Медійний Кривий Ріг: чи проб’ється світло крізь морок фейків і маніпуляцій

11:08 04.08.2016 Роман Кабачій, для "Детектора медіа"

Кривий Ріг не хоче бути «дніпропетровським», десь приблизно як Маріуполь не хоче бути «донецьким». Та якщо в Маріуполя на досить обґрунтованих підставах можна розвивати приазовську ідентичність з її грецьким та морським нальотом, то у Кривбасі, окрім наявного металургійно-степового пролетарського колориту, навіть при бажанні творити нову сильну спільноту наразі немає можливостей. Місто з понад 600 тис. населення має злиденний рівень інформування, йдеться як про кількісні показники, так і якість локальних ЗМІ.

Спраглі інформації

Це означає кілька сайтів, газет, які можна порахувати буквально на пальцях однієї руки, й «півтора» телеканали, як жартували місцеві медійники на медіавечірці, влаштованій Інститутом масової інформації у Кривому Розі 18 липня. При цьому більшість цих ЗМІ працюють у форматі, заданому за радянської доби та утвердженому при князьках-мерах та самодурах-губернаторах, коли розповісти про їхню роботу означає написати в компліментарному тоні, а якщо ще й зі скарбниці виділено кошти «на співпрацю зі ЗМІ», то й поготів. У Кривому Розі, за словами присутніх на медіавечірці журналістів, є кілька наближених до міської влади ЗМІ, котрі описують її діяльність «одними й тими ж словами і висловами» (нагадаю, Вілкул-старший відвоював у висуванців «Самопомочі» на виборах та перевиборах право залишатися мером). Це, мовляв, телеканал «Рудана», радіо «Город ФМ» і сайт «Кривбас-онлайн». Телеканал «Перший міський» має поміркованішу позицію.

«Рудана» — досить специфічний, як на українські умови, проект. Заснований 1993 року як комунальне підприємство, досі ним є, проте не підпадає під процес усуспільнення, тобто й далі перебуватиме у сфері впливу міської влади. Дуже багато людей дивляться «Рудану», орієнтуючись на постійні значки на екрані про час і про погоду. На тлі «Рудани» чи «Міського» філія НТКУ «Криворіжжя» виглядає як сирота чи пасербиця, котрій із міськради навіть неточні години подій повідомляють, аби, не дай Боже, їхній сюжет не вийшов кращим, ніж на «Рудані» чи «Першому міському», котрим для отримання офіційних даних «навіть не треба напружуватися».

Прес-служби та вілкулівські впливи

Про такі ж факти, як перешкоджання зйомок «Криворіжжю» в супермаркеті, ніхто навіть і не повідомляє, настільки буденним це виглядає. Упосліджений статус «Криворіжжя» не унікальний. На думку медійника Євгена Павлова з нещодавно заснованого порталу «Експерт-КР», інформація в місті блокується, до неї немає доступу «не своїм» журналістам та активістам. Досить складно потрапити на засідання комісій. На комунальні підприємства — можна, але з боєм. Прес-служби поставлені для відписок та «охорони» свого керівництва від настирливих журналістів.

На запитання дніпропетровської регіональної представниці ІМІ Зої Красовської, чи за таку ситуацію відповідальна прес-служба мера, чи є інші люди, присутні криворіжці відповіли: «Людям [із прес-служби] навіть забороняють коментувати, говорити, вони не замислюються, як це зробити ефективно». Якщо треба не дати інформацію, то використовуються всі приводи, починаючи з «права на 5 днів на відповідь», хоч інформація й не надто важлива, але актуальна в день запиту. Причому безпосередні працівниці прес-служби прийшли саме з телеканалів і чудово знають специфіку їхньої роботи, а як держслужбовиці вони взагалі повинні мати набагато вищий рівень кваліфікації.

