IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2018 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

0

0

0

0

Інформаційна пастка Крим

Доступ інформації до Криму і доступ інформації з Криму – це дві болючі проблеми, котрі формують порядок денний більшості розмов про майбутнє Криму, ймовірність його реінтеграції в Україну. Ці питання піднімалися у тому числі на трьох експертних дискусіях, що відбулися останнім часом у Києві. Участь у них взяли політики, громадські діячі, представники профільних міністерств, члени Меджлісу кримськотатарського народу, практикуючі журналісти та медіакритики.

Про Крим говорилося на Міжнародному форумі «Сучасний досвід ведення гібридних конфліктів. Приклад України» (12 грудня), на конференції до Міжнародного захисту прав людини «Крим. Анексія і безправ’я чи початок кінця імперії» (також 12 грудня, організатори Київський прес-клуб та Мінінформ) і частково на в рамках дослідницької лабораторії «Ініціативи чесних новин», що відбулася 28-29 листопада під егідою Інтерньюз Нетворк та Інституту масової інформації.

Керівник проекту «Крим.реалії» Володимир Притула, котрий єдиний підняв тему Криму на листопадовій зустрічі, доводив, що попит на інформацію з боку материка в Криму існує, лишень прихований. На їхній сайт нараховується біля 1,5 млн заходів за місяць, з них це від 1/4 до 1/3 з Криму, заходять через інші країни, такі екзотичні як Кенія чи Сальвадор, оскільки сайт знаходиться у переліку блокованих на території Криму (причому на російській території ні). Радіосигнали Крим.Реалії як підрозділу Радіо Свобода швидше глушаться у фм-діапазоні, середні хвилі потрапляють краще. Одне з завдань, які ставляться, – пробитися через соцмережі: за перепости матеріалів із «екстремістських сайтів» кримчан притягують до відповідальності, тож вони фізично мусять у когось натрапити на такий матеріал.

«Тільки в нашій редакції біля 30 журналістів виїхали з Криму на материк і ще 30 припинило співпрацю. І, власне, хто співпрацює, роблять це підпільно. Але і проти них ведеться шалена дискредитація, і це лише посилиться з введенням у дію закону РФ про іноземних агентів», – говорить Притула. Виставляють у негативному світлі навіть тих, хто у 2014 р. підтримав окупацію Криму, а зараз просто не боїться надавати коментарі підрозділам Радіо Свобода.

Якщо зайти на сторінки видання, то буде неозброєним оком помітно, що проти ресурсу ведеться активна війна тролів у коментарях під матеріалами, мовляв, Крим.Реалії – це фейкомети, «кримфантазії» чи «кримригалії». Це відбувається в тому числі у рамках цькування Радіо Свобода Росією загалом як «іноземних агентів», проте Крим.Реалії дістається на горіхи систематично і, як говорять працівники видання, «таке враження, що синхронно».

Ситуація з Крим.Реалії не одиночна, хоч показова. Гаяна Юксель, яка виступала на конференції «Крим. Анексія і безправ’я чи початок кінця імперії» розповіла, що на материковій частині України працює 11 кримських медіа, при цьому в самому Криму їх кількість зменшилася на 80%. Кримські медіа з континентальної України заборонені в Криму, а разом з іншими українськими їх число сягає 50. Фактично, Крим перетворено на інформаційне гетто, сіру зону, у якій людей штовхають на доноси один проти одного за поширення інформації з українських ЗМІ. Тому коли заступниця міністра інформаційної політики Еміне Джапарова говорить, що у 70% кримчан є можливість доступу до українських медіа (через супутник, радіо, входження на сайти через проксі-сервери), то не всі використовують цю можливість – чому? Бо побоюються, що й так будуть вичислені. Повідомлення на кшталт «Водители жалуются на засилье украинских радиостанций между Старым Крымом и Симферополем» є завуальованим свідченням, що таки слухають, але з запобіжним для себе «скарженням».

