2007 став доволі сприятливим роком для українських медіа, в першу чергу в плані бізнесу. Несподівана позачергова виборча кампанія, політична криза, що їй передувала і зміна влади після виборів дали добрий інформаційний грунт і прибутки, на які навіть не сподівалися. Разом з тим, 2007 виявив і найбільші проблеми українських медіа пост помаранчевого періоду: комерціалізацію, «пожовтіння», подальшу монополізацію та горезвісну «джинсу», яка стала ледь не візитівкою деяких каналів в ході виборчої кампанії.  Отже, які основні тенденції були в українському медіа-просторі у 2007 і чого варто чекати від 2008…

Телебачення.

До телебачення в нашій країні завжди було найбільше уваги. За відсутності впливової друкованої преси, телебачення, як наймасовіший ЗМІ (вибачте за тавтологію), звикли вважати і найвпливовішим. Хоча впливовість ця поширюється переважно на електорат, а не на тих, хто ухвалює рішення.

Очевидно цей фактор, не в останню чергу і визначив те, що у 2007 році українські телевізійники все частіше орієнтувалися на масового глядача, вже не соромлячись визначати пріоритетність фразою «аби піпл схавав».

За останній рік в ефірі так і не з»явилося нових серйозних соціальних проектів, якісних журналістських розслідувань, зате побільшало різних «світських хронік», російських гумористичних програм та другосортних телесеріалів того ж виробництва.

Це серйозний програш  і кожного окремо взятого каналу і українського телебачення загалом. Як показало наше опитування, найбільш впливовими програмами на телебаченні експерти одноголосно визнають «Свободу» Савіка Шустера та «Свободу слова» Андрія Куликова. Отже, потреба майданчиків обговорення політичних та соціальних проблем очевидна, це доводять і рейтинги цих програм, однак менеджмент каналів вперто продовжує на це закривати очі, і програє.

Достатньо навести промовистий приклад каналу «1+1», який ще недавно заслужено мав репутацію найінтелектуальнішого українського телеканалу, але останнім часом відмовився від розвитку такого напрямку, віддавши перевагу Каті Пушкарьовій та «Танцям з зірками». Ці проекти без сумніву були успішними і приносили зростання рейтингу, але лише на час власного ефіру, не сприяючи піднесенню каналу загалом.

Натомість новий менеджмент «Інтера», зробивши ставку на Савіка Шустера та два його серйозні проекти – «Свободу» та «Великі українці», забезпечив собі повноправне та одноосібне лідерство на ринку. Нова сітка, оновлення інформаційного мовлення та вищезгадані програми стали запорукою успіху команди, заперечувати який сьогодні не береться вже ніхто.

Тож тенденція перша –  телебачення стало попсовішим.

Тенденція друга року минулого – «джинса». Власне, цензура грошей в українських ЗМІ з»явилася відразу потому, як зникла цензура влади, таке враження, що у світогляді як власників, так і топ менеджерів, і навіть журналістів просто не може бути достатньо свободи. Однак, таких розмірів замовних матеріалів в новинах, як під час виборчої кампанії 2007 Україна ще не бачила.

Не секрет, що на каналах існували ледь не офіційні прайси для штабів політичних партій, і що на деяких телеканалах ледь не всі новинні блоки були просто продані, тобто за бажання заробити на цьому просто не залишалося місця для реальної інформації.

Я не буду повторюватися на відомих поясненнях, що фактично це ніщо інше, як корупція та приховування від сплати податків, адже всі ці гроші йшли нелегально. Не буду говорити  і про соціальну відповідальність медіа. Я наголошу на іншому – в такий спосіб у гонитві за швидким заробітком канали в цілому програли і тільки в майбутньому підрахують скільки втратили. Приклад дуже простий, мої друзі, які раніше віддавали перевагу новинам «1+1» в ході виборчої кампанії просто переключилися на новини СТБ, бажаючи отримувати реальну інформацію про хід виборів. До речі, після виборів ця звичка залишилася, і виправляти наслідки відповідної редакційної політики «плюсам» доведеться ще довго.

Але найболючіший висновок –це те, як до такого явища поставилися самі журналісти. Всі це бачили, хтось відмовлявся робити замовні сюжети, а хтось робить їх досі, але публічно заявити про це принизливе явище журналісти спромоглися лише після виборів. Хоч знову далеко не всі. Останні результати моніторингу акції «Не продаємося» свідчать про те, що з кожним місяцем джинси на каналах стає все менше, але питань про корпоративну солідарність та розуміння професії самими журналістами залишається чимало.

За ці цілком сприятливі для медіа та журналістики роки ми домоглися того, що Калашников не став народним депутатом, але не змогли посадити його на лавку підсудних, ми здатні об»єднуватися на певні акції, але так і не створили справді сильної та дієвої профспілки, ми можемо гуртуватися у разі проблем в колег, але не наполягаємо, аби ці проблеми були для нас пріоритетними в ефірі аж до їх розв»язання, ми навчилися розуміти мотивації та реальні дії політиків, але досі не вміємо грамотно показати це в ефірі, ми можемо визначати пріоритетність подій, але не здатні виокремити національний пріоритет. Це – завдання на майбутні роки, бо без його виконання українські медіа ніколи не стануть «четвертою владою».

