IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2017 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

21

64

5

26

Що таке “акредитація” — роз’яснення для журналістів

Термін «акредитація» застосовується у багатьох сферах, зокрема і в журналістиці. Але часто виникає плутанина з приводу того, що насправді мається під ним на увазі або який обсяг прав та обов̕̕язків журналіста передбачає для нього акредитація.

Акредитація журналістів та ін. працівників ЗМІ регулюється ст. 26 Закону України «Про інформацію» (в ред. 2011 р.). З інших медійних законів застарілі норми про акредитацію були виключені й це потрібно мати на увазі при застосуванні підзаконних актів суб̕̕єктів владних повноважень (зазвичай вони називаються положеннями), які видані окремими такими суб̕̕єктами і регулюють акредитацію саме при них, бо підзаконні акти можуть ще містити застарілі й несприятливі для журналістів норми.

Потрібно пам̕̕ятати, що акредитація – це не обов’язок і не єдина легальна можливість висвітлювати діяльність акредитуючої структури. Абзац другий частини 1 ст. 26 згаданого Закону передбачає: «Відсутність акредитації не може бути підставою для відмови в допуску журналіста, працівника засобу масової інформації на відкриті заходи, що проводить суб’єкт владних повноважень». Тим більше наявність чи відсутність акредитації не має стосунку до розгляду запитів на інформацію, які регулюються ін. Законом і можуть бути надіслані будь-яким приватним суб̕̕єктом, а не лише ЗМІ.

Акредитаційні правовідносини можна визначити як односторонні (тобто права наявні лише в акредитованих, а обов̕̕язки – в акредитуючого органу). Суть акредитації зводиться до наступних обов̕̕язків даного органу перед акредитованими:

– сприяти провадженню професійної діяльності журналістами;

– завчасно сповіщати їх про місце і час проведення сесій, засідань, нарад, брифінгів та ін. публічних заходів;

– надавати їм інформацію, призначену для ЗМІ;

– сприяти створенню умов для здійснення запису і передачі інформації, проведення інтерв’ю, отримання коментарів посадових осіб (ч. 4 ст. 26 Закону).

Дана стаття Закону встановлює також виключний перелік документів/інформації, які може вимагати акредитуючий орган для надання акредитації, та вичерпний перелік підстав для її позбавлення.

Звертаю увагу, що зміст матеріалів ЗМІ/журналіста не може бути підставою для ненадання/позбавлення акредитації. Якщо акредитуючий орган вважає, що його репутація постраждала через зміст матеріалу в акредитованому ЗМІ, то орган може пред̕̕явити претензію або позов до суду щодо спростування інформації або оприлюднення його відповіді на неї. Правопорушення з боку акредитованого журналіста, які можуть потягти втрату ним акредитації, стосуються лише порушення правил внутрішнього трудового розпорядку або перешкоджання діяльності службових та посадових осіб акредитуючої структури (ч. 6 та абзац 3 ч. 7 ст. 26 того ж Закону).

Акредитуватися при владних органах також можуть незалежні журналісти за умови надання підтверджуючих документів щодо їхньої професійної належності (абзац 2 ч. 2 ст. 26 Закону), наприклад, міжнародної прес-карти, членського квитка Національної спілки журналістів чи Незалежної медіа-профспілки України, тобто без подання на акредитацію від конкретного ЗМІ.

Керівник правових проектів ГО «Інститут масової інформації», магістр права Роман Головенко

Ще Статті