Виборець vs Гугл: шукаємо і аналізуємо програми кандидатів в інтернет-медіа

Фото - ternopoliany.te.ua

Декілька днів тому я запитав своїх знайомих, чи читали вони програми кандидатів у Президенти України. Більшість відповіла, що не читали. І мені стало цікаво, а чи є десь аналіз цих програм в інтернет-ЗМІ, щоб можна було не розшукувати їх і не читати їх цілком, але принаймні знати основні тези. Зрештою варто ж робити розумний вибір...

Нагадаю, що вся інформація про кандидатів на пост Президента України є на сайті Центральної виборчої комісії. Зокрема, відповідно до частини другої статті 56-1 Закону "Про вибори Президента України", на офіційному веб-сайті ЦВК оприлюднюються інформація, що міститься в документах, поданих до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів на пост Президента, включно з декларацією про доходи, передвиборною програмою тощо. Тобто якщо ви хочете першоджерело, вам саме на сайт ЦВК. Усі інші варіанти цілком можуть виявитися тим старим анекдотом про гугнявого Шаляпіна у виконанні Рабіновича.

Додатковою цікавинкою виявилося те, що норми закону про вибори Президента взагалі-то передбачають, що висвітлення передвиборних програм у засобах масової інформації має відбуватися на замовлення ЦВК. Із власної ініціативи засоби масової інформації та інформаційні агентства, відповідно до 56-3 Закону "Про вибори Президента України", можуть висвітлювати лише факти та події, пов’язані з виборчим процесом. Проте і прямої заборони для ЗМІ самостійно аналізувати передвиборні програми кандидатів у законодавстві немає, є лише загальна вимога, викладена в статті 56-1: під час поширення інформації про вибори, яка не є передвиборною агітацією, дотримуватися об’єктивності, неупередженості, збалансованості, достовірності, повноти і точності інформації.

Тож, враховуючи ці моменти, я вбив у пошукову стрічку Гуглу запит: "Аналіз передвиборних програм кандидатів", обмеживши часовий проміжок минулим роком. Відразу ж Гугл запропонував мені пошукати інформацію щодо передвиборчих програм, а не щодо передвиборних. Різниця в одну літеру насправді викриває різницю в достовірності інформації. Попередні норми законодавства про вибори мали розбіжності щодо того, як саме називається програма: "передвиборчою" чи "передвиборною". Зараз в усіх законах про різні вибори програми виключно передвиборні. Тож якщо десь мені трапляється назва програми саме як передвиборчої – до висновків у такому матеріалі я буду ставитися з недовірою, адже якщо автори не знають, як насправді називають програми, тоді чого ще вони не знають?

За першим посиланням мені випала стаття на "Бізнес.Цензорі" від 01.02.2019. Аналіз у матеріалі проводиться лише щодо трьох кандидатів:  Анатолія Гриценка, Юлії Тимошенко та Володимира Зеленського. Дуже стисло – суб’єктивні враження загалом від програми, потім за темами: вирішення проблеми російської агресії; фіскальна, економічна, фінансова політика; аграрна політика; медицина; пенсії. Інші теми в матеріалі не згадуються і не аналізуються ані питання євроінтеграції, ані питання армії тощо. Окрім іншого, посилання власне на сторінки відповідних кандидатів на сайті ЦВК відсутні, тобто читач не може просто перейти і перевірити, що насправді написано в їхніх програмах. Для себе висновок: я б не порадив цей матеріал своїм знайомим.

Другим посиланням Гугл видав мені матеріал на "Главкомі", але це виявилося геть не аналізом програм, а передвиборною агітацією проти Тимошенко. До речі, я буду згодом натикатися на цей матеріал постійно під час пошуків аналізу передвиборних програм.

Наступним стало посилання на "Ліга.Блоги" від 21.02.2019. Автор блогу Петро Олищук, політолог, порівнює саме передвиборчі програми кандидатів, а не передвиборні. Це мене здивувало, адже політолог має бути в курсі законодавчих змін, тим більше що вони вже багато років тому відбулися. В блозі аналізуються лише деякі аспекти програм Юлії Тимошенко, Володимира Зеленського, Андрія Садового, Олександра Шевченка, Сергія Тарути. Про інших кандидатів, зокрема про Порошенка, Бойка, Вілкула, Гриценка, не згадується. Хоча автор явно не ставив собі за мету саме аналіз усіх програм кандидатів, він просто хотів виділити найбільш цікаві й оригінальні. Тож я собі поставив закладку на цей матеріал – хоча він і не є загальним аналізом, проте його можна використовувати як додаткову інформацію. Головне – в ньому є хоча б згадки про передвиборну програму Тарути, наприклад.

