Ольга Герасим’юк: «Не бійтеся ставити дурні запитання»

Відома українським телеглядачам за телепроектами «Без табу», «Проти ночі», «Версії» та «Іду на Ви» («1+1»), Ольга Герасим’юк стала класиком сучасної української тележурналістики. Тепер вона займається громадською діяльністю та долучається до нових журналістських ініціатив: «Громадського радіо» та інтернет-телебачення Української греко-католицької церкви «Живе-ТБ». До Школи журналістики УКУ пані Ольга завітала вже вдруге, щоб поділитись із майбутніми журналістами своїм досвідом спілкування з людьми в телеефірі. Емоційна та відкрита, вона всміхається: «У Львові мені добре. Це унікальне місто, яке має свою історію і весь час міняється. Тут виходиш на вулицю, й тобі кажуть: “доброго ранку, пані Олю!” – ніби вчора бачились».

Сучасні телевізійні шоу, на думку ведучої, не ставлять собі за мету підтримати людину, хоч і декларують прагнення змінити ситуацію чи життя загалом. «Чергові шоу робляться для того, щоб отримати чергові рейтинги», — каже Ольга Герасим’юк. За її словами, у «Без табу» люди приходили або писали, бо шукали виходу зі складної життєвої ситуації. «Я знала історію людини до того, як вона заходила до студії “Без табу”. Я навіть знала, чи важко їй заходити до студії. До того, кому було важко, могла підійти, обійняти, завести, посадити біля себе і просто поговорити. До кожного має бути свій підхід, кожну людину слід сприймати індивідуально», — розповідає ведуча.

З того часу, як програма «Без табу» зникла з екранів, минуло десятиліття. «Та досі в супермаркеті чи на вулиці мене часто запитують: коли буде ваша програма? – каже Ольга Герасим’юк. – Якби я робила “Без табу” зараз, програма була би трохи інакшою. Часи змінюються, змінюємося ми, змінюються підходи. Але, як і раніше, в мене були би тільки справжні герої і тільки справжня публіка».

«Коли я починала у журналістиці, я не знала правил інтерв’ю. Починала інтуїтивно, базуючись на своєму уявленні про те, як треба розмовляти з людьми», — каже Ольга Герасим’юк. Як досягти такого рівня майстерності в інтерв’ю, коли можеш розговорити будь-якого героя? «Варто багато читати, зустрічатися з людьми й говорити з усіма підряд. Їдете в таксі – поговоріть із таксистом. Стоїте в черзі – використайте цей час із користю для себе: спілкуйтесь із тим, хто біля вас стоїть», — рекомендує журналістка. Ось іще кілька її порад:

Не говоріть багато: нехай говорить співрозмовник. Люди різні, але немає серед них такої, що не хотіла б, аби її вислухали.

Треба зрозуміти, в якому настрої співрозмовник, поговорити з ним про сьогоднішній день, запитати про речі, які взагалі не стосуються теми розмови. До декого непросто підступитися, але робіть це щиро.

Навіть якщо людина вам не дуже подобається, скажіть їй щось добре, але без перебору. Людина може відкритись, коли побачить, що саме вам можна довіритись. А розговорившись, сказати те, на що ви й не сподівались. Але не використовуйте сказане проти неї.

Будьте зацікавлені тим, що розповідає людина. Дивіться на неї, уважно слухайте й запам’ятовуйте все, що вона каже. Говоріть із нею так, як ви говорите зі своїм другом. Коли людина говорить, не обмежуйте її. Не чекайте, поки вона договорить – це відразу помітно.

Спрямовуйте розмову в потрібне русло спілкування. Ставте питання про те, що вас цікавить, допоки не з’ясуєте те, що потрібно. Не соромтесь ставити запитання – дурних запитань не буває.

Не критикуйте людину, навіть якщо вам дуже хочеться. Не висміюйте, навіть якщо вам дуже смішно.

«Я багато подорожую, — завершує зустріч Ольга Герасим’юк. — Знаю, що люди на світі дуже різні, але всі вони однакові. Хоч якою мовою вони говорять, хоч скільки грошей мають, усім треба, щоб їх хтось любив, щоб їх хтось чув, щоб вони мали кому виговоритись. Нам треба відкриватися перед світом і не боятися ставити дурні запитання». 

Ірина Скіп, Школа журналістики УКУ