Сьогодні одниим з найвпливовіших в Україні видань, що регулярно публікує журналістські росзлідування, є, як не дивно, не друковане медіа, а інтернет-ресурс "Українська правда". Втім, це досить логічно, якщо згадати, що засновником "УП" був сам Георгій Гонгадзе, який справедливо вважав, що в інтернеті буде легше уникати цензури. Розслідування "Української правди" мають широкий спектр. Це може бути публікація інсайдерської інформації, яка проливає світло на ті чи інші політичні чи економічні події. Це може бути також увага до дрібних деталей, які, тим не менше, вказують на масштабні неафішовані тенденції.

Скажімо, факт, що адміністрація Януковича на всіх урочистостях подає своєму шефу французьку мінеральну воду Evian. Здавалося б, це малозначуща і неважлива річ. Але якщо прb цьому згадати, що попередній президент використовував значно дешевшу вітчизняну "мінералку", а в бюджеті - діра в кількадесят мільярдів, то тут є над чим замислитися - чи справді новий президент відчуває свою відповідальність перед своїм народом, який потерпає від економічної кризи? І чи відповідають глянцеві заяви перед телекамерами його справжнім намірам?

Втім, в Україні, як це не прикро, навіть публікація цілої доказової бази, що свідчить про корумпованість найвищих посадовців, не тягне за собою автоматичного розслідування цієї справи правоохоронними органами. Ніхто не несе відповідальність. Власне тут і полягає відмінність журналістського і офіційного розслідування. Хоча методи майже ідентичні, для журналіста головне не правові наслідки, а викриття факту, поширення інформації.

Те, що журналістські розслідування працюють не лише в США ми можемо добре бачити на прикладі наших сусідів- поляків. У Польщі цілий новинний телеканал TVN 24 має спеціалізовану на розслідуваннях програму.У 2006 публікація в респектабельній "Газеті Виборчей" матеріалу про сексуальні домагання і працевлаштування власних коханок коштувало рейтингу полулярному політикові Анджею Лепперу. Стаття про причетність соратників Леппера по партій у махінаціях із землевідведеннями у "Дзенніку Польскєму" поставило хрест на його кар'єрі. На останніх виборах президента Леппер не набрав навіть 2 відсотків, а його партія "Самооборона" не потрапила до парламенту.

Це лише один з прикладів - останній і найгучніший. Але можна назвати десятки інших розслідувань у польських медіах, що коштували чиновникам не лише посад, але й свободи.

Тепер погляньмо в інший бік - на нашого східного сусіда - Російську Федерацію. Ми побачимо разюче іншу картину. Останні роки жанр розслідування виродився у так званий "злив" компромату на чиновника, який перестав бути потрібний правлячій верхівці. Це не є якесь know-how російської влади. За СРСР, переємником якого оголосила себе нинішнія Росія, розгромні публікації в газетах завжди передували новій хвилі репресій. Причому тривала ця практика не лише у сумнозвісні 30-ті роки. Зберіглися документи засідання Бюро Президії ЦК КПРС 1953 року, де було ухвалене рішення про публікацію в центральній газеті "Правда" статті з промовистою назвою "Підступні шпигуни і вбивці під маскою професорів-лікарів". Уточнювалося навіть місце - 4 колонка першої шпальти - де мала бути розташована стаття. Після її публікації в СРСР розпочалася справжня істерія, яку підігрівали ЗМІ - навіть спеціалізовані медичні видання. Розповсюджувалися чутки, що лікарі і медсестри єврейського походження під виглядом щеплень проводять отруєння дітей і т.п.

Сьогодні в Росії з теленовин і газет можна дізнатися про торгівлю неякісною горілкою на стихійних ринках. Причому відосюжет чи публікація будуть зроблені за всіма ознаками журналістського розслідування. Але це не більше ніж імітація. Бо навряд ви почуєте щось, про зловживання і корупцію у владі. Такі журналісти як Анна Політковська і Пол Хлєбніков - були застрелені. Їх безстрашні розслідування залишилися незавершеними, не лише тому, що ніхто з їх фігурантів не був покараний. Вони не дали плодів через байдужість самого суспільства.   

Уявіть собі, що після публікації в The Washington Post Ніксон все відкидає, називає газетярів провокаторами, і планує залучити ФБР і ЦРУ щоб погасити скандал. А насправді саме так все і було 1973 року! І лише підтримка суспільства, обуреного нечесною грою президента і чесна солідарна позиція інших медіа допомогли американській пресі здобути тоді величну перемогу демократії і свободи слова.

Це означає дуже просту річ - журналісти пишуть свої розслідування не для прокуратури чи суду. Це насамперед звернення, апеляція до читача, до простих людей у сподіванні на відповідь. Повертаючись до вже сказного: розслідування, мають як і грецька трагедія, непростий жанр. Напевно анекдоти і гороскоп з останньої сторінки сприймаються легше. Але якщо не пам'ятати про важливість розслідувань, політикам і нечесним бізнесменам стає дуже легко робити свої брудні оборудки і провадити безтурботне життя поза людським оком, втішаючись безконтрольністю і безкарністю.

Андрій Сайчук для ІМІ