IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2019 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

4

41

1

10

Перепост чи крадіжка? Використання інформації в інтернет-ЗМІ

Фото – skolko-poluchaet.ru

Незважаючи на те, що ми звикли до Інтернету – це все ж таки нове явище. Революційне явище в інформаційному середовищі. Яке змінює стереотипи поведінки, зокрема щодо обміну інформацією. Змінює правила інформаційного обміну, прийнятого в суспільстві і закріпленого державними законами. Поки що суспільні норми і закони не встигають за змінами в технологіях обміну інформацією – що створює конфлікти.

Для ЗМІ актуальною проблемою є використання інформації з одних інформаційних веб-сайтів іншими. І якщо репости в соціальних мережах не викликають запитань, то під час репостів інформації в інтернет-ЗМІ (тобто ресурсах, які постійно і цілеспрямовано збирають, обробляють і поширюють інформацію про події у світі і саме від її розповсюдження отримують дохід у тій чи іншій формі) часто-густо виникають питання копірайту – тобто використання чужої інформації, взятої з іншого інтернет-ресурсу.

Незважаючи на неповноту і недосконалість правового поля, яким регулюється Інтернет, чинне законодавство України визначає правовий статус і наслідки поширення такої інформації. Тож розглянемо їх.

Які проблеми виникають під час поширення інформації з чужих інтернет-ресурсів? Їх можна умовно розділити на декілька категорій. Одним із найболючіших є питання дотримання авторського права в Інтернеті.

Інформація не існує сама по собі, вона відображається в певній конкретній формі – у вигляді тексту, аудіо- або відеоінформації. Спосіб відображення інформації зазвичай стає об’єктом авторського права (суміжних прав) у вигляді статті, відеоролика, аудіозапису, далі за текстом будемо узагальнено називати їх «творами». Належність певної статті, відеоролика або аудіозапису до творів не залежить від художніх якостей такого об’єкту і не потребує державної реєстрації або будь-яких інших формальностей. Авторське право виникає з моменту створення відповідної статті або інших об’єктів, а не з моменту публікації, офіційної презентації тощо. Лише деякі способи відображення і фіксації інформації не є об’єктами авторського права (суміжних прав), але це – виключення, які потребують у кожному конкретному випадку окремого вивчення і з’ясування всіх характеристик. За загальним правилом варто розуміти, що не тільки статті, а й замітки, короткі тези, фотографії, зняті, зокрема, на мобільний телефон – усе це об’єкти авторського права (суміжних прав).

Частина друга статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає:

«2. Охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо)».

Тобто всі твори підлягають охороні відповідно до законодавства, незважаючи на їх вигляд і спосіб розміщення. Твори в мережі Інтернет так само підлягають правовій охороні. Навіть якщо твором є запис на власній сторінці в соціальній мережі Фейсбук чи селфі в Інстаграмі – розміщення його для загального доступу в мережі Інтернет не скасовує правової охорони такого твору.

Стаття 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає:

«Стаття 10. Об’єкти, що не охороняються

Не є об’єктом авторського права:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації».

Тут треба розуміти, що під «повідомленнями про новини» мається на увазі не стаття про певну подію, а сама по собі подія. Але спосіб, у який описана певна подія, тобто конкретна стаття, конкретний відеосюжет тощо, вже буде об’єктом авторського права (суміжних прав). Таким чином, дізнавшись про певну подію зі статті в ЗМІ, можна написати власну статтю про цю подію – створивши новий об’єкт авторського права. Проте передрук статті про подію з іншого ЗМІ у своєму буде використанням твору.

Не можна сказати, що використання творів іншими особами, окрім авторів творів, неможливе, – в жодному разі ні. Але стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає:

«Стаття 15. Майнові права автора

  1. До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

       а) виключне право на використання твору;

   б) виключне право на дозвіл або заборону  використання твору іншими особами».

