Дослідження медіа-ситуації на сході і півдні України: Луганська область

11:14 15.04.2016 ІМІ, ГФК Юкрейн

Аналіз Інституту масової інформації

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ МЕДІАПРОСТОРУ

До 2014 року в Луганській області виходило 17 друкованих видань, працювали більше 10-ти інформаційних веб-сайтів, в самому Луганську діяло три місцевих телеканали. Після початку так званої «російської весни», десятки журналістів виїхали з окупованих територій внаслідок тиску, а центральні українські видання змушені були закрити свої корпункти.

1 травня 2014 року бойовики так званої «Армії Південного Сходу» захопили луганський радіотелевізійний центр (філіал українського концерну РРТ), і замість українських телеканалів вивели у ефір російські. На початку літа 2014-го, оператори місцевих кабельних мереж змушені були припинити трансляцію українських телеканалів, закрились також місцеві телекомпанії ЛКТ, «Ірта» та ЛОТ (Луганське обласне телебачення).

Станом на початок 2016 року, на колишній частоті ЛОТу виходила в ефір так звана «Державна телерадіокомпанія ЛНР», яку також називають «Луганськ 24». Вона використовує техніку колишніх ЛОТа та «Ірти». Якість новин надзвичайно низька, наприклад, українську сторону називають «карателями», і фактично начитують темники так званої «ЛНР». Місцеві мешканці також мають доступ до російського телебачення, яке транслюється як у кабелі, так і через наземні частоти.

У Луганську також мовить місцева радіостанція «Своє радіо», що використовує обладнання і частоти колишньої обласної державної ФМ-ки «Пульс», яка припинила роботу у травні 2014 року, внаслідок захоплення проросійськими сепаратистами луганського телецентру. «Своє радіо» транслює музику та «новини», які подібні за своїм наповненням до новин «Луганська 24». 

Внаслідок конфлікту на Сході, практично всі друковані видання Луганська змушені були припинити свою діяльність. За даними ІМІ, на окупованій території продовжує працювати частина газет, які фактично належать колишньому депутату-«регіоналу» – одному з лідерів так званої «ЛНР» – Олександру Єфремову. Головним друкованим «рупором» так званої «ЛНР» є газета «21 век». Її засновник та головний редактор Юрій Юров у 2014 році був прес-секретарем Луганської облорганізації ПР, яку очолював Єфремов. Усі друковані ЗМІ повинні були пройти «перереєстрацію» в так званому «Міністерстві інформполітики ЛНР», відповідно реєстрацію отримали тільки пропагандистські видання (частина з них – колишні комунальні), низка рекламних видань та кілька церковних.

Що стосується інформаційних веб-сайтів, «перереєстрацію» пройшли 12 веб-сайтів, здебільшого це візитівки місцевих «органів влади», або сайти відверто пропагандистського характеру, як МІА «Исток». Серед цих сайтів варто відзначити «Ровеньки Медиа», який ставить новини здебільшого про культуру й спорт, однак інколи підіймають і злободенні питання, наприклад, про відсутність вугілля для опалення квартир місцевих мешканців. На відміну від усіх інших пропагандистських ресурсів, сайт написав, що змушений закрити можливість коментувати.

За даними місцевих мешканців, довгий час ідеологією та піаром у так званій «ЛНР» керував екс-депутат Луганської облради від Партії Регіонів, колишній прес-секретар екс-президента Януковича Родіон Мірошник. Завдяки його діяльності у Луганську не залишилося опозиційних медіа, а журналісти змушені були припинити працювати через загрозу потрапити «на підвал». Мірошника вважають «людиною Олександра Єфремова», оскільки він очолював піар-структури цього відомого «регіонала» ще від початку 2000-х років. Не без участі Мірошника, у 2015 році, у так званій «ЛНР» було прийнято «Закон про ЗМІ», порушення якого, як пишуть його автори, «тягне адміністративну, дисциплінарну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства ЛНР». Також значний спектр покарань загрожує в так званій «ЛНР» журналістам, що «зловживають своїми правами».

