Журналістика: різниця вітчизняних і західних підходів


Упродовж кількох років автор статті має змогу спостерігати дискусії між правоохоронцями та представниками журналістських організацій на засіданнях Міжвідомчої робочої групи (проект «Відкрита розмова») щодо випадків перешкоджання журналістській діяльності. Доволі часто списи ламаються навколо трактування того, чи є потерпілий власне журналістом. Правоохоронці в залежність від цього ставлять кваліфікацію діяння за ст. 171 КК або за якою-небудь іншою. Західний досвід в цьому питанні суттєво різниться.

На профільних ресурсах можна зустріти новинні повідомлення на кшталт цього (http://www.rcfp.org/browse-media-law-resources/news/new-jersey-blogger-considered-journalist-under-state-shield-law) про те, що блогера було прирівняно до журналіста. Відома міжнародна організація «Артикль 19», яка працює в сфері свободи слова, також дотримується схожих позицій. Цитуємо:

«АРТИКЛЬ 19 вже давно стверджує, що «журналістика» і «журналісти» не повинні бути визначені.  …журналістика є діяльністю, яка може здійснюватися ким завгодно [не у всіх країнах доступ до журналістської професії є цілком вільним, як в Україні – ред.], і, що важливо,  будь-які правові норми і принципи, застосовні до журналістської діяльності, повинні відображати це.

Зокрема, визначення терміну «Журналіст» повинно бути широким, щоб включити будь-яку фізичну або юридичну особу, яка регулярно або професійно займаються збором і поширенням інформації серед громадськості, використовуючи будь-який засіб масової комунікації.

У той же час будь-яка людина, що прагне публікувати інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес, повинна користуватися таким же захистом і пільгами, які надані професійним журналістам у рамках чинного законодавства.»

Можна, звісно, придертися до за цитованого вище другого абзацу в контексті досконалості визначення, адже піарник також поширює певну інформацію через ЗМК. Але суть позиції Артиклю 19 в тому, що вона концентрується не на особі, а й на діяльності, ява має бути журналістською: журналістика – в сенсі журналістської діяльності, не прив’язується до журналіста, вона може здійснюватися й іншими особами, наприклад, блогерами. Щодо останніх Артикль 19 сформулював свою позицію таким чином: «В тій мірі, у якій діяльність блогерів підпадає під визначення функції журналістики, вони повинні користуватися захистом, що надається журналістам в рамках міжнародного права в спеціалізованій сфері.»

Як бачимо, блогери цілком не прирівнюються до журналістів, а лише в тій частині їхньої діяльності, яка співпадає з журналістикою. Йдеться не про весь ланцюжок: від збору інформації – до виходу матеріалу. Розглядається конкретний аспект діяльності блогера чи то на етапі збору інформації (напр. отримання акредитації), чи її опрацювання (захист джерел), який ідентичний журналістиці та фактично є нею.

Тепер повернемося до українських реалій. Мабуть найчастіше випадки перешкоджання журналістській діяльності трапляються в процесі зйомок (фото- або  відео-). Але далеко не завжди той, хто знімає, є найманим працівником редакції газети чи телеканалу. Наприклад, випадок з побиттям металевим прутом фотокора Максима Лазебника в парку Перемоги: потерпілий працював на Інтернет-видання, яке за українським законодавством не вважається засобом масової інформації. Зважаючи на це, справу про побиття за ст. 171 КК так і не порушили. Тобто це саме діяння, але якби потерпілий мав трудові відносини зі ЗМІ, а не Інтернет-виданням, вважалось би перешкоджанням журналістській діяльності – все те саме, крім місця роботи потерпілого.

Уважніше придивимося до даної статті Кримінального кодексу. Зміст складу злочину в кримінальному законі сформульовано наступним чином: «Умисне перешкоджання   законній  професійній діяльності журналістів». Не журналістській діяльності, а професійній діяльності журналіста. Тобто для інкримінування ст. 171 КК (1) потерпілий має бути журналістом, (2) перешкоджання має стосуватися його професійної діяльності. Якщо порівняти підхід законодавця в Кримінальному кодексі та західний підхід, то побачимо, що останній цілком задовольняється наявністю лише компоненту (2), тобто журналістської діяльності, щоби надавати відповідний правовий захист цього важливого елементу свободи слова.

Треба визнати, що склад злочину за ст. 171 КК (перешкоджання професійній діяльності журналістів) можна вважати доволі унікальним, не характерним для європейського чи англо-саксонського кримінального закону. Але і напади на операторів в Україні трапляються регулярно, показники свободи слова не демонструють позитивної динаміки.

Наразі ведеться підготовка законодавчих змін з метою хоча б поширити дію ст. 171 КК на журналістів Інтернет-видань. Також запропоновано ввести покарання фактично за перешкоджання журналістській діяльності, яка здійснюється будь-якою особою (в межах змін не до ст. 171, а до ін. статей КК), але в експертів поки немає єдиного бачення по даній пропозиції.

У наступних публікаціях ми плануємо більш детально розповісти про підходи Артиклю 19 щодо співвідношення блогерства з журналістикою.  

Роман Головенко, юрист ІМІ

Фото: http://americanstreetnews.com/wp-content/uploads/2013/07/Article-19-new-Logo-960x492.jpg



comments powered by Disqus