ГАРЯЧА ЛІНІЯ(050) 447-70-63
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

[email protected]

(050) 447-70-63

Подай скаргу

Катерина Горчинська: Писати про воєнні злочини з українського боку важко, але потрібно

31.03.2015, 12:57

Журналісти багато вчаться на поточних подіях, але цей досвід дуже обмежений, вважає Катерина Горчинська. Вона довгий час працювала у закордонних виданнях, зокрема, у Financial Times та Eastern Economist, а зараз є заступником редактора в англомовній газеті KyivPost. Горчинська приїхала до Львова в Школу журналістики Українського Католицького Університету, аби розповісти про особливості журналістики у період війни, перевірку фактів та надання слова противнику.

 

Про перевірку фактів

«Новини це не передрук твітер-постів, тут потрібна об’єктивність та перевірка інформації, - говорить Горчинська, - Перевірка фактів – дуже важливий елемент написання новини, бо у соціальних мережах можуть бути боти та фейки, що породжують дезінформацію і навіть міфи. Наприклад, є міф про те, що твіт Мустафи Наєма почав Революцію гідності. Насправді, було три хвилі, бо почалося все із подій у Раді, потім – твітів пересічних українців, а вже наприкінці з’явився пост Мустафи. До речі, дехто Віктор Компанієць заплатив Твіттеру 300 доларів аби цей пост прокручувався, і так він став вірусним».

«Міф про Мустафу не несе шкоди, але все геть інакше із LifeNews, Russia Today та  іншими спотворювачами, які намагаються працювати з нашою аудиторію та творять міфи професійно. Ми постійно стикаємося із пропагандою і потребою перевірки фактів – розповідає журналістка. Вона говорить про те, що міфами оповитий, наприклад, вихід з Дебальцево: «Українська сторона хотіла створити героїчний образ, а сепаратисти – що вони вбили усіх українських солдатів та знищили усю техніку. Ми перевіряли, як усе було насправді і  з’ясували, що жодна зі сторін не каже правди. Не було стількох смертей, як говорили сепаратисти, але українці тоді втратили дві установки, які їм дали американці. Це одна з причин, чому США не хочуть нам зараз дати зброю, і ми про це дізналися, бо перевіряли інформацію. Наша журналістська задача – віднаходити такі історії і показувати читачам».

Про війну

«У нас дуже мало інформації, і все, на що можемо надіятися - що війна закінчиться і матиме дипломатичну розв’язку, - ділиться Горчинська. – Наші журналісти часто не розуміють, чому західні медійники там акцентують увагу на дипломатії, бо думають, що це марнування часу. Однак дипломатія – це все-таки ключовий елемент розв’язання війни».

На її думку, революційний досвід вплинув на сприйняття війни. «Ще під час Майдану я помітила, що велику картинку легше побачити в офісі, бо в епіцентрі ти не розумієш суті події. - говорить журналістка. - Це специфіка роботи під час революції і війни. Коли журналіст довго буває у воєнній зоні, то перестає реагувати на її жахи і може не помічати важливих деталей. І тут потрібно відійти назад аби показати цілісну картину. Попри війну, маємо бути максимально гнучкими і швидко реагувати, бо воєнні події дуже швидко змінюються».

На думку Горчинської, для журналіста важливо налагоджувати горизонтальні, а не лише вертикальні, контакти. Потрібно спілкуватися із простими людьми, а не лише зі владою. Згадує вона і про феномен волонтерства, який став суспільним ліфтом: «Я жартую, що ми не лише єдина нація, яка краудфандить армію, але й цілу країну, бо люди фінансують багато речей, які має фінансувати держава».

Про революцію

Журналістка зауважила, що під час Майдану інформація рухалася у кількох напрямках – були як якісь дрібні події, так і тектонічні зміни у суспільстві, що добре видно із соціологічних опитувань. У такій ситуації, дуже важко було реагувати масштабніше і охопити все з висоти пташиного польоту аби показати, що якась подія – це симптом чогось важливішого і більшого: «Нові обличчя з’являлися із космічною швидкістю. До революції ми майже нічого не знали про праворадикалів чи Яроша. З’явилися нові міністри і лідери, в той же час старі потьмяніли. Наша революція – це революція горизонтального порядку, яку організувало величезна кількість людей, і по суті, всі учасники були ньюзмейкерами. З одного боку, це пекло для журналіста, бо є повно новин із різних джерел, але із іншого боку, це дуже класно, бо є багато історій, які цікаво писати».

«Майдан для мене став прототипом російсько-української війни, і я бачу багато спільних  рис між Путіним та Януковичем. – зауважила Катерина Горчинська. - Це психопатичні особистості, які цинічно прийшли до влади, авторитарні, із замкнутим колом впливових осіб. Для мене війна та рішення в Кремлі – це відголоски Майдану. Я бачу паралелі між рішеннями Путіна зараз із тим, як чинив Янукович, коли діяв під впливом радикальних радників, і коли ліберальне оточення втратило свій вплив. Але різниця в тому, що коли Янукович приймав свої рішення, то на Майдані був мільйон людей. А коли Путін приймає рішення, то нема жодного опору, бо у Росії нема дисидентства».           

Про опонентів

Серед викликів, що стоять перед журналістами в нинішніх умовах, особливо важливими є  етичні задачі, що потребують вирішення. Зокрема питання того, як треба говорити і називати військове протистояння на Сході: «Наша робота – називати речі своїми іменами попри бюрократичні процедури, і ми вживаємо слово війна, а не АТО. Інше питання – як називати іншу сторону конфлікту. Ми називаємо їх сепаратистами, і багато-хто говорить, що з ними не можна спілкуватися. Чи варто про них писати? Чи варто говорити із нашими опонентами взагалі? Однак якщо цього не робити, то не зможемо розібратися у ситуації».

Горчинська наголошує на тому, що ми часто ігноруємо другу сторону, що свідчить про те, що ми самі не розуміємо логіки події. «Я спілкувалася із регіоналами, які сліпо вірили у те, що все на Майдані фінансується, і тому треба із ним боротися, - розповідає вона. - Це багато що пояснює, бо зрозумівши другу сторону, бачиш,  що вона, взагалі-то, діє логічно. І якщо журналіст проігнорує це, то нічого не зрозуміє і не пояснить людям».

Втім, вона зауважила на певних рамках, що визначають межі і наголосила, що її видання ніколи не публікуватиме заклики до війни чи вбивств, цитуючи сепаратистів.

Про професію

 «Буває дуже складно працювати професійно, бо люди очікують, що ви писатимете те, у що вони хочуть вірити. І коли реальність, про яку ви пишете, суперечить переконанням аудиторії, то вона дуже емоційно реагує», - розповідає журналістка. За її словами, від українських медійників очікують іншого висвітлення інформації, ніж від західних ЗМІ і сподіваються на більше лояльності. «У нас часто нападають на репортерів, які приносять погані новини, і це неправильно, бо робота журналіста – говорити про різні проблеми, - ділиться Горчинська. - Дуже тяжко писати про воєнні злочини з українського боку, бо це своєрідне табу з громадянської позиції. Але це треба робити».

Текст: Анна Романдаш, студентка УКУ

Фото: Аліна Смутко

Liked the article?
Help us be even more cool!