IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2019 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

1

9

56

3

15

Поради для Нацради

Липень – пора відпусток і досить стабільного затишшя, можна навіть сказати застою, який цього року передує позачерговим виборам. Не зважаючи на це Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення спільно з Національною комісією з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України вдалося успішно провести за підтримки Ради Європи міжнародну конференцію «Європейські стандарти діяльності регуляторних органів електронних ЗМІ: прозорість і незалежність» (3 липня 2007 р., готель «Русь»). Хоча багато відомих в інформаційній галузі осіб, таблички з іменами яких виднілися на столі, не змогли прийти, але захід виявився цікавим завдяки закордонним гостям і багатьом українським учасникам.

 

Першою новиною став виступ зі вступними словами голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України Едуарда Прутніка, з якого випливало, що уряд готує для подання на  ратифікацію Європейську конвенцію про транскордонне телебачення – як не як, новина, яку приємно було чути. Очевидно, пан голова Комітету хотів похвалитися досягненнями, але саме по собі питання ратифікації даної Конвенції цікаве тим, що підписала то її Україна ще 10 років тому, та ніяк не спромоглася ратифікувати. Мабуть краще пізно, ніж ніколи.

Андрій Шевченко, голова комітету з питань свободи слова та інформації у ВР V скликання, у своєму виступі наголосив на негативному характері змін до Закону України про Нацраду, які пропонуються законопроектом коаліції, щодо надання права Верховній Раді й Президентові окремо (а не тільки разом, як це є зараз) висловлювати недовіру та відправляти у відставку свою четвірку членів Нацради. Здається, пан Шевченко-молодший зараз не в найкращих стосунках з регіоналкою Оленою Бондаренко, яка внесла цей законопроект, що можна вважати суб’єктивним моментом. Але якщо підходити об’єктивно, то законопроект дійсно не відповідає європейським стандартам, оскільки збільшує залежність членів Нацради від парламенту.

Іноземні доповідачі представляли різні країни Європи: Дуня Міятович (голова Європейської платформи регуляторних органів – EPRA (об’єднує європейські регуляторні органи, аналогічні вітчизняній Національній раді), а також директор відділу телерадіомолення Регуляторного агентства з питань комунікацій Боснії і Герцеговини – CRA), Рашід Архаб (член Вищої аудіовізуальної ради Франції – CSA), Пітер Бортон (виконавчий директор з політики Управління з питань комунікацій Великобританії – OFCOM), Ліза Ді Фелічіантоніо (представник Директорату з питань аудіовізуального контенту Комісії з питань комунікацій Італії – AGCOM), доктор Сіаран Кіссан (директор з корпоративних послуг Комісії з питань телерадіомовлення Ірландії – ВСІ).

Кожен з іноземних учасників конференції розповідав у більшій чи меншій мірі про досвід свої країни. При цьому стало зрозуміло, що Нацрада України за своїм статусом не зовсім відповідає європейській моделі незалежного регуляторного органа для електронних ЗМІ або телекомунікацій загалом: Дуня Міятович зазначила, що в її країні незалежність регуляторного органу забезпечується зокрема за рахунок окремого фінансування (це може бути плата за видачу ліцензій, абонентська плата тощо, яка йде безпосередньо на утримання регулятора), тоді як згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» діяльність Національної ради фінансується з Державного бюджету України, що ставить Нацраду в залежність від Міністерства фінансів та виконавчої гілки влади в цілому. Про політично мотивований законопроект пані Бондаренко вже згадувалося вище. Ліза Ді Фелічіантоніо зазначила, що в регуляторний орган Італії прийнято призначати висококваліфікованих спеціалістів (в цьому аспектів в Україні справи не такі вже й погані, як нам здається, але бажано би визначати всіх (а не лише половину) членів Нацради на конкурентних засадах, як це відбувається в більшості країн Європи). Представник Об’єднаного королівства П.Бортон на питання від українського учасника щодо досягнення реальної незалежності членів регуляторного органу від політиків відповів, що у них зазвичай вдається досягти консенсусу з політиками (пан Бортон, мабуть, не може собі уявити, наскільки наші політики бувають нахабними, цинічними й впертими).

Виступи окремих членів Нацради виглядали доволі кумедно. Наприклад, Віктор Понеділко, вирішивши продемонструвати демократизм українського регуляторного органу, розповів, що при ньому є ціла низка громадських рад, через які мовники і громадськість можуть доносити свою позицію до Національної ради. Також пан Понеділко поскаржився на жорсткі вимоги законодавства, що регулюють діяльність Нацради, зокрема стосовно її регуляторних актів, проекти яких потрібно (але мабуть не вдається) оприлюднювати за місяць до внесення їх на розгляд (очевидно, з цим питанням до кінця в Нацраді не розібралися: оприлюднення проектів регуляторних актів – нормальна європейська практика та і не кожен акт Нацради є регуляторним актом). Інший член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Тетяна Мокріді, почала переконувати іноземних гостей в тому, що їхній орган не займається насильницькою українізацією інформаційного простору, хоча ні європейські гості, ні представники українських мовників й недержавних організацій не висловлювали подібних закидів (крик з приводу цього питання дійсно піднімався рік чи більше тому окремими мовниками, але якоїсь значної українізації насправді не спостерігається): пані Мокріді просто сказала, що запевняє іноземних гостей в цьому, хоча переконливіше було, мабуть, навести статистичні дані.   

Трохи критики дісталося Національній раді від представника Індустріального телевізійного комітету Катерини Котенко, яка вирішила збалансувати критикою оцінки Нацради з боку неурядових організацій, які до того дійсно були майже виключно позитивними або нейтральними. Зокрема пані Котенко згадала про громадську раду, яка існує, але за її словами не може зібратися на засідання вже близько року, після чого  запропонувала Нацраді призначити нових людей до громадської ради, яким участь в такому органі була б цікавою. Крім того, пані Котенко зазначила, що в мережі Інтернет вже публікують статті з приводу заангажованості Національної ради, які базуються на співставленні даних про ТРО, що отримали ліцензії, з політичними уподобаннями їх фактичних власників. Насамкінець представник ІТК закликала застосовувати по можливості однакові стандарти до загальнонаціональних і регіональних мовників.

Конференція видалася вдалою й інформативною, але, здається, не весь європейський досвід можна пересадити на український грунт. Зокрема, європейським доповідачам було поставлене питання щодо можливостей впливу на іноземних мовників-порушників, на що Дуня Міятович відповіла: регуляторний орган Боснії й Герцеговини просто звернувся б до регуляторного органу відповідної сусідньої країни і вказав би на протиправну діяльність їхнього мовника. Всі крани-сусіди Боснії й Герцеговини хочуть потрапити в Європу, тому живуть за спільними правилами, чого не скажеш про Східну Європу. На жаль, такий спосіб впливу на порушників в українських реаліях викличе в кращому разі посмішку в колег з сусідньої держави, в гіршому – обурення.

Очевидно, як для українських, так і для іноземних учасників конференція була цікавою. Можливо, це лише перший крок в трансформації Національної ради України в цілком європейський незалежний регуляторний орган для електронних ЗМІ, але в Нацради, здається, немає іншого шляху не залежно від бажання окремих політиків або чиновників.

Роман Головенко, Інститут масової інформації     

Ще Поради для журналістів