Між тим у мешканців Луганська є можливість отримувати доступ до українських новин через інтернет. У місті продовжує працювати кілька інтернет-провайдерів, які продовжують підключати луганчан до інтернету, як розповіли ІМІ місцеві мешканці. Інтернет фактично лишився основним джерелом інформації для мешканців окупованих територій про те, що відбувається в країні.

СИТУАЦІЯ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Більше року населення окупованих територій було відрізане від мовлення українських телеканалів і отримувало інформацію про місцеві новини тільки із пропагандистських джерел, або із соцмереж.

Однак, наприкінці 2015 року його почали поступово відновлювати, завдяки зусиллям української влади. За даними Міністерства інформаційної політики України, 15 жовтня 2015 року Луганська обласна державна телерадіокомпанія відновила мовлення на тимчасово окупованій території Донбасу, а також на місто Луганськ. На початку листопада 2015 року, телеканал ЛОТ і радіо «Пульс» почали мовити на тимчасово окуповану територію Луганська, а також доступні жителям прифронтових Станично-Луганського і прилеглих районів. Також у листопаді, МІП спільно з Концерном РРТ відновили мовлення каналу «Ірта» в чотирьох регіонах Луганської області: у Сватово, Зоринівці, Біловодську та Марківці. Окрім того, у цих регіонах здійснюють мовлення УТ-1 і ЛОТ.

29 грудня «Незалежна телерадіокомпанія «Ірта» розпочала мовлення на 53-му телевізійному каналі у Старобільську Луганської області. Це сталося завдяки введенню Концерном РРТ в експлуатацію передавача потужністю 0,5 кВт. Зазначений передавач було отримано від Литовської Республіки.

Однак, за даними ІМІ, український радіосигнал досі не чують мешканці селищ, розташованих на лінії розмежування та на окупованій території. Раніше сигнал можна було почути практично по всьому Луганську та прилеглих населених пунктах.

СОЦМЕРЕЖІ ЯК ДЖЕРЕЛО ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ ЛУГАНЩИНИ

Одним з основних  джерел інформації про місцеві події, для населення окупованих територій, стали пабліки в соцмережах, кількість користувачів яких є досить значною.

Особливою популярністю користуються наступні пабліки ВКонтакте:

  • Найбільший паблік – антиросійський, критично налаштований до т.зв. «ЛНР» «Луганск – наш город» 159 тис. користувачів, агрегатор місцевих новин і повідомлень. Паблік має також сторінку у ФБ, де зареєстровано майже 8 тис. учасників.
  • Досить політизований, антиросійський і критично налаштований до так званої «ЛНР» паблік «Типичный Луганск» (28 тис. користувачів), агрегатор новин для тих, «кому цікаве життя і доля Луганська, у кого є бажання ділитися цікавою інформацією».
  • Проросійський паблік «Луганск – город, в котором Я живу!» (65 тис.), агрегатор новин і повідомлень від російських джерел інформації, пропагандистські антиукраїнські новини.
  • Проросійський паблік «Это Луганск, детка!», 40 тис., здебільшого фотографії ідилічних картин міста, серед оголошень від самопроголошеної місцевої влади, та історій про «хунту» і «нацистів».
  • Паблік «Луганск-Новости ЛНР ДНР – Новороссия», 71 тис. користувачів, проросійський пропагандистський паблік.
  • Проукраїнський паблік «Оккупированный Луганск», 7,5 тис., агрегатор місцевих новин, історій від місцевого населення.
  • «Украинский Луганск», паблік «новин із підпілля», проукраїнські повідомлення, мало місцевих новин, 12 тис. учасників.
  • Україномовний паблік «Луганськ», 30 тис. користувачів проукраїнської спрямованості, майже немає місцевих новин.

