ГАРЯЧА ЛІНІЯ(050) 447-70-63
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

[email protected]

(050) 447-70-63

Подай скаргу

Зйомка 360°/VR: імерсивність, інтрига, інформативність

26.09.2017, 15:58

Засновники New Cave Media:  «Пережити у віртуальному світі, аби допомогти в реальному». Олексій Фурман та Сергій Полежака розповіли про міфи та виклики для медійників у зйомці 360 °  /VR в рамках святкового тижня УКУ в Центрі імені Митрополита Андрея Шептицького.

New Cave Media — перша українська медіакомпанія, яка розповідає журналістські історії у форматі 360 ° /VR. Сергій Полежака та Олексій Фурман, знімали історію про Романа Кісляка, львівського таксиста, про буддистів-переселенців у Карпатах та активістів зі спільноти «Будуємо Україну разом». А також серію відео про одеський сквот та історію про табір «Азовець» в Києві, яка опублікована на сторінках New York Times Daily 360°.

Про етапи розвитку 360°/VR

Справжній розквіт віртуальної реальності пов’язують з появою журналістів, які захотіли розповідати свої історії інакше. Насамперед —щоби люди переживали їх на власному досвіді. Тому коли американська журналістка Нонні де ла Пенья працювала над своїм проектом: «Голод у Штатах», вона ставила перед собою завдання викликати в глядача справжні фізичні емоції. Разом зі своєю асистенткою, вони записували звуки у черзі за їжею в Лос-Анджелесі. Проте одного разу стали свідками, коли хтось з людей знепритомнів прямо в черзі. Цю подію вони змалювали у 3D моделі і додали документальний звук з черги. Свій проект журналістки представили на американському кінофестивалі незалежного кіно «Санденс». Тоді відвідувачі події одягали шолом віртуальної реальності і, за його допомогою, переміщувались як у реальному, так і віртуальному світах. Найцікавішим є те, що люди реагували на цю подію. Вони  намагалися не наступити, присідали, хотіли допомогти. А хтось знімав шолом, і плакав. Попри те, що це все-таки не реальність, а намальовані люди у віртуальному світі.

Інша важлива подія у розвитку віртуальної реальності пов’язана з компанією Oculus VR, якою керував Лакі Палмер. Ця компанія спеціалізується на розробці продуктів віртуальної реальності. Навесні 2014 року,  Марк Цукенберґ придбав її за два мільярди доларів. Тоді усі зрозуміли, що якщо у гру вступають такі гравці, за віртуальною реальністю лежить велике майбутнє.

У новий формат журналістику також просунув New York Times. Редакція видання відправила своїм передплатникам 1 200 000 примірників google cardboards — найпростіші окуляри віртуальної реальності від компанії google. Першу історію, яку можна було побачити у таких кардбордах  була саме з України. ЇЇ розробив VR-департамент New York Times. Ця історія називалась «The Displaced». Це була розповідь трьох дітей-біженців. Одна з яких про Олега, 11-річного хлопчика з України.

Про міфи та виклики у використанні 360° /VR

Існує три переваги, які властиві віртуальній реальності. Перш за все — імерсивність. Ми віримо в те, що переглядаємо. По-друге — інтрига. Коли ми одягаємо шолом віртуальної реальності, автоматично переносимося у віртуально-змодельовану ситуацію. Проте як не старайся, а за 15 секунд ми не зможемо роздивитися нічого. Тому це також мрія брендів, оскільки споживачі будуть дивитися ці відео знову і знову, а тому — взаємодіятимуть з контентом. Наприклад, якщо працюєте над фільмом, або робите резонансне розслідування, не втрачайте можливості провести глядача за лаштунки вашої роботи. Адже це лише розпалить його цікавість та змусить слідкувати за вашими оновленнями.

Третьою перевагою є інформативність. Тут усе просто: маємо більше простору —показуємо більше інформації.

