Роботизація журналістики: вже зараз роботи можуть наповнювати 70% новинної стрічки

10:11 14.04.2017 Ігор Фещенко, для Дивись.інфо

Щонайменше останні кілька років у світі точаться дискусії стосовно того, до якої міри роботи у майбутньому можуть замінити журналістів.

Розмови не стільки про те, чи здатні роботи замінити журналіста (бо вони вже це роблять), а про те, як далеко може зайти процес автоматизації професії. Роботи вже зараз аналізують інформацію фондових ринків, пишуть про спорт та навіть вибори. Більше того, наявне програмне забезпечення дозволяє аналізувати виступи політиків та за їхньою мімікою і жестами визначати, наскільки вони щирі у свої висловлюваннях.

Також дослідники дискутують про законодавчу базу і етичність використання дронів. Про це все можна детальніше дізнатися у матеріалі на MediaSapiens. Суть у тому, що значна частина дослідників сходиться на думці, що роботи реально можуть витіснити живих людей з журналістики, хоча і не у всіх темах та жанрах. І це може бути лише питанням часу.

Свого часу бурхливий розвиток блогосфери та соцмереж вже спровоковував дискусію про те, що громадська журналістика здатна витіснити “традиційну”. Як бачимо, правда десь посередині – і громадська і традиційна журналістика співіснують та у рівній мірі впливають одна на одну.

Щоб зрозуміти, наскільки можна автоматизувати роботу конкретно львівських журналістів, потрібно розуміти, про що вони пишуть та звідки черпають інформацію.

Згідно із минулорічним моніторингом ІМІ, кожна п’ята новина у регіональних ЗМІ є передруком прес-релізів (понад 20%). Ще 10% контенту – інформація з сайтів органів влади. Інші 18% контенту – це передруки з інших ЗМІ (національні і регіональні). До цього списку додамо ще коментарі офіційних осіб – майже 10%, та інформацію з соцмереж  – понад 6%. У 8% випадків ЗМІ взагалі не вказували джерела інформації.

Отже, понад 70% контенту регіональних ЗМІ – це інформація, що потребує від журналіста лише вміння обрамити цитати фразами на кшталт “повідомили у прес-службі”, “зазначив політик”, “зазначив (вставити хто) на своїй сторінці у фейсбук”.

Варто додати, що 20% прес-релізів це фактично мінімальна позначка. Цьогорічний моніторинг ІМІ (по регіональних ЗМІ Півдня та Сходу) показує, що майже половина (46%) контенту новинних сайтів – це прес-релізи. Але і це не вершина. В Ужгороді ця позначка становить 52%. В окремих виданнях Дніпра прес-релізи становлять 60% від загальної кількості матеріалів.

Інколи ми схильні думати, що у нас все найгірше – політика, корупція, освіта, медицина та зрештою і медіа. Однак чи все аж так погано у порівнянні з іншими? Швидше ні. Схожа ситуація є навіть у британських ЗМІ, де згідно із дослідженням, частка редакційних матеріалів становить всього 12% від загальної частки матеріалів (Нік Дейвіс, “Новини пласкої землі”). Західні ЗМІ так само страждають від засилля прес-релізів. Цей процес дослідники називають пресрелізмом.

Всі ці дані стосуються моніторингів зроблених у стандартних умовах: в умовах коли не відбувається якихось суспільних потрясінь, стихійних лих тощо. Існує обмаль даних для остаточних висновків, однак в екстремальних умовах кількість джерел інформації ще більше скорочується. Наприклад, у 2016 та 2017 роках середня частка новин джерелом інформації яких є соцмережі, становить у середньому 6%. Інколи цей показник перевищує 10%. Однак під час Євромайдану частка новин, джерелом яких були соцмережі, в окремі моменти перевищувала 40% (дані згідно з аналізом контенту сайту Української правди з 01.07.2013 по 28.02.2014 року).