ІНФОРМАЦІЙНА СИТУАЦІЯ НА НЕОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У вересні 2014 року адміністративний центр Луганської області тимчасово перенесли до Сіверодонецька. Це місто з населенням 108 тис. мешканців (дані Вікіпедії за 2014 рік) має, відповідно до свого розміру та кількості населення, порівняно невелику кількість місцевих засобів масової інформації, так, моніторинг ІМІ виявив 14 місцевих ЗМІ.

У регіоні здійснюють мовлення 3 місцевих телеканали – обласна телерадіокомпанія ЛОТ, міський телеканал СТВ, та телеканал «Ірта» (його пов’язують із екс-нардепом Володимиром Ландиком). Міський телеканал СТВ, який практично не має власного мовлення, покриває місто Сіверодонецьк та радіус у 50-70 км навколо нього (Рубіжне, Лисичанськ, Попаснянський та Ново-Айдарський райони).

Умовно більшість ЗМІ Сіверодонецька та регіону можна розподілити на підконтрольні політичній силі БПП і ті, які належать Опозиційному блоку – з відповідною поляризацією контенту в цих засобах масової інформації.

Серед газет, що виходять регулярно і які можна придбати, виокремлюється видання «Северодонецкие вести», яке є комунальним виданням міськради. Крім цього, на регулярній основі виходить газета «Трибун» у Рубіжному. За даними місцевого представника ІМІ, інші два зареєстровані друковані ЗМІ або виходять нерегулярно, або не виходять взагалі.

У Сіверодонецьку діє 7 інформаційних веб-сайтів, з них 3 є онлайн-версіями традиційних ЗМІ. За даними місцевого представника ІМІ, найпопулярнішими є «Северодонецкие страсти» (який пов’язують з депутатом міськради від БПП Сергієм Самарським); «Сегодня в Северодонецке» (який, по факту, є сайтом одного автора); «Мой город»; «Трибун» (який пов’язують з Денисом Денищенком, начальником департаменту масових комунікацій облдержадміністрації і голови місцевого представництва БПП); «Северодонецк Онлайн»; SevDon.Net; 06452.com.ua. Більшість місцевих інтернет-сайтів більше ретранслюють всеукраїнські новини й публікують менше суспільно важливих матеріалів на місцеву тематику. Місцеві ЗМІ також мають власні пабліки у соцмережах, з кількістю користувачів максимум 1,5-2 тисячі.

Подібно до інших регіонів України, серед місцевого населення популярністю користуються пабліки в соціальних мережах, переважно це ВКонтакте. Кількість користувачів таких пабліків – до 30 тисяч, тематика – агрегатори місцевих подій і обговорень, рекламних оголошень. Що стосується Сіверодонецька, популярністю користуються проросійські пабліки-агрегатори «Северодонецк 24» (28 тис. користувачів),  «Лисичанск Северодонецк Рубежное» (20,5 тис.), обидва передруковують російські фейки та підкреслюють свою окремість від України, наприклад, виразами: «українські лідери», «українські шахти» тощо. Приклад місцевого проукраїнського пабліку – «Тако Сєвєродонецький», який створився у ФБ під час Майдану, має до 500 користувачів. Через цю сторінку координуються проукраїнськи налаштовані місцеві мешканці, проводилися флешмоби. За словами місцевих мешканців, у місцевих пабліках є досить багато проросійських ботів, росіян, що не мають стосунку до Сіверодонецька. На початку 2014-го певний час масово створювалися групи за типом «Сєвєродонецьк. Російська весна», покриваючи всі міста. Зараз ці групи не користуються популярністю.

Щодо мовного питання подачі новин, то усі сіверодонецькі засоби масової інформації є російськомовними, проте деяка частина матеріалів виходить українською мовою, в основному це прес-релізи, а також офіційна інформація державних органів України.

Важливе місце для потенційного розвитку незалежних ЗМІ посідають стартап-ініціативи у сфері розповсюдження інформації. Однак у Сіверодонецьку такі ініціативи можна виділити тільки у рамках проектів, які ще не запустилися на повну та не мають жодної популярності серед споживачів. Будь які з проектованих ініціатив існують виключно в мережі Інтернет.

