IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2018 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

8

41

0

11

Тетяна Даниленко: «День має починатися з того, що ви протираєте очі й відкриваєте стрічку новин»

Понад десять років тому, ще студенткою Інституту журналістики, Тетяна Даниленко почала працювати кореспондентом програми «Вікна-столиця» на телеканалі СТБ. За два роки прийшла на 5 канал, де згодом стала ведучою новин. За її власними підрахунками, вона провела понад півтори тисячі випусків, а також побувала у Книзі рекордів Ґіннесса з 52-годинним безперервним марафоном до Дня Незалежності. Щоправда, цей рекорд уже побили десь у Непалі. Студентам Школи журналістики Українського католицького університету у Львові Тетяна розповіла про особливості своєї роботи і про те, чому за ведучим завжди останнє слово.

Напевно, Тетяна б досі працювала телерепортером, якби не відчуття, що, поки ти робиш черговий сюжет про кнопкодавів, життя проходить повз тебе. Бажання «бути головним небіжчиком на похоронах і головною нареченою на весіллі», за її словами, змусило журналістку спробувати себе у ролі ведучої новин. «Я сотні разів про це шкодувала. Але ще більше разів раділа, що веду новини у прямому ефірі. Прямий ефір — це крута річ: постійна динаміка, адреналін. Особливо якщо ти ведеш щогодинні новини», — розповідає вона.

За такого темпу роботи ведучій часто доводиться читати новини, які він бачить уперше, або повідомляти те, що вона щойно почула в навушник «підслушки». Тоді, поки ти читаєш із суфлера одну новину, інша частина твого мозку має обробити нову інформацію і сформулювати історію, підкріпивши її бекґраундом: «Ти можеш розповідати новину про мавпочку, яка народилась у київському зоопарку, а тут тобі у вухо кажуть, що Янукович випускає Тимошенко на лікування в Німеччину».

Так сталось, наприклад, із новиною про вбивство Анни Політковської. Тетяна читала книгу загиблої російської журналістки, добре знала її біографію, тому зуміла зімпровізувати. Важче виявилось опанувати себе, контролювати свої емоції: говорити, пригадує ведуча, заважав спазм у горлі.

Буває й навпаки — коли ведучій важко стримати сміх. Тетяна розповідає історію про сюжет регіонального журналіста про восьмирічних дівчат-спортсменок, які говорили грубими чоловічими голосами. Тоді вона мусила зі сміхом попрощатися з глядачами: «Вміння опановувати себе — це не те, про що можна розповісти на майстер-класі чи написати в підручнику».

Одне з головних завдань ведучого, за словами Тетяни, — так доповнити й подати інформацію журналіста, щоб глядач отримав якомога повніше уявлення про подію. Проте часом ведучому пропонують підвести сюжет із прихованою рекламою, прочитати брехливий, маніпулятивний чи пропагандистський текст. Щоб не бути заскоченим зненацька й не перетворитись на  «голову, що говорить», ведучий повинен завжди бути в курсі подій. «Ваш день повинен починатись із того, що ви протираєте очі, відкриваєте стрічку новин і читаєте», — рекомендує Тетяна Даниленко.

Ведучий є останньою інстанцією в процесі підготовки випуску. Без нього випуску просто не буде, тому він завжди має право відмовитись читати певну новину, якщо вважаєте її неправдивою чи необ’єктивною. «Глядач не знає, хто у вас редактор, хто журналіст, — пояснює Тетяна. — Але він знає, що сказав ведучий, і запам’ятовує, якщо ведучий збрехав. Тому особиста відповідальність ведучого набагато більша. Він відповідає своїм обличчям, із яким йому потім усе життя жити». Хоча, наголошує Тетяна, провокувати конфлікти й шукати цензуру там, де її немає — також хибний шлях.

Зовнішність для ведучого — далеко не все. Хоча багато ведучих зосереджені на тому, як вони виглядають і як, а не що вони говорять, Тетяна Даниленко вважає, що головне завдання — викликати у глядача довіру і допомогти йому зрозуміти, що відбувається. «Зовнішні речі — як ви виглядаєте, як вас нагримували, причесали, як ви говорите, яка у вас дикція, — вторинні. Головне — що ви несете глядачу. За цим вас запамятають. Тому, безумовно, той, хто йде в кадр милуватися самим собою, великої перспективи не має», — каже вона. Ведучі, яких глядачі пам’ятають і поважають, не є телевізійними ляльками — вони мають власну точку зору й поважають своїх глядачів.

«Якщо ви працюєте телеведучим, ви завжди повинні бути готовими до того, що вас сприйматимуть як просто як людину, яка щось там читає, — резюмує Тетяна. — Спочатку це мене дуже ображало. Але зараз я розумію, що боротися з цим неможливо. Ви повинні виробити власні принципи моралі та етики, визначити для себе межу компромісу».

Відеозапис майстер-класу Тетяни Даниленко

Карина Лазарук, Школа журналістики УКУ, для ІМІ 

Фото Катерини Недеснової  

Ще Статті