Тобто лише сам автор твору може використовувати свій твір як завгодно, а ось усі інші особи, включно із засобами масової інформації, можуть використовувати твори, тільки отримавши від автора дозвіл на таке використання. Випадки використання твору без дозволу чітко визначені в законодавстві. Зокрема, стаття 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає:

«Стаття 21. Вільне використання твору із зазначенням імені автора

Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається:

   1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат  у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором».

Вище наведений не повний текст статті 21, а лише ті норми, які найчастіше є обґрунтуванням використання творів іншими особами. Зокрема, на наведений вище пункт 3 частини першої статті 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» часто посилаються як на законну підставу передруку вже опублікованих у мережі Інтернет матеріалів. Проте цей пункт геть не дозволяє перепощувати в себе на сайті будь яку інформацію з будь яких інтернет-ресурсів. Таке використання має відповідати певним умовам, а саме:

  1.  Перепост інформації в Інтернеті обов’язково має містити ім’я автора і джерело запозичення.
  2.   Перепост не має бути заборонено автором.
  3.   Твори, що використовуються, мають відповідати вимогам «поточності», тобто актуальності теми в суспільстві, та стосуватися визначеного кола питань, а саме економічних, політичних, релігійних та соціальних.

В усіх інших випадках, які не підпадають під виключення, зазначені в законодавстві, використання творів можливе тільки за дозволом автора твору, про що зазначається в частині першій статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

«Стаття 32. Передача права на використання твору

  1. Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне  право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

   Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21–25 цього Закону».

Водночас автор має право на винагороду за використання його твору. І право на винагороду не залежить від того, яким чином створено твір і де його оприлюднено. Так, зокрема, у грудні 2018 року американський суд постановив рішення про незаконність використання ЗМІ фотографій із соцмережі, зазначивши при цьому:

“Автор зображення не повинен бути позбавлений можливого прибутку, навіть якщо йому не вистачає необхідних навичок у маркетингу, щоб монетизувати свою роботу. Статус Отто як фотографа-любителя з айфоном не повинен обмежувати його права на продаж своєї роботи”.

Аналогічну позицію займає і Європейський суд з прав людини у своїй судовій практиці.

Використання твору без згоди автора і виплати йому винагороди призводить до відповідальності. Основним видом відповідальності залишається цивільно-правова у вигляді стягнення в судовому порядку з порушника грошових сум авторської винагороди або компенсації. Проте, на відміну від поширення недостовірної інформації, за порушення прав автора передбачається також адміністративна відповідальність у вигляді штрафу відповідно до статей 51-2 та 164-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У разі нанесення шкоди в значному розмірі може настати навіть кримінальна відповідальність відповідно до статті 176 Кримінального кодексу України.

Основною проблемою захисту порушених прав у мережі Інтернет – як права на спростування недостовірної інформації, так і авторських (суміжних) прав – залишаються процедурні питання під час судового розгляду. Так, зокрема, в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010  N 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» зазначено:

«Позивач повинен  довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу  такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв’язок  між завданою шкодою і діями відповідача».

Доведення зазначених обставин у суді щодо Інтернету є непростою справою, враховуючи технічні особливості мережі. Окрім того, судовий спір вимагає витрат – як грошових витрат на судовий збір, адвоката тощо, так і часових, адже судовий розгляд в усіх інстанціях може тривати декілька років. Додатково ситуація ускладнюється у зв’язку з реформуванням судової системи в Україні. Тому авторське право в Інтернеті, на жаль, порушується масово і без побоювань щодо відповідальності. Проте слід зауважити, що там, де не працюють засоби державного впливу, починають працювати альтернативні засоби реагування на правопорушення. Одним з таких засобів, цілком законним, є реагування професійної спільноти і громадськості. Органи саморегуляції звертають дедалі більше уваги на порушення норм і стандартів, зокрема на випадки порушення авторських прав. Такі випадки набувають розголосу – що зменшує популярність і відвідуваність сайтів-порушників, знижує довіру до них з боку рекламодавців і читачів. Тож використання чужих матеріалів, у тому числі в мережі Інтернет, згодом усе одно призводить до негативних наслідків.

Медіа-юрист ІМІ Алі Сафаров

Ще Статті