РЕЗУЛЬТАТИ КІЛЬКІСНОГО АНАЛІЗУ ЛУГАНСЬКИХ ЗМІ

луганська сіверодонецьк медіа

У  Сіверодонецьку можна прослідкувати нижчий від середнього показник висвітлення у ЗМІ суспільно важливої тематики загальнодержавного рівня – всього 6% від загальної кількості матеріалів. Кількість таких матеріалів складає 3% і 2% у друкованих виданнях та на телебаченні відповідно, а підіймає середню позначку високий показник матеріалів на суспільно важливу тематику в інтернет-виданнях, який досягає 13%.

Трошки менше п'ятої частини від усіх матеріалів присвячені місцевій суспільно важливій тематиці (19%). З цієї кількості найбільше такої інформації було виявлено на місцевому телебаченні  –  27%, а у друкованих та інтернет-виданнях – по 13% та 16% відповідно.

Беручи до уваги той факт, що Сіверодонецьк знаходиться у безпосередній близькості до зони проведення антитерористичної операції, а також, що не менш важливо, саме місто 2014 року, по факту, було окупованою територією, актуальним є висвітлення подій у зоні АТО. У сіверодонецьких засобах масової інформації середній показник кількості матеріалів, що присвячені темі антитерористичної операції є досить низьким, порівняно з іншими областями, і складає всього 5%. Серед досліджуваних сіверодонецьких ЗМІ, найбільша кількість матеріалів присвячених темі АТО зафіксована в інтернет-ЗМІ (9% від усієї кількості матеріалів). Найбільшу частину від загальної кількості матеріалів (15%) цій темі присвятило одне з інтернет-видань  –  06452.com.ua. У пресі та на телебаченні тема АТО згадувалася у 3% та 2% відповідно. В одному з двох досліджуваних друкованих видань ця тема не згадувалася взагалі (у газеті «Сєвєродонецькі вісті»).

За даними Державної служби з надзвичайних ситуацій, найбільше внутрішньо переміщених осіб мешкають саме на Луганщині – більше 200 тисяч. Однак місцеві ЗМІ приділяють цій категорії громадян не дуже багато уваги – в середньому всього 4%. Однакову кількість матеріалів на цю тему подають місцеві друковані та інтернет-видання  –  2% від усіх матеріалів, а на телебаченні (телеканал ЛОТ) ця тема згадувалася щонайбільше  –  у 7% від загальної кількості матеріалів.

Ні максимальне наближення до зони ведення бойових дій, ані набуття статусу адміністративного центру ніяк не вплинули на кількість матеріалів у ЗМІ, які, по суті, є прихованою рекламою. Загальний показник кількості матеріалів з ознаками замовлення у Сіверодонецьку сягнув найбільшого серед усіх досліджуваних міст показника, що становить 26%. Найбільший «внесок» у такий високий показних джинси зробили друковані видання Сіверодонецька, де показник матеріалів з ознаками замовлення досяг 37% (33% у газеті «Сєвєродонецькі вісті» та 41% джинси у виданні «Трибун»). На другому місці за кількістю матеріалів з ознаками замовлення – місцеве телебачення (зокрема, регіональний телеканал ЛОТ, де цей показник досяг позначки у 24% від усіх матеріалів). Найменшу кількість замовних матеріалів було зафіксовано в інтернет-виданнях  –  16% від загальної кількості. Найгірший показник продемонстрував ресурс sever.strasti.net – 27% від загальної кількості матеріалів.

Ще однією проблемою місцевих ЗМІ є рівень «паркетних» новин, який є найбільшим серед усіх досліджуваних регіональних засобів масової інформації  –  кожен третій матеріал є «паркетом» (33% матеріалів). З огляду на все вищевказане, а також і на якісний аналіз контенту сіверодонецьких ЗМІ, стає зрозумілим, що «паркет» є навіть більшою проблемою місцевих засобів масової інформації, ніж високий рівень кількості матеріалів з ознакою замовлення (який також є найбільшим у цих місцевих ЗМІ).

