IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2018 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

8

41

0

11

Успішні медіа в Україні: нездійснений міф чи реальність

Ньюзрум редакції ТСН. Джерело фото звідси.

Бути чи не бути якісним медіа в Україні, спроможними бути бізнес-проектами, не залежними від фінансової і політичної політик власника, говорили учасники лабораторії «Ініціативи чесних новин», що відбулася 28-29 листопада під егідою Інтерньюз Нетворк та Інституту масової інформації. У ній взяли участь представники медійних громадських організацій в Україні, редактори українських регіональних та національних ЗМІ, як теж медіадослідники з Євросоюзу та США. ІМІ писав уже про два аспекти цього обговорення: про загрози фейків та про боротьбу з маніпуляціями.

Виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк, котра модерувала зустріч, зазначила на початку, що тепер відбувається соціальна фрагментація медіа при погіршенні якості контенту. Тому є певні причини, серед яких те, що фейки і сатира штовхають людей до недовіри, як теж акцентування на інформаційних зливах, котрі ніби і сприяють поширенню суспільно важливої інформації, але спосіб її добування відвертає. На думку Романюк, ЗМІ поділяться в майбутньому на або агрегатори, прості у споживанні, або ж поважні але «повільні» медіа.

Головна проблема для більшості українських медіа, що вони не заробляють самостійно гроші, не є бізнес-проектами, а відтак залежні у своїй редакційній політиці від забаганок власника. Про це говорило кілька учасників зустрічі, зокрема заступниця з інформаційної політики шеф-редактора сайту «Детектор медіа» Мар’яна Закусило: «На телебаченні особливо відчутний вплив власників на контент, редакційна політика полягає на відстоюванні інтересів власника, а не соціальному служінню», – зазначила експертка.

Якщо говорити про телеканали, то на рекламі вони в Україні заробляють учетверо менше, ніж потребують, – такі дані оприлюднила Катерина М’ясникова з Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ). «Нестачу, окрім фінансування з боку власників, телеканали компенсують медіакорупцією (джинсою), котра на Заході України сягає 15%, на Півдні біля 35%. При цьому не вважають корупцією замовлення на висвітлення органів влади», – говорить М’ясникова. На думку виконавчої директорки НАМ, де кошти власника переважають, там і відчутніший його вплив на контент, і навпаки, де редакція незалежніша фінансово, редакційна політика вибудовується більш вільно.

Телебачення свідоме того, що воно втрачає аудиторію, і тому поєднує різні форми донесення інформації: окрім ефірного сигналу, також діджітал-просування через ютуб та соцмережі, як теж активне використання власних сайтів та офлайн. Тому коли, приміром, редакторка агрегатора новин ТСН (1+1 Медіа) Катерина Коберник розповіла на цій зустрічі, що вони мають 30-40% власного контенту, Петро Шуклінов з Ліга.нет заперечив їй, що треба зводити уточнення, що це обробка контенту відповідного телеканалу «1+1».

Діалог між Коберник та Шукліновим зводився також до теми, де повинна бути межа «жовтизни» у медіа. На думку першої, «так чи інакше, вірусні смішні відео, спрощений підхід – власне це і є потреби людей. Глядачі нібито критикують за смішне, просте, але саме аудиторія це продиктовує. Ми зауважуємо тенденцію, що треба робити полегшену подачу інформації, є попит на такі кадри». Підтримав Катерину Тарас Білка із «Громадське.Запоріжжя»: за його спостереженнями, люди в опитуваннях про власні преференції у споживанні інформації «хочуть видаватися розумнішими, говорять щось про реформи, а насправді оповідають не про те, що в дійсності дивляться і обирають». Тому він, як зрештою і Катерина, намагаються знайти ту середину, щоб і глядача не втратити, і щось корисне йому при нагоді дати. Для Білки це теми, орієнтовані на громаду (приміром, описати, як виживає найбільший кизиловий сад у Європі, розташований під Запоріжжям, або форельна ферма, розповісти, що в регіоні є доморощені авіаконструктори чи збирачі гоночних авто тощо), плюс це повага до джерел ексклюзивної інформації, охорона їх перед владою тощо. Для Коберник це історичні матеріали, на кшталт розповідей переселенців з Західної України, яких радянська влада розмістила на Донбасі: «Люди часто не розуміють, що вони хочуть, поки не спробують на смак».

