Якими є межі регулювання інформаційного простору - тематична дискусія
Регулювання інформаційного простору в країні, яка фактично перебуває в стані війни, – як ходіння по крихкій кризі. Особливо якщо країна таки прагне лишатися демократичною. В останній доповіді міжнародної організації Freedom House, яка оцінює рівень свободи та демократії в країнах, Україна погіршила свої показники, в тому числі щодо свободи слова. Серед факторів, які на це вплинули, – блокування соціальних мереж, обмеження доступу в інтернеті. Про те, чи є межа обмеженням і як державі не перетворитися на монстра через захист інформаційної безпеки, експерти розмовляли на тематичній дискусії, влаштованій Книгарнею «Є» та журналом «Український тиждень».
«Гратися в демократію»
Через рік після заборони в Україні російських соціальних мереж та сайтів міжнародна розвідувальна спільнота Informnapalm виступила із заявою, що такі санкції були успішними. «Вони вивели з інфраструктури збору та обробки інформації понад третину населення України. Росія втратила таку кількість big data, що й на якості інформації це неодмінно позначиться. Інформаційний опір України російській загрозі виріс досить суттєво», – йдеться в заяві спільноти. Найпростіший доказ правильності заяви InformNapalm – рейтинг російської соцмережі «Вконтакте», яка тепер за відвідуваністю не входить і в топ-10 сайтів в Україні.
«Ми воюємо. І гратися в демократію, коли ти сидиш в Києві з філіжанкою чаю чи кави, а за тебе хлопець дев’ятнадцятирічний сидить в окопі під Новоазовськом, – це зовсім інші речі. В умовах гібридної війни не треба забувати, що більша частина сучасних військових операцій відбувається саме в інформаційній сфері», – говорить речник міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm Михайло Макарук. Втім, на його ж думку, сьогодні нічого не можна заборонити в інформаційній сфері, адже живемо в столітті інформаційних технологій, будь-яку інформацію можна знайти, дістати, тому мають бути й інші заходи та інструменти гарантування безпеки.
Громадський активіст, політолог Дмитро Потєхін зауважив, що варто бути обережними із заявами про гру в демократію. «В той момент, коли ми починаємо казати: "Давайте не будемо грати в демократію" – та втілювати це, то ми починаємо привносити сюди Кремль, "ДНР" і так далі. Теоретично є інформація, яка потребує обережного ставлення, але питання в тому, як цей її захист застосовується. В той момент, як ми таку ідею підтримуємо, ми даємо якомусь органу, чиновнику цей інструмент. І ось до чого саме, до якої ситуації він його застосує, користуючись вже отриманою від нас легітимністю, – оце зазвичай невідомо, і дуже часто обертається проти нас», – зазначив Потєхін.
Закриття певних соцмереж і сайтів в українському інтернеті, а також тиск на провайдерів, ухвалення законопроектів, які даватимуть більше повноважень спецслужбам у сфері регулювання інтернету, не схвалюють передусім правозахисники. Так, ГО «Лабораторія цифрової безпеки» заявляє, що Україна вже наближається до власного «Укркомнагляду» та подібної до путінської системи контролю за інтернетом. Через це в організації закликають до введення чітких і прозорих правил у цій системі, відкритої розробки правил разом із представниками громадськості та індустрії, фіксування їх у нормативно-правових документах. Також мають бути чітко визначені суб’єкти інтернет-регулювання, а всі їхні рішення мають бути публічними.
«Гайки закручувати чи ні?»
Різні опитування показують, що українці частково не підтримують обмеження з боку держави у сфері інтернету. Так, останнє дослідження «Протидія російській пропаганді та медіаграмотність», яке проводилось Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ГО «Детектор медіа» в лютому 2018 року, показало, що 46% респондентів не підтримали заборони російських соціальних мереж. Тим часом 30% громадян зазначили, що підтримують таке рішення.