Роботизація журналістики: вже зараз роботи можуть наповнювати 70% новинної стрічки

Ще одне джерело інформації – це PR-агентства. Складність ситуації в тому, що навіть медіааналітики не завжди можуть ідентифікувати текст написаний піарниками. Хто-хто, а піарники знають цех краще за інших і надсилають свої тексти до редакцій у такому вигляді, ніби це журналістський матеріал. Зрештою, так само тепер роблять прес-служби та громадські організації. Не певен, що відкрию великий секрет, але часто навіть матеріали нібито про держструктури із коментарями найвищих чиновників робляться не редакціями. Те саме із інтерв’ю.

Очевидно, що само по собі використання всіх цих джерел інформації не можливо уникнути. Дуже часто повідомлення від органів влади чи з соцмереж є достатньо важливими і їх просто необхідно оприлюднювати. В такому випадку інформація перед публікацією має пройти через руки журналіста, який не просто обрамить її вставками на кшталт “повідомили у прес-службі”, а й переконається у достовірності інформації, по можливості візьме додатковий коментар, аби збалансувати його чи розширити контекст, а також ретельно відділити факти від коментарів.

Згідно із моніторингом львівських новинних сайтів, існує реальна проблема навіть з тим, щоб коректно зазначити джерело інформації. Говорити про перевірку фактів наведених у прес-релізах, висловлених політиками чи отриманих із соцмереж, взагалі не доводиться. Із сотень новин лише у незначній частині випадків зустрічаємо інформацію про перевірку інформації чи принаймні про те, що такі спроби здійснювалися. Не набагато краща ситуація також із дотриманням балансу. У окремих львівських виданнях стандарту балансу дотримуються лише у 25-40% матеріалів. Хоча є і значно кращі випадки, коли збалансованими є понад 75% матеріалів.

Отже, зважаючи на все вищевказане, повернемося до питання – чи можна журналістів замінити роботами, якщо лише за скромними підрахунками 70-80% контенту сайтів – це  просто скопійовані і обрамлені тексти з інших джерел? Якщо ЗМІ перетворюються у ретранслятори інформації, то чому б редакціям не скинутися на розробку нового чи адаптацію до української та російської мови вже існуючого програмного забезпечення яке б “стягувало” і обрамлювало інформацію із зовнішніх ресурсів (сайти органів влади, соцмережі, інші новинні сайти, тощо)? Навряд чи це погіршить ситуацію в цілому. Думаю, навіть покращить. Машина точно не буде помилятися із вказівкою джерела і лінкуванням, потенційно зменшиться кількість помилок, оціночних суджень, автоматично розділятимуться всі факти і коментарі. Більше того, вивільнений ресурс який раніше йшов на оплату праці “копіпастерів” можна спрямувати на оплату праці тих журналістів, які готують реальні редакційні матеріали. Таким чином можна суттєво збільшити кількість редакційних матеріалів. Як на мене, питання лише в тому хто перший це зробить. Уявіть – для наповнення 60-80% контенту сайту вам потрібна лише програма і адміністратор, який інколи втручатиметься у її роботу (під час збоїв, помилок чи перепрограмування).

Хіба програма чи якийсь скрипт не справиться із ретрансляцією новин про те, скільки коштів минулого року перерахували у бюджет на Самбірщині?

Або з публікацією новини про чергове затримання прикордонниками контрабандистів і СБівцями прикордонників?

Чи може про те, скільки росіян живуть за межею бідності?

Якщо ж ви журналіст, то уявіть, що всю ту нудну роботу з кількісного наповнення сайту за вас виконуватиме програма, а ви зможете нарешті вийти з офісу і зайнятися пошуком реальних історій та написанням таких матеріалів, про які ви мріяли, коли подавали документи на журфак.

А як щодо читачів? Думаю особливої різниці вони не помітять. Якщо з’явиться більше редакційних матеріалів, то від цього виграють в першу чергу саме вони.

Текст: Ігор Фещенко, регіональний представник ІМІ у Львівській області, для Дивись.інфо

Джерело ілюстрації: тут



comments powered by Disqus