IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2017 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

21

64

5

26

Журстандарти: перезапуск?

Одна з підгруп Медіахакатону, проведеногоІнститутом масової інформації в креативному просторі «Часопис», була присвячена обговоренню актуальних тенденцій при дотриманні журналістських стандартів. Йдеться про корекцію на війну, в стані якої перебуває Україна останні два роки, як теж розгляд окремих стандартів на предмет їх можливого скасування чи недотримання з огляду на певні умови та обставини. В обговоренні взяли участь журналісти і редактори УКРІНФОРМу, «Німецької хвилі», 112 каналу, Франц пресс, ТЕКСТІВ, як також регіональні представники ІМІ зі Львова, Луцька, Вінниці, Полтави, Херсона та Ужгорода. Модераторами дискусії були виконавча директорка ГО «Детектор медіа» Діана Дуцик, експерти ІМІ Олена Голуб та Роман Кабачій.

Щодо дотримання балансу думок або точок зору думки присутніх зосередилися на проблемі надання в новинах можливості висловлювати свою позицію терористам та сепаратистам із тимчасово окупованих районів Донеччини та Луганщини. Більшість схилилися до думки, що терористи не є першоджерелом новини, себто коли нам стає відомо про нову ідею, слова, які походять від керівників терористичних організацій «ДНР» чи «ЛНР», ми повинні дочекатися реакції з боку української влади або ж підтвердження з інших джерел. Були й радикальніші думки: «Все, що скажуть Захарченко чи Плотніцький, скеровано проти держави Україна, або ж в їх словах підступ і багатоходівка, розроблена ФСБ, тому транслювати їхню думку – це шкодити самому собі», – сказав головний редактор сайту ТЕКСТИ Роман Кульчинський. На це відповів автор цих рядків: ми не надаємо поле для аргументації цим людям, ми подаємо факти, які можуть мати значення для українського суспільства в цілому.

Обговорення стандарту балансу думок на Медіахакатоні ІМІ

Діана Дуцик зачепила проблему повноти балансу: що вказує на те, що новина є уповні збалансована, – бо, приміром, коли на три згаданих представники влади ми маємо один експертний коментар, чи узагалі відписку «очікуємо на відповідь протилежної сторони», то читач відчуватиме перекіс. Звісно, узагалі добре, коли намагання отримати інший коментар таки існує (Сингаївська: «Наша проблема в тому, як примусити спікерів говорити»), тільки що не завжди журналісти і редактори повертаються до даної новини, і не завжди люблять доставляти слово «оновлено». Їм краще зробити нову новину (іноді цього вимагає практичний інтерес творення більшої кількості новин через встановлені «норми» виписки на певний період часу), пославшись на попередню з допомогою лінкування. Питання в тому, чи подібний лінк на наступну новину з’явиться у попередній, «закільцьовуючи» обидві, і творячи, таким чином, споєну збалансованість. Хоч, існує також небезпека того, що читач вибере ближчу своїм уявленням новину за заголовком і не зацікавиться тією, котра несе думку іншої сторони. Або ж, просто не задаватиме собі труду спускатися нижче по стрічці і шукати очима відповідний текст, якщо не буде гіперлінку.

Ігор Фещенко, регіональний представник ІМІ у Львові, з цього приводу сказав, що не лише відсутність пов’язаності і відповідних посилань повсюдно має місце, а загалом він вбачає проблему у неповертанні видань до розвитку події, відсутності відслідковування теми, буквальному внесенні її в календар для перевірки за певний час, небажанні знаходити додаткові фактори щодо поданої теми, її розвиваючи.

Певну проблемність для відображення повноти мають новини сенсаційного, або ж, кажучи точніше, резонансного характеру. В Укрінформі від сенсацій зазвичай не відмовляються, тоді, коли вони походять від відомих людей та мають цілком вірогідне звучання. «Якщо мер озвучує якусь резонансну новину, ми її даємо зразу і просто чекаємо реакції  умовної другої сторони», – каже Марина Сингаївська. Проте, коли сенсація таки виявляється фейком і її треба спростовувати, то відомо, що на спростування є менша відвідуваність, а окрім того, якщо спростовувати надто часто, то і так впаде довіра до самого ЗМІ і знизиться кількість охочих його читати, воно втратить на успішності.

Тому у пошуку експертної думки чи взагалі при озвучці головної теми новини варто озброїтися принципом вірогідного спікера, пам’ятаючи про те, що навіть давно знані чи перевірені особи можуть маніпулювати особисто чи бути використовуваними кимось (озвучувати підкинуті меседжі чи фейки), про це абсолютно не підозрюючи. До таких можуть належати анонімні для зовнішнього читача, а відомі журналісту джерела з тимчасово окупованих територій. Діана Дуцик у контексті цього аспекту пригадала, за її словами, «цинічний журналістський вирок»: Якщо ваша мама каже, що любить вас, перевірте це. Коли ЗМІ подасть неправдиву неперевірену новину, горіхи котитимуться на нього, а не на джерело – відповідальність лежатиме на ЗМІ. Існує також певна проблема у перевірці легітимності спікера людини чи організації. Є легітимність формальна, не керівник, а рядовий член, але працює ще в інших неформальних об’єднаннях.

Окремим питанням як для балансу думок, так теж щодо балансу достовірності, є засилля у стрічці новин необроблених прес-релізів, котрі або не збалансовуються нічим, бо є т.зв. «фактажними» (приміром, від відділів МВС, СБУ тощо), навіть без подачі бекграунду. Більш «зараженими» вірусом «паркету», а саме так прийнято називати суху інформацію від влади, є регіональні видання (на думку Діани Дуцик, в окремих загальноукраїнських його взагалі нема, з чого можна зробити висновок, що існують певні неприйнятні речі для певної категорії ЗМІ). Натомість, як показали дослідження ІМІ в південних і східних областях України, особливо страждають від засилля паркету неокуповані терени Луганщини і Донеччини, де районні до війни ЗМІ стали нести ношу обласних, паркету в них дуже багато: 33% і 26% відповідно в ЗМІ Сєвєродонецька і Краматорська. «Я би прес-релізи як новини не давав взагалі, бо завжди є вірогідність, що вони брешуть», – сказав Роман Кульчинський на медіахакатоні і нагадав статтю Пітера Померанцева «Після правди». Той стверджує, що політики так часто поширюють брехню, що поки медіа встигнуть її розвінчати, вони нагенерують нову брехню. «То чому ми маємо транслювати брехливі думки, якщо ми знаємо, що вони брехливі?» – резюмував редактор ТЕКСТІВ.  До слова, творці прес-релізів ще й ображаються, коли їхні шедеври зазнають змін при публікаціях на сайті. Про це, для прикладу, говорила на дискусії «Медійна революція в Україні – ситуація ЗМІ два роки після політичних змін», котра відбулася в рамках Конгресу ініціатив Східної Європи в польському Любліні, глава прес-служби Сумської міськради Антоніна Кохан (я маю надію, що їй реально йшлося про випадки перекручувань, а не згладжування і обробки кострубатого чиновницького тексту).

Відновлення довіри до ЗМІ можливе лише шляхом відновлення якості і професійності, – один з висновків мехіахакатону. Про важливість дотримання стандартів точності та повноти – у наступній статті циклу. Далі буде.

Роман Кабачій, ІМІ

“Медіахакатон” проведено та підготовлено статтю в рамках проекту MATRA за підтримки Королівства Нідерландів.

Ще Статті