі більше не розуміємо. Дуже шкода аудиторії, яка ставить запитання, і ми нічого не можемо сказати. І поки немає фактів, є поле, де росте пропаганда, контрпропаганда, різні інтерпретації, і люди не знають, як з цією інформацією бути”, – зазначила під час дискусії журналістка “Громадського телебачення” Анастасія Станко.

На думку голови правління ГО “Детектор медіа” Наталії Лигачової, медіа спрацювали дуже добре, коли Аркадій Бабченко ще був начебто вбитий. “По-перше, у всіх підручниках журналістики написано, що ми маємо довіряти офіційним джерелам. Більш того, багато хто, у тому числі Дмитро Гнап, писали, що перевіряли інформацію, їздили до моргу, намагалися здобути інформацію біля будинку Бабченка. Тобто вони зробили те, що вони могли зробити на той момент”, – висловила свою думку Лигачова. Неправильним, за словами медіа-експертки, була моментальна поява оцінок та аналітики тоді, коли фактів було недостатньо.

“Я згодна, що зараз занадто мало інформації, щоб узагалі щось оцінювати, і тому давайте шукати, здобувати інформацію, не робити ажіотажу від цього, про що дізналися. Найкраще, що ми можемо робити в дуже такій новій ситуації, – реагувати спокійніше і без оцінок”, – запропонувала Наталія Лигачова.  

Тотальний брак довіри

Кейс “Бабченка” – це й проблема довіри, якої, на думку журналістів, стало ще менше після цієї історії. За словами засновника компанії pro.mova та члена наглядової ради Суспільного мовника Євгена Глібовицького, у руйнуванні довіри винні як українські журналісти, так і північні сусіди. “Мені здається, що дуже важливо ставитися відповідально до довіри, щоб ми не вбивали довіру там, де її не може бути. Ми маємо чітко розуміти, і це те, що відрізняє українських журналістів від журналістів у захищених країнах Заходу, що сторона, яка прагне нашого знищення, спрямовує свої інструменти на знищення довіри. Російська ідея полягає в знищенні довіри до інститутів, щоб зруйнувати довіру один до одного”, – заявив він.

На думку Анастасії Станко, це ще й історія про недовіру до силових структур. Адже досі нічого невідомо щодо вбивства журналіста Павла Шеремета, немає інформації і щодо інших розслідувань гучних убивств. Утім, позитивним моментом для журналістської спільноти став поштовх до об’єднання та спільної праці.

“Більше 20 журналістів з різних медіа організувалися буквально за 10 хвилин, коли почули, що Бабченка вбили. І просто всю ніч займалися тим, що збирали відео з камер спостереження, ходили по супермаркетах, де він нібито ходив перед убивством, переглядали реєстратори автомобілів. І це відбувалося рівно до того, як почався брифінг в СБУ. І я відчула такий прилив емоцій, тому що конкуренти, журналісти-розслідувачі зібралися і робили цю роботу разом”, – розказала Станко. Також вона додала, що віднайдені факти вже тоді ставили багато запитань і породжували сумнів.

Сумніви та брак довіри до самої журналістики можна вирішити просто – чесністю, про що зауважив Євген Глібовицький. “Орієнтуємося на те, що в кінці медіа нам повинні дати вихід. Це зрада чи це перемога. Це успіх чи це не успіх. Це нормально, якщо журналіст скаже, що на цей момент немає відповіді на це питання. На мою думку, це крок до дорослості контенту, дорослості медіа, коли ми не будемо намагатися засолодити аудиторію спробами надати швидку відповідь”, – зазначив він.

Оглядач “Радіо Свобода” Павло Казарін прокоментував і етичність співпраці Аркадія Бабченка із СБУ, доцільність якої активно обговорюється в українській і світовій медіаспільноті.  “Чесно хочу сказати, що якщо до мене прийдуть і скажуть, що готується якась історія із сумними наслідками, я не буду грати ні в Дон Кіхота, ні в Рембо. Інший момент – наша медіаспільнота, частина медіаспільноти після того, як сказали, що Аркашу, слава Богу, не вбили, обурилась і сказала, що нами зманіпулювали. Треба одразу зрозуміти, що ми всі не глядачі театру, і для нас не грався спектакль. Ця історія не про фейк-ньюз, не про маніпуляцію, і взагалі не про інформацію, це історія про спеціальну операцію з метою захисту конкретної людини та попередження ризиків для когось ще”, – пояснив свою позицію Казарін.

Що буде далі?

Наприкінці дискусії учасники мали можливість висловитися з прогнозами, що ж чекатиме українську журналістику під час наступної виборчої кампанії. Голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України Зураб Аласанія вважає, що, “можливо, вибори, які збільшують хаос на медіаринку, цього разу будуть брутальнішими, ніж раніше”. “Україна, проте, звикла до насильства, планка насильства піднялася трохи вище. Але зрештою медіа стануть сильнішими, ніж були”, – сказав Зураб Аласанія.

Позитивний прогноз і у Євгена Глібовицького, на думку якого, “цього разу медіа можуть стати досконалішими фільтрами, які будуть критичніше просіювати всю цю інформацію”.

Останні тренди у медіасфері напередодні виборів окреслила і виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк. “Ми фіксуємо зростання емоцій і оціночних суджень, змішування їх із фактами і коментарями. І боюся, що ці показники будуть зростати. Також відбувається зростання кількості фейків. Ще один негативний тренд, який ми спостерігаємо, – зростання фізичного насильства до журналістів. Я це пов’язую з наближенням виборів, падінням довіри до журналістів”, – сказала Оксана Романюк.

Без впливу з боку політтехнологів не обійдеться, – вважає Наталія Лигачова. “Медіа будуть провідниками цих політтехнологій. Втім, ми маємо бути чесними, відповідати суспільній місії, показувати, де ми маємо інформацію, а де не маємо інформацію. І це все буде тільки підвищувати довіру до аудиторії”.

Оглядач “Радіо Свобода” Павло Казарін підсумував дискусію не так оптимістично: “Ми повинні розуміти, що в нашій країні і не тільки, зрада продається набагато краще, ніж перемога. Тому найближчого року ми будемо жити у світі зради. Приклад Франції, Італії доводить, що проблема із ЗМІ, які перебільшують наслідки, існує по всьому світу”.

Втім, учасники зустрічі підсумували, що подібні дискусії, які піднімають актуальні проблеми медіасфери, дозволяють відрефлексувати щодо останніх подій в країні, – необхідні як самим журналістам, так і суспільству.

Олена Чуранова

Liked the article?
Help us be even more cool!