Проте є люди, котрі вибудовують інформаційну нішу мера з їхньою допомогою. Й ці люди, за словами місцевих журналістів, мають російські паспорти. Депутатка міськради Наталя Шишка так характеризує цю діяльність: «Контент усіх цих ЗМІ, які тут називалися, залежить від влади, проходить через спеціально найнятих піарників. І жоден виконком, жодні прес-служби, жоден редактор “Червоного гірника” чи редактор або директор “Рудани” — ніхто нічого не вирішує. Є люди, які не мають ніякого офіційного статусу, є піарники, які багато років обслуговують “Опозиційний блок” та особисто Вілкулів. Я сама з ними рік працювала. Вони є мозковим центром продукування цих інформаційних технологій, цієї гібридної війни проти населення Кривого Рогу, в них є імена й прізвища, й це громадяни Росії. Всі матеріали проходять через цих людей. Вони дають “вводні установки”, потім їм дається на вичитування. Прес-служба виконує лише технічну роль, на них гріх ображатися. Порівняти замітку в “ЧГ” й сюжет на “Рудані”: спікери одні й ті ж, порядок подачі той же. Це Олексій Кононов — сто раз уже в СБУ бігали писали, чого тільки не робили». Називають також офіційного прес-секретаря Олександра Вілкула на посаді глави ОДА Сергія Мілютіна. За даними його сторінки в ФБ, він живе в Києві. Хоча, наприклад, у фотозвіті зі влаштованого цілком у радянському дусі «Параду на честь Великої Перемоги» (71-ша річниця!) як автора фото вказано саме Мілютіна.

Але найчистіше дно — це власне комунальне видання «Червоний гірник» та його «попсова з жовтизною версія», за словами ініціатора створення «Експрес-КР» Юлія Морозова, газета «Пульс». «Червоний гірник» є обов’язковим до передплати бюджетниками, — така інформація звучала на зустрічі, і її підтвердили ІМІ ще у двох джерелах. Засновник ресурсу «Інформатор Криворіжжя» Назар Вознюк розповів, що проти такої практики збунтувалися свого часу дві РДА, проти теперішньої політики видання проводилися пікетування. Соціолог із Кривого Рогу Юрій Візниця розповів, що директорів шкіл змушують звітувати про те, скільки екземплярів передплатили працівники, інакше школі знижують рейтинг при оцінюванні. Також Візниця пригадав, що колектив «Червоного гірника» навідріз відмовився роздержавлюватися: «Їм і так добре». Придбані ІМІ екземпляри «ЧГ» та «Пульсу» показали, що обидва видання грішать засиллям паркету й джинси «Опоблоку» (яка звучить і на радіо — партнері влади «Город ФМ»).

Порушення законодавства про декомунізацію у криворізькому комунальному виданні «Червоний гірник»

Тижневик «Пульс», наклад якого вказано на рівні 31 тис. примірників, узагалі розміщує на своїх шпальтах відверті фейки, які не тільки обдурюють аудиторію видання, а ще й сприяють розбрату в країні. Приміром, у новині про перейменування Московського проспекту в Києві на проспект Бандери, газета нічтоже сумняшеся, прямо на другій шпальті розмістила новину, що під декомунізацію потрапила також ковбаса «Московська», яка теж тепер «Бандерівська», а на черзі сир «Російський». І це при тому, що перейменування Московського проспекту в Києві не має до декомунізації жодного стосунку.

Фейк під виглядом новини на другій сторінці тижневика «Пульс», Кривий Ріг. У вихідних даних вказано, що засновник газети — благодійний фонд «Майбутнє Кривбасу», головний редактор — Е. Ф. Стулий.

Про стандарти в наближеному до влади пулі ЗМІ вочевидь говорити не доводиться. На думку Олега Сампіра з ГО «Ред Хаб», «у місті немає кваліфікованих журналістів, які би професійно працювали на політичне ЗМІ. Для багатьох журналістів сесія й пленарне засідання — то одне й те ж, плутають постійні комісії з робочими групами, а в тому, що стосується органів самоврядування, взагалі не розбираються. Коли з ними спілкуєшся, то в одних помітне бажання вчитися, розвиватися, а інші навіть слухати не хочуть твоїх пояснень». Чимало журналістів не ускладнює собі життя перевіркою фактів, роблячи новини у стилі «баба бабі сказала». Чимало людей довіряє відомим блогерам, проте, як каже Сампір, нерідко їхнє бачення тієї ж події, на якій він був особисто, виявляється дуже перекрученим.