РЕЗУЛЬТАТИ ЯКІСНОГО АНАЛІЗУ ЛУГАНСЬКИХ ЗМІ

Якісний аналіз контенту місцевих засобів масової інформації Луганської області показав, що найчастіше порушується стандарт повноти представлення фактів та інформації щодо освітлюваної у матеріалі проблеми, точність та баланс думок та точок зору, є також проблеми з відмежуванням фактів від коментарів. Місцеві ЗМІ отримали досить невисокі бали за професійні стандарти – наприклад, газета «Сєвєродонецькі вісті» отримала 2,3 бала,  місцевий телеканал ЛОТ – 3,2 бала з 6-ти максимально можливих.

Прикладом місцевого контенту може бути комунальне друковане видання «Сєвєродонецькі вісті» – шпальти цієї газети заповнені звітами із засідань виконавчого комітету. Буквально всі такі матеріали починаються з однакових заголовкових слів: «відбулося чергове засідання виконавчого комітету, порядок денний якого містив наступні питання...». Інша частина матеріалів містить ознаки замовлення на користь діючого міського голови Валентина Казакова (міський голова відкриває дитячі майданчики, відповідні матеріали публікуються з гучною назвою «Когда сбываются мечты»; вітає бібліотеку з ювілеєм – матеріал починається словами «Мудрые правители города: городской голова Валентин Васильевич Казаков и его заместитель Сергей Федорович Терешин…»). Загалом, складається враження, що жодна подія у місті не відбувається без сприяння чи безпосередньої участі голови міста

ОЦІНКА СИТУАЦІЇ З ТОЧКИ ЗОРУ МІСЦЕВИХ ЖУРНАЛІСТІВ

Місцеві журналісти, яких опитав ІМІ, виокремили наступні ключові проблеми для інформаційної сфери регіону: залежність ЗМІ від власників – ті, хто фінансує ЗМІ, диктують власну редакційну політику й чинять тиск на журналістів; у редакціях бракує журналістів для створення власного контенту. Є редакції, у яких працює буквально дві людини, що передруковують матеріали із загальноукраїнських видань. За словами місцевих працівників ЗМІ, проблемою також є мала кількість професійних і мотивованих журналістів. Багато професіоналів із регіону переїхали до Києва внаслідок складної економічної ситуації та загроз, пов’язаних з окупацією та АТО. Ще одна проблема – незалежні ЗМІ не можуть стати самоокупним бізнес-проектом у регіоні, якими б якісними вони не були, адже у регіоні мала кількість рекламодавців, а великі бізнесмени не приходять рекламуватися до місцевих видань.

Звісно, всі перераховані проблеми не є специфічно сіверодонецькими. Вони є загальноукраїнськими і типовими для багатьох місцевих ЗМІ. Та нестача справді професійних, незалежних і соціально відповідальних медіа, під час інформаційної війни, особливо болісно відчувається саме в регіонах із украй нестабільною соціально-політичною ситуацією.

Дослідження ГФК Юкрейн

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Дослідження медіаситуації в південних і східних областях України» є підсумковим аналітичним продуктом якісного та кількісного моніторингу ЗМІ, який проводився громадською організацією «Інститут масової інформації», та соціального опитування, яке проводилося компанією «ГФК Юкрейн» за підтримки Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).

Детальніше про методологію дослідження читайте за посиланням.

З питань щодо дослідження ГФК Юкрейн звертайтесь: Татяна Костюченко, Tetiana.Kostiuchenko@gfk.com, Анастасія Вітковська, Anastasia.Vitkovska@gfk.com.

З питань щодо дослідження Інституту масової інформації звертайтесь: imi.inform@gmail.com.  

 

 

 



comments powered by Disqus