IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2019 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

1

9

56

3

15

Проблеми корпоратизації редакцій друкованих ЗМІ

П’ятого липня цього року у Верховну Раду таки було внесено проект закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Парламент V скликання вже ніяких законопроектів не розглядатиме, а у наступну Верховну Раду відповідний проект закону доведеться вносити наново, проте знову поданий проект імовірно нічим кардинально не відрізнятиметься від поданого 5 липня. Проте хотілося б звернути увагу на декілька положень проекту закону, які необхідно уточнити або змінити.

 

 Законопроект, поданий у ВР, передбачає утворення господарського товариства трудовим колективом видання, якщо цей колектив вирішив узяти участь в реформуванні свого ЗМІ. Перетворення в господарське товариство юридичної особи, яка мала іншу організаційно-правову форму, називається корпоратизацією.  Очевидно, реорганізація редакції в господарське товариство, засноване трудовим колективом, буде дуже  поширеним способом реформування державних і комунальних друкованих видань.

Адже багато трудових колективів виявлять бажання продовжувати працювати, при чому працювати самостійно. Принаймні формально.Відповідно до Господарського кодексу України господарськими товариствами  визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Хоча кодекс передбачає п’ять видів господарських товариств – акціонерні товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, повні й командитні товариства – на практиці найбільше створюється товариств з обмеженою відповідальністю

Цей вид товариств є найпоширенішим, оскільки видається найбільш зручним. Статутний капітал такого товариства має складати суму, не меншу ста мінімальних зарплат (ч. 1 ст. 52 ЗУ «Про господарські товариства»), а учасники товариства не зобов’язані відповідати своїм майном за боргами товариства. У повному або командитному товаристві відповідно всі або деякі учасники відповідають за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Зі зрозумілих причин такі види товариств не є популярними, як і товариство з додатковою відповідальністю, в якому учасники відповідають за зобов’язаннями товариства в сумі, кратній частці учасника в статутному капіталі товариства. В акціонерних товариствах акціонери за його зобов’язаннями не відповідають, але для його реєстрації необхідно зібрати статутний капітал, еквівалентний сумі не менш 1250 мінімальних заробітних плат виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати на момент створення акціонерного товариства. Крім того, сама процедура реєстрації акціонерного товариства є доволі громіздкою й тривалішою порівняно з іншими видами товариств, а акціонер не може вийти з товариства, забравши свою частку (єдина можливість – продати свої акції, якщо їх хтось захоче купити). Вищенаведені аспекти роблять ТзОВ найпривабливішим видом господарських товариств.

Товариство з обмеженою відповідальністю, очевидно, виявиться найпривабливішим видом товариств і при роздержавлені друкованих видань: підтверджувати у кінці фінансового року вартість чистих активів ТзОВ на суму від ста мінімальних зарплат (на даний момент це близько 50 000 грн.), як того вимагає стаття 144 Цивільного кодексу, видається не таким уже й непосильним тягарем. А зважаючи на те, що до друкованого ЗМІ може бути подано позов про захист честі, гідності або ділової репутації на суму в 100 000 грн. або й більше, відповідати за зобов’язаннями такого ЗМІ його учасникам навряд чи захочеться, що робить непривабливим командитне і повне товариство або товариство з додатковою відповідальністю.

Але нещодавно Верховна Рада піднесла підприємцям сюрприз, ввівши обмеження максимальної кількості учасників ТзОВ десятьма особами (змінено статтю 50 ЗУ «Про господарські товариства» на підставі  Закону від 27 квітня 2007 р.). У зв’язку з цим перед колективами великих редакцій постає два не дуже привабливих варіанти:

 – створювати АТ зі статутним капіталом в більш як пів мільйона гривень як мінімум (1250 мін. зарплат), при чому розмір чистих активів АТ після закінчення кожного фінансового року має бути не меншим розміру статутного капіталу (ч. 6 ст. 39 Закону «Про господарські товариства»). Очевидно, настільки багатих редакцій набереться не багато, та і так розжитися на виданні газети або журналу, аби забезпечувати собі щороку відповідний розмір чистих активів, буде складновато;  

– створити ТзОВ, оформивши десятьох членів трудового колективу як його учасників і залишаючи більшість працівників видання, принаймні формально, «поза грою» (справа у тому, що трудовий колектив видання, вирішуючи створити господарське товариство, не може змусити окремого свого члена брати участь у створенні товариства проти його волі. Тобто, хто не бажає, може не брати участі у створенні товариства і залишитися просто найманим працівником видання. Відповідно, заснувати господарське товариство може не весь трудовий колектив, а якась його частина, наприклад десять чоловік.) Хоча цілком імовірно, що на практиці в органу влади або місцевого самоврядування можуть виникнути сумніви чи представляє таке ТзОВ трудовий колектив і реалізація такого сценарію реорганізації редакції буде під питанням .

Окреме питання – розбіжності проекту закону про роздержавлення із Законом України «Про господарські товариства». Статті 54, 71 та 79 останнього Закону передбачають право учасника товариства вийти з нього забравши із собою свою частку статутного капіталу. Законопроект же передбачає: «У разі виходу із господарського товариства засновника (учасника) господарського товариства частка майна, отримана ним під час реформування друкованого засобу масової інформації, не підлягає видачі зазначеному засновнику (учаснику), а розподіляється між учасниками господарського товариства, які працюють на момент виходу з господарського товариства засновника (учасника)» (ст.9). Таку норму законопроекту можна би було розглядати як спеціальну (пріоритетну) стосовно положень ЗУ «Про господарські товариства», але при збереженні наведеного формулювання на практиці виникнуть проблеми. Зокрема, сумнівно, чи поширюватиметься відповідне обмеження на осіб, які купили, отримали як подарунок, успадкували і т.д. частку в статутному капіталі від засновника (учасника, що брав участь у заснуванні). У зв’язку з цим постає питання ефективності пропонованого законопроектом обмеження корпоративних прав. Та і загалом, чи доцільно плодити винятки із загальних норм законодавства, які сприяють плутанині й можуть зашкодити системності законодавчої бази?

Зрозуміло, що проект закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» ще не достатньо відпрацьований. Сподіваємося, що Міністерство юстиції, а потім і Комітет ВР усунуть всі недоречності й прогалини в цьому законопроекті. Покращити проект можна, зокрема, передбачивши при реформуванні редакції створення трудовим колективом не лише господарського товариства, а й виробничого кооперативу. Законом України «Про кооперацію» від           10 липня 2003 р. не встановлено максимальної кількості членів виробничого кооперативу, а відповідальність членів кооперативу за його боргами можна обмежити майном членів у розмірі їх пайового внеску (ч. 1 ст. 108 Господарського кодексу). Створення виробничого кооперативу допомогло б вирішити проблему «кількості» працівників редакції, які беруть участь в її реорганізації. Щодо ж до заборони видачі колишнім учасникам товариства частини майна,  отриманої ними при реорганізації, то, принаймні, більш логічною виглядала б заборона на вихід з товариства взагалі (яка формально існує в акціонерному товаристві). В такому разі статутний капітал товариства не зменшуватиметься, хоча учасник зможе продавати, обмінювати, дарувати свою частку. Але й таке обмеження мало би бути тимчасовим, наприклад на десять років з моменту реорганізації видання.

 

Роман Головенко, Інститут масової інформації

 

Ще Поради для журналістів