Третя сторінка тижневика «Пульс», який, за словами місцевих журналістів та активістів, пов’язаний із родиною Вілкулів

Альтернативою провілкулівським друкованим виданням місцеві називають газету «Домашняя». Однак її представниця, депутатка міськради Наталія Шишка, розповіла, що «Домашку» не можна купити у 80% кіосків через блокування розповсюдження. Тимчасом як у решті кіосків тижневик розпродується за день. Виходом наразі стало поширення газети через мережу супермаркетів АТБ, але й там стосики з газетою частенько привалюються іншими. («Детектор медіа» намагався отримати коментар місцевої влади щодо проблем з розповсюдженням газети «Домашняя». Але додзвонитися у відділ преси та інформації апарату міської ради та виконкому нам не вдалося. Електронної адреси для інформаційних запитів ЗМІ ми на сайті міськради не знайшли, тож довелося нам залишити запит через форму «гарячої лінії» на сайті.)

Світло в кінці тунелю

Попри засилля низькопробної журналістики в Кривому Розі, світло в кінці тунелю таки можна побачити. Приміром, телеведуча Гаяне Удовенко зі спокійною наполегливістю збирає за круглим столом програми «Легітимні» порталу «Експерт-КР» політиків різних опцій і без поділу на своїх і чужих намагається привчити політиків до того, що є програми, в яких у дискусії може народитися істина, що журналіста не обов’язково купувати, аби засвітитися в медіа. На зустрічі Гаяне зізналася, що в минулому теж була місцевою депутаткою від Партії регіонів, можливо, тому їй легше говорити нині і з владою, і з опозицією.

Власне, портал «Експерт-КР», як і ГО «Ред Хаб» та газета «Интернет для тех, кто в танке», вселяють надію на те, що криворіжців можна спонукати до активнішого громадського життя. Щоби кожен житель міста міг розібратися в тому, що децентралізація, а не особисто мер Вілкул спричинилася до збільшення наповнення міського бюджету. Що хитрі трюки з «у водоканалі щось поламалося, а лише втручання мера / заступника мера / депутата “Опоблоку” дозволило це полагодити», є лишень вдалими медіарозводками для піару замовників. Що збудувати дитячий майданчик — це не заслуга й не подвиг місцевої влади, а норма та її обов’язок. Що купувати на виборах голоси літніх людей за 500 грн. — це ганьба. Щоби людина з житлового масиву, мешканці якого майже всуціль працюють на одному підприємстві, не боялася відстоювати власні права й на роботі, і як громадянина загалом, навіть попри монополізацію ринку й відсутність диверсифікації міської економіки. Проте в більш ніж півмільйонному місті катастрофічно не вистачає активістів, котрі могли би професійно говорити на такі теми й навіть у дечому працювати як журналісти.

Журналіст Сергій Єременко, котрий певний час працював на «Рудані», а потім переїхав до Києва і став репортером «1+1», зазначає, що ситуація з однобічним висвітленням подій у місті пов’язана також із тим, що до Кривого Рогу практично відсутня увага з боку центральних ЗМІ. Тут немає постійних корпунктів, у випадку надзвичайних ситуацій — ближче приїхати кореспондентам із Запоріжжя чи Дніпра, які живуть своїми проблемами й оцінити місцеву ситуацію можуть тільки поверхово. Тож Кривому Рогу можна допомогти перезапуститися, якщо приділяти місту більше уваги. Можливо, і з криворізькою ідентичністю після прояснення погляду на навколишнє середовище справи підуть краще.

Текст: Роман Кабачій, ІМІ, для "Детектора медіа".

 



comments powered by Disqus