IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2017 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

18

54

5

21

Ігор Свинаренко: техніка допиту

Російський журналіст, що провів понад тисячу інтерв’ю, поділився  своїми ноу-хау з львів’янами.
 
«Чи забезпечать переклад державною мовою?», — запитав один користувач Facebook під повідомленням про майстер-клас Ігоря Свинаренка в Українському католицькому університеті. Переклад не знадобився: російський журналіст привітався з публікою громовим «Слава Україні!», після чого цілу годину говорив українською — значно чистіше й природніше за багатьох наших можновладців. Народжений на Донбасі, Ігор Свинаренко вже понад тридцять років живе в Москві, але досі, щоб розговорити героя інтервю, часом удає «простого хлопця з Макіївки». Крім української й російської, він володіє ще півдюжиною мов. І провів ними, кажуть, близько тисячі інтерв’ю. Про цей жанр і йшлося на зустрічі у Львові.
 
«Будь-яке інтерв’ю — це змагання, двобій, війна. Хто кого перехитрить, хто перший розкусить стратегію співрозмовника, хто витягне приховану інформацію, той і переміг». На думку Ігоря Свинаренка, журналіст завжди повинен прагнути до того, щоб мати змогу обирати героїв інтервю самостійно. Важливо ще на початку карєри зрозуміти, що цінною інформацією володіють ті люди, які не напрошуються на розмову з журналістами. Таких потрібно шукати самому і, звісно, допитувати.
 
Журналістику з війною єднає також небезпека. На підтвердження слів, що журналіст – професія небезпечна, Ігор Свинаренко навів приклад своєї однокурсниці Анни Мазепи (Політковської). «Хіба вона не солдат? Що, вона не загинула на війні?», — риторично запитав він.
 
«Журналістика відчиняє багато дверей, — каже Свинаренко, коментуючи мотиви, з яких люди приходять у нашу професію. — Дозволяє робити карєру, заробляти гроші, заводити потрібні знайомства. Але чи це журналістика?». На його думку, щоб вільно спілкуватись із людьми, журналіст повинен мати чисту совість. Першими журналістами-репортерами, які збирали інформацію, записували її й поширювали в усьому світі, Ігор Свинаренко називає апостолів Христа.
 
Єдиний творчий метод, яким, за власним зізнанням, володіє Ігор Свинаренко, є прикидання дурником – «простим хлопцем із Макіївки». Герой, що дає інтервю такому журналістові, розслабляється, менше стежить за своїми словами, відкриває фактаж і непомітно для себе потрапляє до пастки. Коли ж отямиться, розуміє, що змінити вже нічого не може.
 
Та найчастіше у своїх інтерв’ю, які він воліє називати розмовами, Свинаренко намагається розкрити людину. Найкраще, звісно, коли між журналістом і героєм існує певний рівень довіри, тож герой навіть не вимагає інтерв’ю на вичитку. Звісно, таке трапляється рідко. До практиці ревізування інтервю Ігор Свинаренко ставиться негативно — мовляв, ніхто не примушує людину говорити те, чого вона говорити не хоче, але, коли вже сказала, то слово не горобець.
 
Велике журналістське щастя — брати інтервю в людей, які тобі подобаються. Але так щастить далеко не завжди. У разі, якщо співрозмовник не імпонує, Свинаренко радить зберігати холоднокровність і не давати емоціям упливати на роботу. Ніколи не можна знущатись із героя, принижувати його.
 
«Запитання можна ставити будь-які, але найкраще — складні», — ще одна порада від Ігоря Свинаренка. Запитання повинні запускати процес думання в героя, навіть якщо він не має готової відповіді – тоді можна побачити, як вона народжується. Важливо не перебивати співрозмовника іншими запитаннями, не намагатись допомогти йому з відповіддю. Брехати легко, але нецікаво, а говорити правду – важко, тому журналіст повинен дати співрозмовникові час подумати, пригадати.
 
Найкраще, коли запитання виникають під час розмови. Готуючись до інтервю, ми не можемо знати, про що герой говоритиме, тому потрібно обрати кілька фокусів розмови, й уже в процесі зорієнтуватись та ставити запитання в залежності від ситуації.
 
«Журналісти часто використовують героїв інтерв’ю лише як статистів для озвучування своїх думок», — зауважив присутній на заході друг Ігоря Свинаренка, російський письменник Андрій Дмитрієв. Часом, ідучи на інтерв’ю, журналіст уже знає, що хоче почути, й не бажає слухати співрозмовника. Журналістська ж майстерність полягає в тому, щоб уміти слухати.
 
За словами Ігоря Свинаренка, вміння створювати цікаві й оригінальні заголовки він виніс із газети «КоммерсантЪ». У цьому виданні журналістам ставили завдання поєднати в заголовку іронію та адекватне, не спотворене відображення суті повідомлення. Вдалий заголовок запам’ятовується – читач може забути матеріал, але не повинен забути його заголовок. А ідеальний заголовок стає приказкою, бувальщиною, яка передається з уст в уста. Це непросто, але реально. Допомогти вигадати вдалий заголовок може мозковий штурм. Часом на це йде ціла ніч, але ці зусилля не марні.
 
Ігор Свинаренко схожий на героїв своїх інтерв’ю. Маючи журналістське щастя розмовляти з людьми, які йому справді цікаві, з якими він має спільну систему цінностей, він, видається, розчиняється у спілкуванні. В його текстах часом не розбереш, хто що каже – журналіст Свинаренко чи його співрозмовник.
 
А на завершення гість Школи журналістики УКУ розповів історію, яку чув від російського актора Юрія Нікуліна. Коли Ігор Свинаренко запитав його: «Чому Ви, народний артист, поводитесь як невіглас, виставляючи себе на посміховисько?», Нікулін відповів: «Розумієш, люди дивляться на тебе й думають: “який він дурень!, у них підвищується самооцінка, вони стають щасливішими — а мені що, шкода?». Так і сам Свинаренко не боїться здаватися смішним, применшувати себе, водночас ставлячи співрозмовникам незручні й прямолінійні запитання.
 
 
Олег Будзінський, Школа журналістики УКУ 
 

Ще Статті