IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2018 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

14

53

1

13

Криза довіри

Після резонансної загибелі та не менш резонансного воскресіння російського журналіста Аркадія Бабченка, частина українських установ отримали відчутні репутаційні ризики. Прогнозовано, що після подібних інсинуацій журналісти цілковито втратили довіру до офіційних силових структур, а частина суспільства – до самих ЗМІ.

Довіра суспільства до медіа знижується з кожним роком. Про це свідчать і соціологічне дослідження, проведене соціологічною компанією InMind на замовлення МГО Internews Network. Наприклад, якщо 2015 року телебаченню довіряло 61% респондентів, то 2017 – вже 54%. Друкованим ЗМІ у 2015 році довіряли 34% опитуваних, у 2017 – 28%.

У випадку з Бабченком, насправді, значних професійних порушень з боку журналістів не було і мова про “fake news” тут не йде. Про це заявила і медіа-експертка та голова правління ГО “Детектор Медіа” Наталія Лігачова на дискусії “Журналістика після “воскресіння”: “Я вважаю, що в перший день журналісти спрацювали якраз дуже добре. У всіх підручниках з журналістики йде мова про те, що ми маємо довіряти офіційним джерелам, крім того журналісти в міру своїх можливостей намагалися перевірити інформацію: брали коментарі, були на місці події.” Носієм та першоджерелом інформації про Бабченка було СБУ, а отже і відповідальність за неї несе СБУ, ЗМІ у цьому випадку були виключно ретрансляторами цієї інформації і перевірити її достовірність, по великому рахунку, змоги не мали.

Проте, на мою думку, досить низький рівень медіаграмотності та низька обізнаність суспільства з принципами роботи журналістів  не дали можливості пересічним громадянам зробити правильні висновки з даної ситуації. Тому люди бачать обман там, де його не має – проте не помічають його там, де він присутній.

 

Чому медіа втрачають довіру?

Коли трапляється певна криза у відносинах (у цій ситуації між суспільством та медіа) відповідальність лежить на обох сторонах.

З одного боку медіа, які не сильно переймаються стандартами і займаються копі- пейстом, та їх редактори, лояльність яких до джинси іноді вражає, а з іншого боку – суспільство, що обирає “зливні бачки” в якості джерела інформації, а потім скаржиться на відсутність відповідей і не непрофесійність журналістів.

ЗМІ втрачали довіру поступово. Спочатку невеликими кроками, коли задемонстрували свою лояльність до цензури і джинси, та відданість своїм власникам. Проте, на мою думку, основна втрата довіри до ЗМІ відбулась з початком  російської гібридної війни. Українці, на прикладі російських пропагандистів, побачили, на які маніпуляції та пропаганду здатні ЗМІ, і до яких наслідків це може призвести. Ця ситуація бумерангом вдарила і по українським медіа.

Натомість, значна частина суспільства надає перевагу розважальному контенту, а інформацію отримують або з жовтих агрегаторів, або з соціальних мереж. І при цьому, скаржаться на якість журналістської роботи, очікуючи на неї там, де її немає. Для мене тут ситуація проста, аби не втратити довіру до ЗМІ – варто ці ЗМІ ретельніше добирати.

На щастя, українським громадянам доступні якісні ЗМІ, і вони є, про це свідчить моніторинг ІМІ. Залишилося тільки навчити громадськість їх ідентифікувати. А самим журналістам працювати відповідально, і стежити за якістю своїх матеріалів і дотриманням етичним стандартів.

 

Олена ГОЛУБ, керівниця моніторингово відділу ІМІ

Ще Блоги