Україна не є аж таким монстром у плані свободи слова, якщо її порівнювати з іншими державами, вважає співробітник Міністерства інформаційної політики Олександр Демченко. «Коли ми розглядаємо питання, які пов’язані із "закручуванням гайок", то це питання "зради і перемоги". Не потрібно бути примітивними. Не потрібно постійно говорити про те, що це закручування гайок чи не закручування гайок», – зазначає він.
«Якщо ми подивимося з вами на маніфест Консервативної партії Великобританії, з чим йшла Тереза Мей, то вона чітко пропонувала, що треба накладати податки на провайдерів, які забезпечують або не контролюють негативну для держави інформацію, яка містить у собі терористичні чи інші загрози. Давайте подивимося на розвинуті країни азійського регіону. Південна Корея, яка нещодавно прибрала гучномовці на кордоні з Північної Кореї. І починаючи з 1953 року, як ви знаєте, війна досі не завершилася між цими двома територіями одного південного острова. Вони транслювали пропаганду, це був вимушений захист країни. Якщо ми подивимося на Японію, яка є дуже розвинутою країною, то там у 2018 році був прийнятий антитерористичний закон, який є дуже сумнівним. І попри це прем’єр-міністр Сіндзо Абе вимушений був його підписати. Питання в тому, що ми з вами живемо у такий період, коли держава має реагувати. Якщо ви подивитеся на всі ці країни, то так чи інакше вони реагують на російську агресію, на китайську експансію», – говорить Олександр Демченко.
Із тим, що держава має і повинна регулювати інформаційні потоки, погоджується і доцент Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка Валентин Петров. Він зазначає, що побоювання громадянського суспільства зрозумілі, і будь-які обмеження поширення інформації несуть в собі небезпеку утисків свободи слова. «Але держава повинна і має регулювати інформаційні потоки і інформацію, поширення якої дійсно заборонене в країні, і встановлена відповідальність у Кримінальному кодексі. Це і повалення конституційного ладу, територіальна цілісність, інформація, яка несе державну таємницю, і т.д. Друге питання: чи може це використовуватися як згортання прав і свобод? Так, може. Тоді питання про інше, про громадський контроль, про демократично-цивільний контроль над тими, хто контролює», – говорить Валентин Петров.
Таку чутливу сферу, як інформаційна, в першу чергу мають контролювати саме громадські активісти та журналісти, вважає журналістка та редакторка іспаномовної сторінки проекту StopFake.org Аліна Мосендз. «Коли держава втручається в інформаційний процес, складається враження, що вона цензурує ЗМІ і намагається якось змінити дискурс, можливо, відбілити якісь свої дії чи приховати якісь свої неправомірні дії. Кредит довіри одразу буде меншим, якщо це робиться з боку держави. Якщо ж цим більше будуть займатися громадські організації та журналісти, тим більшим буде кредит довіри взагалі. Держава, на мою думку, повинна робити це робити в іншій сфері, наприклад в освіті, запроваджуючи медіаграмотність», – говорить вона.
Що ж робити державі?
«Інформаційні» гайки в Україні ніхто не закрутить, переконаний представник InformNapalm Михайло Макарук. Натомість те, що можна зробити, – це забрати в тих ресурсів, які поширюють небезпечну і недостовірну інформацію, джерела фінансування. Саме так ніхто не зможе запрошувати проросійських експертів на ефіри, рекламувати проросійські програми по всій країні тощо.
На думку всіх експертів, одним із найголовніших кроків, які має зробити держава для захисту інформаційної безпеки і який не потребує заборон і обмежень, – це розвиток критичного мислення та впровадження медіаграмотності у навчальний процес. Втім, поки медіаграмотне покоління ще зростає, а гібридна війна триває і в інформаційному полі в тому числі, Україні доведеться продовжити цей рух крихкою кригою.
Олена Чуранова для газети «День»
Help us be even more cool!