Найважливішим у форматах 360° /VR є те, що коли ми дивимося ці історії, то переживаємо їх на власному досвіді. Відтак нам хочеться допомогти цій людині. Оскільки ми змогли зрозуміти її трохи краще. Не менш важливою є також перевага серед конкурентів.  Умовно кажучи, якщо ви працюєте фотожурналістом, у вас є 100 тисяч конкурентів, але якщо розповідаєте історії у 360°, конкурентів стає набагато менше. Адже наразі ще не усі вміють добре розповідати історії у цьому форматі.

Проте між віртуальною реальністю та форматом зйомки 360°  є одна суттєва різниця: знімати у 360°  набагато легше, аніж відмальовувати події у віртуальній реальності. Тому свої відео у цьому форматі  ледь не щодня публікують провідні ньюзруми світу. Наприклад, New York Times, Euronews, Al Jazeera, Washington Post, Wall Street Journal тощо.

Спектр використання 360° /VR також широкий. Такий формат часто використовують у репортажистиці. А от Web doc 3.0 — феномен кіно, яке ми переглядаємо в он-лайні, це уже не репортажі, а ультра короткий метр, який побудований за класичними правилами драматургії кіно.

Наступне — пояснювальна журналістика. Візьмімо наш приклад з проекту в Арктиці, географічною енциклопедією у VR/360°. Основний задум у тому, аби глядач мав можливість обирати, що саме він хоче подивитися. Тому за одним кліком, можна буде запустити мікронаративи про життя на Арктиці. Якщо ж його більше цікавитиме звичайна географія, він зможе запустити інтерактив, який виміряє відстань до північної кулі.

Використовувати цей формат можна також для презентації ідей та концепцій. Наприклад, розробити справжній VR досвід. Таким чином ви зможете легше та доступніше пояснити всю суть своєї ідеї під час презентації.

VR/360° — стануть справжнім проривом у сфері освіти. Уявіть лише підручники з використанням віртуальної реальності. У світі уже працюють з Google expeditions в школах. А учні та вчителі вчаться за допомогою планшетів та кардбордів. Одним кліком на планшеті вчитель запускає тему уроку. Учні вдягають кардборди та дивляться на реконструйовані битви, спостерігають за північним сяйвом, або гуляють по чудовим, важкодоступним місцям.

Тренувальні VR симулятори стануть в нагоді не лише у сфері освіти, але й в медицині. Адже так кожен зможе навчитися надавати першу домедичну допомогу потерпілій людині.

Про рівні взаємодії з VR/360° контентом

Найпростіший рівень взаємодії є у звичайному 360°  відео, яке ми переглядаємо від початку до кінця. Це не зовсім віртуальна реальність, а радше сферичне кіно. Адже тут глядачі не приймають жодної участі. Вони вірять, що є там, але при цьому залишаються просто глядачами.

Наступними за рівнем інтерактивності є 3D тури з хотспотами. Типовий приклад — google street view, коли є певний ланцюжок з фото та відео у форматі 360°. Тут ми можемо переходити між різними сценами, або знаходитись в одній сцені стільки, скільки забажаємо.

Вище за рівнем взаємодії є 3DoF та 6DoF VR формати. Ці терміни походять з фізики. Відповідно означають три та шість ступенів свободи. Ми живемо у тривимірному світі, тому можемо переміщуватись навколо, вздовж кожної з очей, а можемо ще і крутитись. Це — шість ступенів свободи. А от у три ступені свободи, ми не можемо нікуди ходити, лише крутити головою навколо кожної з осей. Типовим прикладом шести степенів свободи є ігри: і ходимо, і крутимо головою. Дуже б хотілося, аби ми могли робити такі журналістські проекти зі сферичним кіно та інтерактивністю всередині цієї сфери. Проте і тут є свої нюанси. По-перше великі фінансові та часові витрати, а по-друге — недостатньо фахівців, які добре б розумілися на такому рівні програмування.

? Відео лекція: 

[embed]https://www.youtube.com/watch?v=50wCPm6lAN8[/embed]

Крістіна Віслянська,

кафедра медіакомунікацій УКУ

Liked the article?
Help us be even more cool!