Наступним був матеріал "Української правди" від 8 лютого 2019 року. Достатньо багато інформації про кандидатів, зручні посилання на першоджерела на сайті ЦВК – це дуже добре допомагає зорієнтуватись і відразу ж перевірити викладені в матеріалі висновки. Наводяться основні тези програм кандидатів з посиланням на оригінали. Проте в матеріалі проаналізовано лише 11 кандидатів на пост Президента: Юрій Бойко, Олександр Вілкул, Анатолій Гриценко, Володимир Зеленський, Руслан Кошулинський, Олег Ляшко, Євген Мураєв, Петро Порошенко, Андрій Садовий, Юлія Тимошенко, Олександр Шевченко (на момент написання цього матеріалу всі кандидати ще були зареєстровані). В матеріалі не визначалося, чому було відібрано саме цих 11 кандидатів, за якими ознаками і принципами. Мені дуже не вистачало аналізу програми Кривоноса, наприклад. Виділення тільки 11 кандидатів, при тому що два з них знялися з виборчого процесу, – це недостатньо. Хоча – уже краще, ніж нічого!

І знову посилання на "Бізнес.Цензор", цього разу матеріал від 22.02.2019. Тут уже зроблено аналіз програм 12 перших за рейтингом кандидатів: Володимир Зеленський, Петро Порошенко, Юля Тимошенко, Юрій Бойко, Олег Ляшко, Анатолій Гриценко, Євген Мураєв, Ігор Смешко, Андрій Садовий, Олександр Шевченко, Олександр Вілкул, Руслан Кошулинський (знову ж таки всі вони були кандидатами станом на 22 лютого). Це також дуже мало, до того ж дивує наявність у топі кандидата Ігоря Смешка, наприклад. Водночас безпосередньо в аналізі окремих напрямів передвиборних програм згадуються не всі 12 кандидатів, а вибірково. Окрім того, відсутні посилання на першоджерела на сайті ЦВК, що не дозволяє перевірити певні тези і результати аналізу. Також не дуже зручно намагатися прочитати в стовпчик усі тези. Додатково не зрозуміло, де закінчується офіційна інформація, викладена, наприклад, на сайті ЦВК, і починаються припущення авторів матеріалу. Хоча цей матеріал є більш-менш корисним, проте незручність і відсутність посилань примусила мене його закрити.

У наступних позиціях результатів Гугл-пошуку більшість посилань вела або на анонси прес-конференцій, або на результати прес-конференцій, або матеріали, які не мали стосунку до власне програм кандидатів. Хоча серед наступних посилань мою увагу привернув аналіз "Українського простору" від 15.02.2019: у ньому аналізувалося ставлення кандидатів до української мови, викладене у вигляді таблиці з кольоровим позначенням їхнього погляду стосовно мовного питання. Але більше інформативних результатів я не міг знайти. Зрештою  я кинув пошуки. Це не означає, що в Інтернеті немає ретельного і якісного аналізу всіх 44 (точніше, станом на сьогодні 39) програм кандидатів на пост Президента України. Це означає, що особисто я через Гугл-пошук і запит "Аналіз передвиборних програм кандидатів" нічого, що б мене влаштувало повністю, не знайшов. Найбільше мені сподобався матеріал на "Українській правді", проте мені було категорично мало аналізу лише 11 кандидатів (з яких у виборчому бюлетені буде зазначено лише дев'ять).

Я із сумом розумію, що аналіз передвиборних програм дійсно не цікавить наших виборців. Бо хоч я не фахівець з алгоритмів Гугл, я все ж таки знаю, що чим більше запитів з певними формулюваннями здійснюється в цій пошуковій системі – тим більш релевантні результати видаються кожному з запитувачів. Знову ж таки, чим більше матеріалів на цю тему – тим більше оригінальних посилань мені дасть пошук. А судячи з результатів, отриманих мною, до Гуглу за аналізом передвиборних програм звертаються нечасто, та і в Інтернеті матеріалів на цю тему обмаль. З іншого боку, попереду ще майже три тижні до виборів: може, хтось усе ж таки спробує замість емоцій і віри ввімкнути розум і аналіз? Бо віра в дива змінює світ тільки в казках, та й там – не у всіх казках, і далеко не завжди на краще.

Алі Сафаров, медіа-юрист Інституту масової інформації