ЦИТАТА: «Уже к сентябрю украинское радио реально прорвалось до Симферополя, Бахчисарая и Керчи. Утренний музон для “оккупированных крымчан” крутит херсонский Хiт-FM. Рядом по шкале прямо из Киева поют другие радиостанции. Естественно, между песенками — антироссийские политические новости. Сейчас в крымском эфире работают “UA: Крым”, порошенковский “5 канал”, “Тонис”, ICTV и “Черноморская телерадиокомпания”. Причем трансляция мощнее, чем у российских “Вестей”». (Кримський сайт «Примечания.ру», мова про наслідок роботи відкритої в Чонгарі на Херсонщині у березні 2017 р. телекомунікаційної вежі).

Щодо доступу до інформації з Криму, то пані Юксель назвала маніпулятивними твердження, що інформаційного зв’язку з півостровом не існує, він важкий, проте присутній. Вона закликала до координації роботи між кримськими українськими та загальнонаціональними медіа, в тому числі у питанні термінології. Як приклад вона навела висвітлення справи Хізб ут-Тахрір, коли українські медіа нерідко ретранслюють російський підхід до цієї проблеми, називаючи цю організацію терористичною.

Роман Кабачій з Інституту масової інформації (ІМІ) розповів, що вважає нонсенсом розмови про «відсутність тем» на кримському напрямку. «Навіть саме викриття дезінформації, пропаганди вже дає такі інформприводи. Чому не є “цікавим” для медіа фейковий з’їзд української діаспори в Сімферополі, проведення щорічних “конкурсів” “Журналіст року” у Криму, коли нагороджуються переважно пропагандисти з російських РИА-Новости чи “Спутніка”, за відсутності нормальної журналістики (а при цьому видаються щоквартальні “рейтинги ЗМІ”), коли ведеться антиукраїнська та антикримськотатарська агітація політиків-утікачів колишньої влади на кшталт Олексія Журавка». Кабачій також зазначив, що в українському медіапросторі варто ширше піднімати теми із татарофобією, коли, приміром, херсонський журналіст Сергій Осолодкін назвав «гістьми» кримських татар на Херсонщині, в той час коли до 1944 р., до радянського повального перейменування, біля третини топонімів у області мали тюркське походження.

Експерт ІМІ також закликав представників Мінінформполітики провести моніторинг із доступом до друкованих ЗМІ у прикордонній з Кримом Херсонській області. «Кримчанин повинен мати можливість фізично купити український журнал чи газету в Каланчаку, Чаплинці, Каховці. Чому на вокзалі у Херсоні я бачу курченківський “Корреспондент”, а не бачу “Український тиждень”, у якому є постійна кримська рубрика? Тому що у нас досі, щоб зайти в мережу розповсюдження окремо взятої області, треба заплатити хабар», – сказав Кабачій.

Еміне Джапарова у тематичному контексті зазначила, що треба зробити так, щоби Крим був цікавий, оскільки «Крим – це наша спільна відповідальність». Вадим Трюхан з ГО «Європейський рух України» говорив про «позитивну повістку дня» для кримчан. Одним з таких прикладів, котрий наразі не працює ні в медіа, ні в дипломатії, етносоціологиня Наталія Беліцер назвала ухвалення закону про корінні народи України, до якого мали би потрапити кримські татари, караїми і кримчаки. За її словами, після того, як Верховна Рада ухвалить цей закон, Україна отримає величезний козир у переговорах щодо Криму, наразі ж він марнується, як і сподівання людей у Криму, тому цій ідеї потрібна активна медіапідтримка. Поки ж кримчан годують залякуваннями про українських диверсантів, терористів (які обов’язково мусять бути також наркоманами), і люди, на жаль, вірять тому, що відповідає їхній системі переконань – такою була думка Богдана Петренка з Українського інституту дослідження екстремізму. Варто також пам’ятати, що сприяє поширенню тез пропаганди ротація населення, – виїзд проукраїнських родин на материкову Україну, заїзд росіян, дорослішання в умовах інформаційного вакууму молодшого покоління кримчан.

Роман Кабачій, експерт Інституту масової інформації

Ще Дослідження