Подібної думки про «виховування» читача дотримується головна редакторка запорізького сайту «061.юа» Тетяна Гонченко. Вона очолила це ЗМІ 2,5 роки тому і наразі вивела його на самоокупність та вихід в плюс (за її визнанням, для Запоріжжя існування сайту з доходів із комерційної реклами є феноменом і прецедентом), проте не лише з допомогою «солодких пілюль»: «Ми практикуємо важкі теми у доступному режимі “пінг-понгу”: а той на це те, а той це, приміром про корупційні скандали. І тоді аудиторія підтягується, приміром перегляди лонгрідів зросли в 5 разів», – говорить Гонченко.

Найбільш непримиренним до жовтизни був Петро Шуклінов з Ліга.нет: «Орієнтуватися на тих, хто вибирає жовтий контент, неправильно. Якщо ми будемо слухати, що хочуть люди, – то кошмар, що вони хочуть! Наша українська аудиторія не відрізняється від усіх країн, маємо просто орієнтуватися на тих, хто хоче якість. Жовтих майданчиків багато, і тих, хто пропонує якість, ніколи багато не буде». Максимум, на що Петро погоджується, то це на використання формату пояснювальної журналістики (до 3 тис. знаків). Він переконаний, що якби його сайт став жовтим, то змінилась би аудиторія: ті, хто любить якість, перетікли би до інших медіа, натомість Лігу почали б відвідувати нові люди. При цьому Ліга є також самостійним самоокупним проектом. «Якість матеріалу визначає все. З ним можуть не погоджуватися, але можуть і критикувати “люди з іншими поглядами”», – вважає Шуклінов.

Катерина Коберник залишає за ЗМІ право вибирати вектор розвитку. За її словами, зараз технології адмінок сайтів дозволяють бачити все: чи людина читає лише заголовок, де вона зупинилася читаючи матеріал і чи довела його до кінця. Тому її рецептом є «робити передусім те, що у вас виходить добре, і щоб за це не було соромно. Журналістика так насправді це лише професія».

Одним із способів для медіа триматися на плаву є гранти, проте гранти видаються під певну ідею, позицію, розвиток тренду. Тарас Білка повідомив, що із 21 проекту, які веде «Громадське.Запоріжжя», 6 виконується за донорські гранти. Із 15 інших проектів три вивели в площину блогосфери. Залучено до роботи 6 осіб, при цьому вони себе не позиціонують ані як журналісти, ані як активісти: «Достатньо представлятися громадянином України і добре знати законодавство», – говорить Білка. Платформою «Громадського.Запоріжжя» служить виключно «Фейсбук».

Проект громадянської журналістики «Накипело» з Харкова, котрий у розмові представляла його керівниця Наталія Курдюкова, існує за гранти, котрі надаються в тому числі за те, що редакція навчає активістів на місцях подавати інформацію зв’язно і професійно, а також за вибір суспільно важливих тем для реалізації. За словами Курдюкової, сайт не потрапляє у 10-ку найбільш відвідуваних на Харківщині, проте за цим вони не гоняться. «При цьому ми не змушені писати про все: пишемо про людей, про реформи. У нас більші за об’ємом новини», – говорить Наталка.

На її думку, скільки в суспільстві є активістів – 10-15%, такий приблизно і запит на розумну інформацію. При цьому, за її словами, у Харківській області активізм дуже ефективний, не вистачає лише нормальних впливових ЗМІ, здатних його висвітлювати. Починаючи з 2014 р. почали з’являтися майданчики для прес-центрів, де можна було висвітлювати громадські ініціативи, і це працює донині.