Тенденція третя – остаточна «утряска» ринку. У 2007 ми побачили практично сформований телевізійний ринок з визначеними лідерами. Якщо раніше за лідерство змагалися два телеканали, то нині лідер один, стабільним і майже недосяжним залишається друге місце «1+1», так само не відчувають для себе загрози канали холдингу Віктора Пінчука – «Новий», ICTV, СТБ. Хороші показники і в медіа-активу Рената Ахемтова – ТРК «Україна». Запуск «Сіті» не був настільки успішним, як сподівалися, але канал все ж відбувся. Поки що цього не можна сказати про Перший громадський, чергове дітище Едуарда Прутніка, але цього разу зі стін Держкомтелерадіо. Виходу нових гравців чекати не доводиться, ринок вже перенасичений телепродуктом і аудиторії визначені.

Тенденція четверта – небезпечна концентрація ринку. Попри активну критику помаранчевими політиками ситуації, що існувала до 2005 року, коли пелеринок був розділений поміж «трьома родинами в країні», за останні три роки ситуація з демонополізацією ринку мало змінилася, просто змінилися прізвища родин, і то не всіх.

2007 рік був роком чергового етапу монополізації ринку, що за умов його повної непрозорості можна розглядати і як загрозу національній безпеці.

25 жовтня стало відомо, що U.A. Inter Media Group Limited домовилася про опосередковане придбання 60% товариства з обмеженою відповідальністю Телестудія Служба інформації (телеканал НТН). Антимонопольний комітет України дав згоду  на концентрацію медіа активів і купівлю чергового каналу. Таким чином,  U.A. Inter Media Group опосередковано володіє 61% акцій Української незалежної ТБ-корпорації (телеканал Інтер), 90% Кіно-ТБ (телеканал Ентер Фільм), 90% Музика-ТБ (Enter Music), телевізійними каналами К1, К2, Мегаспорт та іншими медіаактивами.

Основна проблема в тому, що ніхто в Україні достеменно так і не знає, а хто ж власне володіє цією структурою - U.A. Inter Media Group Limited, яка у 2007 році перетворилася на найпотужнішу медіа корпорацію в країні. Суперечки на цю тему – одні з найчастіших в середовищі медіа експертів. Однак втаємничених надто мало, аби суспільство дізналося правду, хто ж визначає інформаційний простір країни. Валерій Хорошковський, до того як вкотре подався до державної служби, стверджував, що саме він є власником цієї структури. Однак, багато хто не вірить, що Хорошковський мав достатньо ресурсів для такої концентрації медіа активів і що йому дозволили це зробити, адже зацікавлених в цьому ринку серед наймогутніших людей в країні чимало. Тож чутки про те, що за Хорошковським видніється чи то фігура Дмитра Фірташа, чи то російського олігарха Олександра Абрамова, виникають постійно.

У 2007 році посилила свої активи на українському телеринку і компанія Рональда Лаудера Central European Media Enterprises  (СМЕ). Цій групі належить по декілька каналів в Чехії, Румунії, Словенії, а в Україні вона є власником другого рейтингового каналу «1+1», «1+1 Міжнародний», «Кіно» та «Сіті». Цікаво, що після придбання 3 відсотків акцій СМЕ, вплив на всі ці канали отримав відомий український олігарх Ігор Коломойський, який кілька років безрезультатно змагався за «1+1».  

І третім могутнім медіа магнатом залишається Віктор Пінчук, який є власником трьох телеканалів, які стабільно входять до 5 найрейтинговіших – Новий, СТБ та ICTV. До того ж нині триває процес юридичного оформлення каналів в єдиний холдинг, аби збільшити вартість всіх цих медіа активів.

***

Перспективи.

З усім цим країна увійшла до Нового 2008 року. Навряд чи ми спостерігатимемо за змінами основних діючих осіб на телеринку чи станемо свідком якихось проривів на українських телеканалах.

Головне оптимістичне очікування від 2008 – робота по створенню суспільного мовлення. Перший національний у 2007 не став особливо помітним нічим, окрім скандалу із закриттям програми «Толока», що зайвий раз довело неефективність існування державного мовника та його залежність від влади.

Про суспільне мовлення в один голос говорять і Президент Ющенко, і прем»єр Тимошенко. Це записано і в урядовій програмі, то ж ймовірність того, що суспільне мовлення таки може стартувати у 2009 цілком реальна. Відповідні наробки вже є – і концепція, і розуміння того, яким має бути ця система і що до неї має входити. Головне тепер – політична воля і демократична зрілість політиків.  Адже можна створити справді сучасну систему суспільного мовлення з незалежним громадським наглядовим органом, суспільно орієнтованою редакційною політикою та гарантованим фінансування, а можна просто змінити вивіску і менеджерів на Першому Національному…

Щодо іншого – то тут оптимізму менше. За 2008 буде 2009 – рік виборів. Тож у році нинішньому формуватимуться політичні команди і активи перед жорсткою боротьбою за президентське крісло. Те, що реальні власники медіа, не гратимуться в ці ігри, шансів мало. Адже розділення бізнесу та політики, а особливо медіа бізнесу та політики – це лише декларація, далека від свого реального втілення. Валерій Хорошковський вже в команді Тимошенко на надзвичайно привабливій посаді, за яку змагалися чимало відомих політиків. Віктор Пінчук регулярно сидить за одним столом з Віктором Ющенком на різних благодійних заходах, Коломойський давно працював з Тимошенко, але, подейкують обізнані, завжди грає на себе. Тож у 2008 ми неминуче станемо свідками цікавої гри під умовною назвою «у кого більше шансів на перемогу?». Все це не буде таким явним як до 2004, але прослідковуватиметься  в акцентах, запрошених до студії гостях, напівтонах та редакційних пріоритетах.      

Далі буде…

Вікторія Сюмар, для ІМІ