30% контенту «Накипело» робиться включно для ФБ, в т.ч. окремі відео тощо. Приблизно так само себе поводить сайт «Думська» в Одесі. Разом з тим пост у Фейсбуку не є сам у собі інформаційним приводом для його поширення у виданні. «Ми просто аналізуємо те, що відбувається у ФБ і у лідерів думок, – говорить Курдюкова. – Використовуємо пости з ФБ тоді, якщо була раніше стаття і ми слідкуємо далі за фактами. Ми обережні з інформацією взагалі».

Ще одним медіа, що існує в тому числі за рахунок грантів, є львівське «Твоє місто», представлене на дискусії його засновником Тарасом Яценком. Тарас не втомлюється говорити про почуття місії буття з громадою, її інтересами і тематикою, як так само говорить про можливість і реальність пошуку рівноваги «між красивим і корисним»: «Ми можемо впливати, творити попит аудиторії на високоякісний контент, для цього маємо знати потребу аудиторії для балансу того, що потребує, мінімально і додати власне якісний контент. І аудиторія знає, що ми шукаємо цей баланс».

Щодо фінансування, то гранти складають 10-15% частки присутності у бюджеті «Твого міста», ще приблизно стільки ж – внески благочинців, а на 75% медіа існує із реклами: «При цьому ми не розміщуємо будь-яку рекламу, вона не повинна бути токсичною для наших читачів», – говорить Яценко. Щодо тенденцій, які треба висвітлювати, то ЗМІ бере інформацію з круглих столів, яких провели біля 100 з представниками громадськості та влади, а теж безпосередньо від споживачів, для яких «Твоє місто» стало тим, кому можна довіряти. «Це як з ситуацією на дорогах, – пояснює Яценко. – У безпеці зацікавлені всі, і пішоходи, і водії – ми пояснюємо, що проблеми міста стосуються кожного».

ЗМІ, котрі зазвичай обділені увагою грантів, – це колишні комунальні видання, яких, на думку гендиректора Української асоціації медіабізнесу Олексія Погорелова, існує біля 670. Коли таке медіа стає успішним, влада противиться його роздержавленню (приклад «Сватівських новин» з Луганщини навела Діана Дуцик з «Детектора медіа»). Коли ж редакція пливе за течією, врятувати її важко. Дмитро Кліманов з Асоціації регіональної преси розповів, що на Луганщині із 12 медіа, котрі вдалося об’єднати асоціації, при цьому провадиться робота з ревіталізації цих ЗМІ тощо, 6 зможуть існувати самостійно. На його думку, до 30% комунальних газет не переживуть роздержавлення. Борис Родієвський з сайту «Обухів онлайн» (Київщина) розповів, що його медіа черпає фінансування з невеликих рекламодавців (ресторани, доставка піци), а також через «продаж телефонних дзвінків», їх рахування.

Олексій Погорелов, зі свого боку, розповів, що на його думку повинні робити місцеві медіа в Україні, щоб вижити:

  • Треба вивчати аудиторію (замовляти через всеукраїнські організації моніторинги вивчення попитів), комбінувати медіа.
  • Розвивати ефективний та сучасний менеджмент, просвіту для місцевих ринків, підприємців, громад, влади. Посилювати участь в різного роду асоціаціях.
  • Часто виходить, що громади створюють свої сайти, не залучаючи журналістів, і вони не виходять якісними.
  • Потрібні зусилля окремо взятого журналіста у його самопросвіті і самоорганізації.

Майбутнє медіа в Україні учасники розмови бачать так: «Майбутнє за нішевими медіа» (Курдюкова); «Все буде щораз більш персоналізовано. Коли немає людини в картинці, в образі, це не цікаво» (Білка); «Новини від журналістів можуть померти, їх робитимуть роботи. Натомість історії будуть завжди. Ті, кому платять гроші, ті і існуватимуть. Маленькі ЗМІ існуватимуть, як за принципом існування лавки з овочами, у якій обслуговування більш людське, ніж у супермаркеті. А великі ЗМІ будуть “уплотняться”» (Шуклінов); «Визначальною буде якість інформації, буде розвиватися пояснювальна журналістика. Технічно учасників у медіа буде більше, професійна журналістика нікуди не дінеться» (Закусило).

Роман Кабачій, ІМІ

Ще Статті